Риба плаває там, де глибше, ну а наш невгамовний Савік Шустер - там, де більше платять. Цього телевізійного сезону найвищі ставки, слід розуміти, на ТРК «Україна».
Савик Шустер, як завжди, постійний у власних уподобаннях і «кобилку» на ім’я «політика» на переправі із одного каналу на інший не міняє. І чинить розважливо та мудро, бо в такій буремній країні, як наша, політика – справа найприбутковіша. По-перше, її можна легко увібгати в будь-який формат, по-друге, забезпечити гарантовано стабільні рейтинги, особливо не напружуючись. Встигай лише коментувати, а команди Президента і прем’єра про інтригу подбають самі. Власне, «Шустер LIVE» і сподівається черпати із цього живильного джерела.
Ідея щоденного шоу не нова: підсумувати інформаційний день без пафосу, спокійно, розважливо і, що дуже важливо, робити все це у розважальній формі, звісно, в межах здорового глузду. Про те, що глядача слід постійно дивувати, Шустер не забуває і вже самим підбором коментаторів, котрі з’являються у студії, слово тримає.
Жаль, коментатори ситуативні, а не спеціально підібрані, наприклад, душечка Ромцьо Віктюк, який весь ефір говорив про себе, коханого. Приїхав до Києва на гастролі, тому і потрапив до студії, а наша коаліція йому так само цікава, як і північному гуру Б. Г. Якщо Віктюк і Б. Г. виконували роль гламурного елементу в шоу, то тоді їх поява виправдана, а якщо від них сподівались почути розлогі суспільно-політичні коментарі, то це виглядало, м’яко кажучи, наївно.
Поза всяким сумнівом, найвищий градус шоу – Євген Кисельов, який уже встиг розібратись у не дуже мудрих хитросплетіннях української політики, тому його думки є найціннішими, найкваліфікованішими і найзрозумілішими пересічному глядачеві. Шкода, що лише «засвітився» і відразу зник Петро Бурковський – він однозначно потрібен програмі. У його коментарях відчувалася добра обізнаність у багатьох сферах суспільного та політичного життя, та й те, що образ Бурковського не «затертий» телебаченням до відворотного блиску, теж, як на мене, дуже важливо.
Забавуськи шоу на кшталт «заппінгу‑кнопингу» поки що спрацьовують слабо, можливо, Максиму Бахматову (а від учора й Петру Мазі) потрібен кваліфікований помічник, щоб допомагав сублімувати все найрезонансніше, а не тільки те, що вразило особисто. Як показав досвід кількох програм, «вихоплені» Бахматовим на власний розсуд «родзинки» – мало вражаючі, окрім бабці із Гаазького суду, якій підсунули до розгляду не ту справу.
Винесена в окрему, рубрика «Хочу Обаму», безперечно, зухвала і пікантна, але, як можна вже пересвідчитись на прикладі трьох програм, зовсім не витримує смислової напруги та духу інтриги, що від неї очікувались. Надто прогнозованим став вибір ведучої рубрики, тусе-діви Світлани Вольнової. Тексти вона вивчає вправно і проголошує їх еротично, з хвилюючими придиханнями, але сенсу в них кіт наплакав. Банально, солоденько, а відтак не переконливо. От коли б на цю роль «хочу Обаму» Савику вдалось умовити Наталію Вітренко, це була б справжня бомба. А те, що красуня Вольнова хоче Обаму, – нічого дивного, тим паче інтригуючого.
І насамкінець, про головного героя, який саме у цьому форматі перебуває ніби в тіні. Така «роль» Шустеру не властива, але дає собі раду він із нею вправно, час від часу корегуючи хід думок коментаторів або мимовільно підкидаючи репліки для їх заспокоєння.
Савік Шустер зауважує, що поки що створити студію ХХІ століття його команді не вдається, маючи на увазі окремі технічні збої. Думаю, майстер шоу кокетує. Його нова програма за всіма ознаками – якісний прорив у вітчизняному телебаченні щодо форми, змісту і навіть тональності діалогів‑монологів. Хоч не хоч, а знову доводиться дякувати Шустеру за впровадження новітніх технологій. Планка каналу «Україна» підіймається все вище, а попереду ще шоу Сердючки та інші амбітні проекти. Одним словом, «провідним» є над чим замислитись, бо, виявляється, цей почесний епітет – не стала константа. І це тішить.
