Отже, відбулося. Наприкінці минулого тижня центр української телевізійної думки перемістився з Києва до Донецька. У п’ятницю ввечері у прямому ефірі телеканалу «Україна» стартувало політичне ток-шоу «Шустер Lіve». Показники першого випуску програми перевищили всі очікування. Як уже зазначала «ТК», вона мала частку 14,55% телепростору, тоді як директор каналу Ірина Курчакова в інтерв’ю «Медіабізнесу» заявила, що канал сподівається мінімум на 12%. Показники значно нижчі, ніж Савік Шустер мав на «Інтері», де середня частка аналогічної програми в 2008 році склала 27,50%, та нічого дивного в цьому немає, адже «Інтер» значно випереджає ТРК «Україна», що посідав досить скромне 6‑е місце в країні (його частка у серпні складала 5,44%, тоді як «Інтера» – 19,17%). Але 5 вересня, після ток-шоу «Шустер Lіve», донецький телеканал вийшов на третє місце з часткою 8,64%.

 

Та головна домашня заготовка Савіка сплутала всі карти провідних телеканалів. У понеділок 8 вересня о 19.30 вийшов щоденний варіант ток-шоу (тривалість – 1 година). Звертає на себе увагу час виходу програми, адже саме о цій порі виходять «Телевізійна служба новин» на «1+1» (19.30) і «Подробности» на «Інтері» (20.00). Отже, хитромудрий Савік своєю передачею «перекрив» інформаційні програми двох провідних телеканалів, а частка шустерівського щоденника була також високою – 7,96%. Схоже, що саме на щоденну програму покладаються головні надії авторів програми й керівництва ТРК «Україна».

 

Адже порівняння між тижневою програмою «Шустер Lіve» та її щоденним варіантом явно на користь останнього. У п’ятницю Савік не намагався винаходити велосипед. Все той же звичний формат «Свободи слова» й «Свободи Савіка Шустера». Все та ж обойма політиків. Звична політична тема: «Хто кого зрадив цого разу?». Савік добре відпрацьованими рухами тасував колоду з В’ячеслава Кириленка, Петра Симоненка, Володимира Литвина, Ганни Герман та інших зірок політичного екрану. І полеміку вони вели у звичній манері: «Дурень! – Сам дурень!», «Злодій! – Сам злодій!».

 

Мені доводилося чути думки наших політичних авторитетів щодо необхідності «прикрити лавочку Шустера», позаяк вона дискредитує наш ріднесенький політикум. Я категорично не згоден з цією тезою. На мою думку, народ має знати своїх героїв і слуг у всій їх красі. З часом повинна накопичитися «критична маса» й люди спитають: «А чи потрібні нам такі „герої”?».

 

На відміну від тижневика, щоденник виглядає більш привабливо. За словами Шустера, він намагається робити його «без напруги» й «без агресії». Проте на першій передачі в понеділок Савік не зміг обійтися без політичної напруги. Запрошений ним Анатолій Гриценко розвинув тему підготовки Віктором Ющенком військового перевороту. Далі журналістка Іванна Коберник розповіла про висновки комісії ВРУ щодо неякісної вакцини, якою труїли українських дітей. Не з’ясували тільки одного: що це – головотяпство чи злочин, і хто має за це відповідати. Забракло часу. А так – без напруги.

 

Завершувала програму найновіша рубрика «Хочу Обаму!». Більше за інших темношкірого кандидата в президенти США хотіла Світлана Вольнова.

 

У вівторок напруги поменшало. У програмі поряд із Петром Порошенком взяли участь відомі не-політики – Роман Віктюк і Борис Гребенщиков. Гламуру, як то модно зараз казати, додавав головний редактор журналу «Папарацці» Валід Арфуш.

 

Центральними стали теми війни у Грузії, яку без будь‑якої агресії творчо розкрив Роман Віктюк, і саміту ЄС – Україна. При обговоренні другої теми виблиснув нев’янучий Євген Кисельов, колишній колега Савіка Шустера по НТВ. Коли надійшла інформація про те, що російські телеканали зовсім не прохопилися про «історичний» саміт, Кисельов просто чудово сформулював принцип висвітлення російськими телеканалами української тематики: «Про Україну або нічого або погано». На завершення Світлана Вольнова розповіла, що хоче Обаму анітрохи не менше, ніж напередодні, й буде хотіти його принаймні до виборів у листопаді.

 

У цілому, незважаючи на технічні збої, програми вийшли досить цікавенькими. І цілком імовірно, що вони не тільки зможуть конкурувати з інформаційними програмами «Інтера» й «1+1», але й відтягнуть від них значний шмат аудиторії. Що ж, на телевійні як на телевійні...

 

Підвищувати рейтинги ТРК «Україна» буде й збірна України з футболу: канал купив право на трансляцію всіх її матчів. Одразу ж після дебюту Шустера у п’ятницю, в суботу відбулася трансляція гри Україна – Білорусь, яку дивилася вся численна армія вболівальників країни. Звертає на себе увагу, що репортаж вівся українською мовою, адже в попередні роки трансляції були переважно російською. При цьому коментатор більш-менш грамотно коментував матч, а не демонстрував почуття гумору, як його колеги з Першого національного.

 

Взагалі, слід відзначити, що канал, який належить одному з керівників й головному спонсору партії, яка відстоює права російської мови, дедалі більше українізується. Навіть про погоду розповідають українською. Причому досить непоганою.

 

Якщо великі плани телекомпанії реалізуються, а ток-шоу Шустера й футбольні трансляції переконують в імовірності такого розвитку подій, то в Донецька є всі шанси стати другою телевізійною столицею України. Сама назва телеканалу свідчить про такі амбіції. Ну й нехай павільйон Савіка Шустера розташовано в Києві на студії Довженка, але його ток-шоу належить донецькому капіталісту. Ну й що з того, що Рінат Ахметов має помешкання в Києві – душею й серцем він донеччанин.

 

А в донеччан, особливо останнім часом, вкрай загострене відчуття власної гідності. Той же Рінат Ахметов збудував у своєму рідному Донецьку кращий в Україні, а може й усій Східній Європі стадіон. «Чим ми гірші за Київ? У Донецькій області з’явиться гідропарк», – проголошує «Газета по‑донецки». А головний редактор цього часопису бачить Донецьк «містом світу», називаючи себе при цьому «космополітом безрідним». Цікаво, що б сказав на ці слова головний борець з космополітизмом – дідусь Сталін, чиє ім’я з 1924 по 1961 рік носило це місто?

 

Чи стане Донецьк містом світу – передбачити важко. Але донецька експансія на телевізії не викликає ніяких сумнівів.