detector.media
Сергій Грабовський
, для «Детектор медіа»
16.09.2008 09:50
Новочасна українська політика в теленовинах: повний абзац
Новочасна українська політика в теленовинах: повний абзац
У певному сенсі не все так погано у нашім дурдомі: навіть із сюжетів новин українських телеканалів – нерідко не надто професійно зроблених і «підрихтованих» на догоду інтересам власників – можна дізнатися чимало дуже й дуже цікавого про реальну ситуацію в країні. І дізнатися значно більше, ніж про це, можливо, хотіли б сказати самі телевізійники...
 
Візьмімо для прикладу кілька останніх днів і кілька телеканалів, де автор цих рядків устиг переглянути випуски новин.
 
13 вересня, Перший канал. Випуск новин о 21-00. Сюжет про драматичну долю крейсера «Україна», який уже кільканадцять років у майже добудованому стані (телевізійники твердять, що на 95%, хоча військові експерти дають цифру 96%) стоїть біля причалу Миколаївського суднобудівного заводу. Цей крейсер – однотипний із флагманом російського чорноморського флоту ракетним крейсером «Москва» (колишня «Слава»), який, гадаю, добре запам‘ятався телеглядачам з репортажів часу недавніх російсько-грузинських бойових дій (якщо, звісно, замість нього «кваліфіковані» журналісти не показували пересічний базовий тральщик). На Заході кораблі такого типу звуть «убивцями авіаносців»; і справді, одним залпом крейсер здатен накрити ціле авіаносне з‘єднання і при цьому відбиватися від цілої зграї ворожих протикорабельних ракет (ясна річ, при належній виучці екіпажу). Якби крейсер «Україна» увійшов до складу наших Військово-морських сил, то на Чорному морі, навіть попри відверто злочинне списання кількох фрегатів і корветів на металобрухт, встановився б приблизний паритет з росіянами.
 
А тим часом одні уряди виділяли гроші на добудову корабля, інші навіть формували на ньому екіпаж, треті просто виділяли гроші на утримання (щомісяця, між іншим, 400 тисяч гривень), а зараз йдеться про банальну операцію: перетворити ракетний крейсер на металобрухт, а той – продати.
 
Ясна річ, розповісти про це у журналістів Першого каналу не вистачило чи то часу, чи то хисту. Мова у сюжеті йшла про інше: миколаївці переживають за долю збудованого корабелами міста крейсера, і не хочуть, щоб його порізали на брухт; хай уже буде з нього музей флоту, ніж купа металу. Втім, можливі й інші варіанти: глядачам показали мера Миколаєва Володимира Чайку, який їздив до Москви і привіз вістку про те, що він розмовляв з командувачем ВМФ Росії і той розповів, наче існує домовленість на рівні міністрів оборони двох держав про продаж цього корабля Росії, наче вже виділені на це гроші.
 
І ось саме це є найцікавішим, хоча телевізійники не наголошують на ньому і не виокремлюють спеціально: у той час, коли крейсер «Москва» здійснює блокаду Грузії, коли президент України Віктор Ющенко (він же верховний головнокомандувач) здійснює рейд до Тбілісі на підтримку грузинської сторони у її протистоянні з Росією, коли вище керівництво держави з усієї сили демонструє прагнення зробити Україну членом НАТО і змусити росіян якнайшвидше (чи хоча б у 2017 році) вивести свій флот із Севастополя – у цей час міністр оборони України, виявляється, вже домовився зі своїм російським колегою про істотне підсилення Чорноморського флоту РФ за рахунок результату праці українських кораблебудівників!
 
У театрі тут би пасувала німа сцена. Тому і я не буду робити припущень, що саме насправді означає ситуація, про яку оповіли новинарі Першого, які підводні течії і куди тягнуть крейсер «Україна»...
 
А взагалі-то цікаво звучить: «продати «Україну» чи «знищити «Україну»...
 
У цьому ж випуску новин був не менш прикметний сюжет. Виявляється, у Луцьку небезпечно ходити і їздити вулицями. Адже за декілька місяців там вкрали майже 200 каналізаційних решіток і люків. Таке коїться майже на кожній вулиці міста. А тим часом для того, щоб поставити нову решітку, треба півтисячі гривень. Не так просто виділити ці начебто невеликі гроші з бюджету на надто багатого обласного центру – а на додачу ж новий люк можуть так само поцупити... От і придумали там – приварювати люки й решітки, щоб їх не вкрали.
 
Що це означає? Передусім те, що ані влади реальної в місті немає, ані критичного числа свідомих українських громадян. Бо ж у нормальній країні городяни, які потерпають від крадіїв (це ж бо по темному можуть діти впасти й загинути у люки, та й дорослим буде непереливки! а аварії авто!), давно б організувалися у загони самооборони, спіймали як кількох злодіїв, так і скупників металу, і... Далі продовжувати не буду, а то ще звинуватить хтось у пропаганді насильства. Та й органи внутрішніх справ – де вони? З сюжету відомо, що накриті дві приватні оселі, де скуповували метал. І все. А з кого погони полетіли? І головне, чи когось цікавить ситуація відсутності влади в обласному центрі Луцьку, чи всі державні мужі й жони перейняті виключно «стратегічними проблемами», себто боротьбою за владу між собою?
 
