Як подолати замовні матеріали (джинсу) в Україні, чи, принаймні, як ефективно протидіяти цій практиці? Цій проблемі було присвячено семінар-тренінг для регіональних журналістів, організований Інститутом масової інформації.

 

Останні тенденції свідчать, що журналістика витісняється з медіа як професія. Про це у своєму виступі говорив керівник бюро журналістських розслідувань «Свідомо» Єгор Соболєв. За його словами, на телебаченні на місце ведучих приходять диктори, які часто абсолютно не пов’язані з журналістикою, але є, скажімо, професійними акторами: «Людей відсторонюють або просто переводять на кулінарні шоу чи в резерв. А актор ніколи не протестуватиме проти замовних матеріалів», - каже він.

 

ЖурналісткаІванна Коберник також зауважила, що в часи становлення українського телебачення, коли професійно підготовлених кадрів бракувало, був великий попит на особистості. Тепер, із розвитком технологій, для власників головним критерієм в оцінюванні кадрів стала лояльність.

 

Проте, на думку колишньої ведучої ICTV, яка звільнилась із каналу за загадкових обставин, за деякою інформацією, пов’язаних із відмовою озвучувати у випусках новин замовні матеріали, ставка на людей, готових у новинах читати підготовлені прес-релізи, у майбутньому може зіграти з телебаченням злий жарт. Адже коли виникне потреба зробити справді якісну інформацію, «диктори» просто не впораються із цим завданням.

 

Єгор Соболєв був солідарний зі своєю колегою. До того ж, за його словами, навіть у нинішній, не дуже привабливій, ситуації в українській журналістиці є приклади того, як погана репутація зрештою позначається на кар’єрі ведучих.

 

Керівник бюро журналістських розслідувань також визнав, що журналістські ініціативи, зокрема компанія «Не продаємося», певною мірою зазнали поразки. Насамперед тому, що їх не підтримала журналістська спільнота в Києві. Водночас, за його словами, під час цієї акції необхідно було не тільки моніторитиг проплачені сюжети в медіа, називати людей, які їх озвучували, але й відзначати колег, які працюють відповідно до професійних стандартів. Журналіст переконаний, що розмови про те, що продажність у медіа подолати неможливо – неперспективні і медійникам все одно треба опиратися цьому явищу.

 

За словами Іванни Коберник, «джинса існує й у розвинених країнах. Питання лише у тому, на який бік стає сам журналіст».

 

Зі свого боку, представники регіональних медіа наголошували, що на місцях рекламний ринок має значно менші обсяги, отже й менше легальних джерел для фінансування. Та й принципи відносин між редакціями та потенційними замовниками матеріалів – політиками, бізнесменами, – зовсім інші, ніж у столиці.

 

У відповідь керівник ІМІ Вікторія Сюмар навела приклади успішних регіональних медіа – у Кременчуці, Бердянську та інших містах.

 

Зрештою, Єгор Соболєв ще раз нагадав, що замовні матеріали у медіа б’ють по всіх громадянах, адже руйнують саму функцію ЗМІ – інформувати про проблеми у суспільстві. Без незалежних і чесних медіа не вирішуватимуться і проблеми – починаючи від комунальних чи екологічних і закінчуючи політичними.

 

Готувати незалежних журналістів треба починати з першого курсу університету. Але це довгий шлях, і досягти стандартів та розуміння своєї місії, як це є на Заході, українцям вдасться нескоро.

 

Поки що ж якщо журналіст не хоче виконувати замовлення, то він має шукати людей, які поділяють його цінності, вважає Іванна Коберник.

 

Ще одна пропозиція, цього разу від Єгора Соболєва – створювати власні інтернет-проекти. Світова мережа не потребує таких великих вкладень і є на сьогодні простором для самореалізації. Проте й ця думка знайшла підтримку не у всіх представників регіонів, які нарікали і на відсутність цих незначних коштів, і на нерозвиненість інтернету на місцях.

 

Інший шлях, озвучений тим же Єгором Соболєвим, – залучати до боротьби проти джинси громадські організації, прямо не пов’язані з медіа. Вони можуть вести власні кампанії та організовувати тиск на замовників проплачених матеріалів у ЗМІ.

 

Справді, вже очевидно, що завдяки великій кількості публікацій та виступів проблема джинси вийшла за межі суто журналістського середовища. І саме суспільство має долучитися до її вирішення.