17 рокiв тому збулася вiковiчна мрiя Українцiв: наш Український етнос наздобув нацiональну соборну державнiсть. Сталося так, як у пiснi: А ми ж тiї московськi кайдани розiрвали!

 

Але роки бiльшовицької окупацiї залишили по собi бiду: мiльйони етнiчних Українцiв залишили рiдну мову та й заговорили по-чужинськи. Як же ж нам врятувати отих нещасних, обдурених сов'єтами? Як вiдiрвати їх вiд Мальчiша-Кiбальчiша та Іванушкi-Дурачка i пригорнути до бандерiвцiв i мельникiвцiв? Як повернути їх до забутих Українських предкiв?

 

Для такого, свiдомий Український лiтератор мусить йти у ногу з часом, а не ховатися, як страус у пустелi. Письменник має розповiдати молодi про її проблеми: наркоманiв, проституток, рокерiв, брейкерiв, панкiв та гомосексуалiстiв. Питання лише у тому, як це робити? Може, вихваляти такi явища?! Ото вже нi! Хiба схвалив би таке козак Голота? А Хмельницький з Мазепою? А Степан Бандера?

 

Тож, треба показувати молодим людям, що негiдно таке робити. Наставляти їх на правильний, нацiональний шлях. Я й сама лiтераторка, i завжди так роблю.

 

Припустимо, якщо молодий автор пише про проститутку - мусить наприкiнцi роману показати, що вона покаялася у такому життi i добровiльно вступила до Лiги Українських Жiнок. А як пишемо про наркомана - той мусить вiдмовитися вiд споживання таз званої "трави" i записатися до "Просвiти", чи радше до Конгресу Українських Нацiоналiстiв. А якщо у лiтературi постає самогубець чи самогубка, так нашi Українськi лiкарi мусять їх врятувати i перевиховати у козацькiй традицiї.

 

Творити iншу лiтературу, анiж таку - є встид i зрада етнiцних цiнностей, пропаганда сексу, насильства i нездорових вiдносин. Нецензурна лайка мусить складати не бiльш як 7,34% вiд загальної кiлькостi слiв.

 

Справжня лiтература базується на традицiї. На приклад, отой автор "Русалiв днiстрових" мав би привести своїх героїв до серйозних мiркувань. Показати не тiльки неправомiрнiсть шукання Галки, що "всiм дає" i якої немає в селi, а й навчити їх iншому виходу для своїх проблем. Чому б замiсть Галки вони не знайшли б у сiльськiй книгарнi "Лiсову пiсню" Лесi Українки? Чим не вирiшення їхнiх молодiжних бiд?

 

Писати Українською - велика вiдповiдальнiсть. Автори не мусять ставитися до того легковажно. Адже кожен наш письменник - потенцiйний спiвець Української Нацiї!

 

Олександра Шелковенко

м. Санкт-Петербург

http://sasha-shlo.livejournal.com/