Інше дуже показове повідомлення – в сухому інформаційному стилі на каналі «24» того ж 13 вересня: лідер Соцпартії Олександр Мороз запропонував лідеру Компартії Петру Симоненку припинити взаємну критику, створити спільний блок і разом іти на вибори. Мовляв, суспільство потребує справжніх лівоцентристських політичних сил, а не тих, хто під них тільки маскується.
 
Іншими словами, прощавай, європейська соціал-демократіє, повноправне, а не консультативне членство в Соцінтерні, куди ще так недавно рвалася СПУ, прощавай, «Європо в Україні», бо ж дуже вже кортить знову потрапити до Верховної Ради, а самотужки шансів практично немає...
 
І що цікаво: Україна справді потребує появи впливової лівоцентристської політичної сили, в тому числі і в парламенті – але який стосунок мають до лівоцентризму, тобто до соціал-демократії, ті, в чиїх партійних програмах і у партійних газетах постійні посилання на Леніна, ті, хто досі вважає себе ленінцями? Адже Володимир Ілліч був запеклим противником «буржуазного парламентаризму», і якими тільки словами не хрестив тих, хто покладав свої сподівання на успішні парламентські вибори – мовляв, ця трибуна годиться тільки для агітації, а нам потрібна диктатура пролетаріату! Втім, чинну кумедну ситуацію можна оцінити як ту «іронію історії», про яку любив вести мову Карл Маркс, - коли ленінізм став тільки гачком для певної частини електорату, на яку його ловлять теперішні «червоні» політбізнесмени...
 
А 14 вересня увечері 5 канал наживо давав виступ Президента Ющенка у Дніпропетровську на відкритті нового стадіону. Було добре чути, як виступ глави держави періодично супроводжується, а то й переривається вибухами свисту й галасу. Що це означало? Деякі інтернет-коментатори стверджують, що присутні на стадіоні кричали «Ющенко – геть!». Я особисто нічого такого не розчув, хоча ретельно дослухався до тих вигуків. Видається, йдеться просто про надто емоційну реакцію на надмірно затягнуту й невідповідну ситуації промову глави держави.
 
Бо ж про що тільки не говорив Віктор Ющенко! І про те, що нова арена надихне дніпропетровських футболістів на підкорення нових спортивних висот; і про високий трудовий подвиг усіх, хто долучився до створення нового стадіону; і про завдання Дніпропетровська в контексті  підготовки до чемпіонату Європи з футболу 2012 року транспортної та готельної інфраструктури міста (але це ще якось можна було зрозуміти...). А далі взагалі пішли дива дивнії: Президент розповідав дніпропетровцям про те, чим славетне їхнє місто, які достойники культури і науки працювали у ньому, яку частку продукції машинобудування чи продовольства воно виробляє, скільки у ньому працює докторів та кандидатів наук – і таке інше. І вкотре вже постало закономірне запитання: хто це за добрі, очевидно, гроші пише такі недолугі промови главі держави? Хто вибудовує ці абсолютно невідповідні ситуації виступи (бо ж ясно, що виступ такого типу має бути на дві-три хвилини, і з мінімальною кількістю цифр, бо ж всі числові дані з цієї промови Ющенка запам‘ятає хіба якийсь бухгалтер)? І, нарешті, невже Президент сам не годен зрозуміти, що говорити з людьми слід інакше? Де Ющенко часів Майдану, коли він знаходив прості, але дохідливі, людські слова? І навіщо це транслювати у прямому ефірі?
 
Запитання без відповідей, крім однієї – справді, маємо повний абзац...
 
І нарешті: 15 вересня 5 канал удень дав сюжет про «справу Ґонґадзе» із синхроном адвоката вдови журналіста Валентини Теличенко. На всю країну прозвучало, що влада лише імітує слідство, за останні два роки повністю змінено склад слідчої групи, потерпілим не дозволяють знайомитися з матеріалами справи тощо. Натомість людей, які гальмували і гальмують розслідування, заохочують: колишній генпрокурор Михайло Потебенько отримав державну нагороду від президента (а саме у Потебенька свого часу Ґонґадзе марно просив захисту...), суддя Марія Прендюк, рішення якої дало змогу втекти з України генералу МВС Олексію Пукачу, підозрюваному в організації вбивства, одержала значне підвищення. Валентина Теличенко прямо сказала: генпрокуратура сьогодні імітує слідство щодо замовників та організаторів злочину, а державна влада намагається переконати світову спільноту в тому, що виконавців вбивства покарано і це величезний успіх.
 
Напередодні роковин викрадення й загибелі Георгія Ґонґадзе така інформація не потребувала особливих коментарів. І без того вона наочно засвідчувала, що жадане суспільством (й обіцяне політичною елітою!) оновлення влади не відбулося. Ті ж самі (і деякі нові) гравці діють за колишніми правилами. Система інтегрувала в себе чимале число полум‘яних опозиціонерів, бо ж вона, ця система, не була зруйнована чи бодай докорінно трансформована.
 
А це означає, між іншим, і близьку перспективу повернення на телебачення сакраментальних «темників», і нові незрозумілі випадки з журналістами (дай Боже, щоб ніхто не повторив долю Ґонґадзе...), і неминучі передвиборчі «зачистки» на телеканалах, і багато-багато іншого, дуже «цікавого». Бо ж – принаймні, поки що – особливих шансів перетворити теперішній «повний абзац» на справжній початок якогось оптимістичного серіалу на кшталт «Україна forever!», на жаль, не видно. Навіть за допомогою збільшувальної лупи телебачення.
 
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY