Коментатори НТКУ Сергій Савелій та Дмитро Лазуткін відповідають на шквал критичних зауважень щодо якості їхньої роботи під час висвітлення Олімпійських ігор у Пекіні.
«Детектор медіа» вже зверталася до теми трансляції Першим національним олімпійських ігор у Пекіні. Абсолютна більшість коментарів і вражень (а практично – всі) були критичними по відношенню до роботи спортивної редакції державного телеканалу. Тепер «ТК» пропонує своїм читачам ознайомитися з реакцією журналістів НТКУ, які працювали в Пекіні, на висловлену критику.
Нижче ми об’єднали два інтерв’ю. Одне з них – це розмова з ветераном українського телебачення і, можна сказати, міфологізованим вітчизняними спортивними фанатами коментатором Сергієм Савелієм, інше – з представником молодого покоління на Першому національному Дмитром Лазуткіним, із яким нещодавно мали нагоду познайомитись читачі сайту «Дуся».
Варто зауважити, що обговорюючи саме з молодими журналістами Першого каналу деякі вади коментування спортивних трансляцій нашими «ветеранами», довелося почути думку, що, мовляв, у старшого покоління присутній свій, специфічний гумор, які вони іноді використовують і який не всім сьогодні зрозумілий. Що ж, ми і даємо можливість читачам цей гумор оцінити.
Сергій Савелій
– Пане Сергію, які ваші загальні враження від олімпіади? Зокрема, щодо умов роботи журналістів.
– Враження дуже приємні. Для мене це вже восьма олімпіада. В Китаї і технічне оснащення, й інформаційні центри, і транспортне обслуговування журналістів були на висоті. Умови праці – просто чудові.
– Якою за чисельність була команда НТКУ, яка працювала у Пекіні?
– Наша делегація складалася з 28 людей, серед яких журналістів – приблизно половина. До неї також входили технічні працівники та міжнародні координатори.
– Пане Сергію, «Детектор медіа» вже публікувала досить критичні відгуки про якість трансляцій та коментування цієї олімпіади на Першому національному. Одна з головних претензій – майже повна відсутність прямих включень зі змагань за участі українських спортсменів, і найголовніше – тоді, коли українці змагалися за медалі. Скажіть, чому прямих трансляцій фіналів за участі українських олімпійців було так мало?
– Було досить важко передбачити, коли хтось із наших спортсменів потрапить до фіналу.
Наприклад, у боротьбі. Через правила, які існують у цьому виді спорту, складно спрогнозувати, буде наш спортсмен боротися за бронзу чи ні. Для цього потрібно, щоб суперник, якому він програв на попередній стадії, виборов право змагатися за золото.
Є ще одна причина, чому ми навіть свідомо не давали виступи українських спортсменів у прямому ефірі. Більшість змагальних днів – це робочі дні; 12, 13, 14-та години. Всі люди мають у цей час працювати на економіку держави, а не сідати до телевізора і відволікатися. Тому ми планували – якщо наші вийдуть до фіналу, показати змагання увечері. У вечірній час більше людей зможе подивитися трансляцію, ми це розуміли. Хоч я сам прихильник прямого ефіру.
Та й технічно все це робити складно. З Китаю ми маємо зв’язуватися з міжнародною дирекцією в Україні, вона робить запит у Женеву, і лише там дають добро на відкриття каналу на Київ.
Треба враховувати і специфіку Першого національного. Це загальнодержавний канал, а не спеціалізований спортивний. І без того на олімпіаду було відведено як ніколи багато ефірного часу. Можливо, навіть на шкоду іншим програмам.
А взагалі-то, нас критикують здебільшого газетярі. Я це сприймаю завжди позитивно, бо є вислів відомого українського поета Максима Рильського, яким я завжди користуюся: «Лисиці брешуть на щити, а сонце устає на сході». Кого ж газетярям ще критикувати, як не телевізійників…
Але прямі трансляції все ж у нас були. Деякі з фіналів нам вдалося показати й у прямому ефірі, й у запису.
– Скажімо, фінальний бій боксера Василя Ломаченка, про який було відомо заздалегідь і який проходив в обідню пору за київським часом, але у вихідний день, глядачі НТКУ побачили тільки увечері. Ви розумієте, що в час інтернету така система є безнадійно відсталою. Адже запис цього бою вже за годину після його завершення можна було подивитися на кількох сайтах.
– Ще раз підкреслюю, що на загальнодержавному каналі, яким є Перший національний, вишукувалися різні варіанти. Пам’ятаєте, як напередодні олімпіади в Пекіні говорили, що, напевне, у нас не буде досягнень, які були на попередніх олімпійських іграх, де тричі поспіль ми «збирали» по 23 медалі. Вважалося, що буде добре, якщо ми привеземо з Китаю 15 нагород. А тут одразу 27! Тому й нам було непросто. Ми теж прагнемо працювати у прямому ефірі. Так і глядачам краще, і журналістам. Адже якщо працювати під запис, треба багато що прораховувати. Скажімо, є хронометраж 45 хвилин у боротьбі, ти плануєш ті чи інші сутички, але вони завершується раніше, і тоді «випадає» 6-7 хвилин. Але не завжди вдається так, як хотілося б.
І ще, пройм-тайм телевізійний, ви знаєте таку річ? Скажіть комусь із моїх телевізійних колег, мовляв, давайте вашу програму поставимо на 14:30, напевне кожен скажу: якщо на 14:30, то взагалі її не ставте до ефіру.
Аргументація з мого боку, можливо, не настільки переконлива, але щоб усе зрозуміти, треба звести до купи велику кількість різних проблем: часові пояси, замовлення сигналів і таке інше.
– Зауваження стосувалися і коментаторів. Найбільш схвальні відгуки отримали ефіри за участі олімпійської призерки зі стрибків у воду Ганни Сорокіної, а також ведення трансляцій Людмилою Якушевою (легка атлетика) та Сергієм Фесенком (плавання)…
– Я вже йому сказав: Сергію Леонідовичу, як ти почав коментувати плавання, щось не видно перемог. Коментуєш фахово, але де ж медалі?
– …Тобто найбільшою популярністю у глядачів користуються колишні спортсмени. Вони, як кажуть, «у матеріалі». А от щодо інших, особливо представників так званої старої гвардії, була маса критичних зауважень, і можна навіть так сказати – несприйняття. Вам самому не здається, що змінилися часи, і, можливо, люди хочуть чути інші голоси, інші інтонації тощо.
– Будь ласка! Як казав ще древніший, ніж я, мій колега Фарид Дасаєв, нам слави не треба, нам грошей побільше давайте...
Справа в тому, що це тільки здається, ніби легко знайти коментаторів. А посадити людину сам на сам зі спортивним залом, який вирує, і дати кілька годин ефіру – не кожен із цим упорається.
Я сам не читаю інтернет, і «Детектор медіа» зокрема. Один із колег показав мені статтю, в якій була критика на мою адресу. Справа в тому, що там же немає зауважень як таких. Під усім, що я говорив, можу і зараз підписатися. Наприклад, «просмикнув» – так і говорять у боротьбі, це такий борцівський прийом. А щодо футболу, я думаю, люди мають бути з гумором. Коли я сказав «тримав за футболку нігерійця – напевне, сподобалася футболка зеленого кольору», і про географічні паралелі між Угорщиною і Нігерією – тут же немає нічого такого… Просто людина має відчувати гумор там, де він справді є.
– Люди сьогодні дивляться різні телеканали і мають можливість порівнювати. І ці порівняння, що стосується спорту зокрема, не на користь НТКУ.
– Можу повторити цитату Максима Рильського. Я, напевно, вже настільки старий і товстошкірий... Але водночас я знаю багатьох людей, які прагнули стати футбольними коментаторами і просто не змогли. Це не так просто, як здається.
– Ваші слова нагадали мені реакцію іншого коментатора НТКУ, Сергія Дерепи, на акцію «Антидерепа», яку організували деякі спортивні журналісти напередодні чемпіонату Європи з футболу. Він висловився приблизно так: якщо не подобається, нехай дивляться інші, зокрема російські, телеканали. У професійних колах уже озвучується думка, що варто забрати у Першого національного право на трансляцію головних спортивних змагань.
– Тут, напевно, є конфлікт поколінь. Старшому поколінню подобаємося ми і не подобаються крикливі, верескливі сучасні коментатори, які намагаються копіювати іспанців, італійців. Але в тих емоції природні, а наші, як пилип з конопель, крикнуть посеред фрази, щоб додати темпераменту грі, якої немає.
Скажу ще й таке: свого часу я коментував гру київського «Динамо» в лізі чемпіонів. І я пишаюся, що тоді «Динамо» досягло найвищих успіхів у цьому турнірі, я «вивів» їх до півфіналу, де вони поступилися «Баварії», хоч мали можливість перемогти. Тоді команда була чудова, і коментування Савелія не викликало жодних нарікань. Якщо грає команда, ніхто не звертає уваги на коментатора.
– Як ви ставитеся до молодих журналістів у спортивній редакції НТКУ, чи вони вам подобаються? До речі, і коментування під час церемонії відкриття також було далеко не ідеальним.
– Під час трансляції відкриття олімпіади наших молодих хлопців фактично кинули на амбразуру… Але тільки так можна чогось навчитися. До того ж вони коментували і проводи олімпійців, тому мали досвід ...
Я задоволений нашою молоддю. Були думки, що треба й когось із ветеранів посадити на це відкриття, бо їм самим може бути боязко. Але я особисто відкинув свою кандидатуру, бо, чесно кажучи, це вже восьма олімпіада і я так багато всього коментував...
Загалом, нас, ветеранів, уже досить мало. Програми «Світ спорту» і «Наш футбол» роблять уже представники нового покоління.
Дмитро Лазуткін
– Дмитре, як ти поставився до критики, яка лунала на адресу Першого національного під час показу олімпійських ігор?
– Я намагався всю критику читати і робити висновки. Прислухався, хоч іноді в цій критиці було мало конструктиву.
Наприклад, багато людей критикували, не знаючи телевізійної специфіки. Це журналісти або інтернет-видань, або газет. Скажімо, Дмитро Копій (сайт sport.com.uа)
сказав так: я не дивився, але все одно не подобається. Зрештою, все зводиться до того, що не подобається саме тому, що це Перший національний.
Погоджуюся, що треба готуватися до трансляцій. Бо дійсно є «метри», які коментують «на класі» й іноді аналізують ситуацію не так, як потрібно. Хоч той же самий Сергій Степанович Савелій – якщо він коментує боротьбу, то краще за нього на цьому виді спорту в нас мало хто розуміється.
Щодо прямих трансляцій – я працював поруч із коментаторами з провідних країн і майже всі працювали не у прямому ефірі, а у так званому режимі прямого ефіру. Там, де було можливо, ми робили включення. Коли я коментував нашу першу медаль Гончака (дзюдо), ми включилися у прямий ефір. Так само було із фехтуванням. Нагадаю, сітка формується у Києві. Ми намагалися вплинути, але все ж таки це загальнонаціональний канал. Є інші події – війна, звернення Президента тощо.
Всі країни робили акцент на своїх спортсменах або на фаворитах. Ми так само. Враховуючи різницю в часі, все показати було неможливо. Та й краще показувати змагання у час, коли люди вдома, а не на роботі.
Ну й неможливо було прорахувати, хто з наших спортсменів підійде до медалей. Буває, фаворити «злітають», а ті, на кого не розраховували, перемагають. Хто думав, що Петрів (стрільба з пістолету) або Рубан (стрільба з луку) виграють золото? Тому і виникала така ситуація.
– А для чого, на твою думку, замість прямих включень із фіналів за участі українців треба було показувати види спорту, які в Україні мало популярні, наприклад маутенбайк?
– Це рейтинговий вид спорту, це екстрим, і це аудиторія, якої часто не вистачає Першому національному.
– У тих видах спорту, де до коментування залучалися спортсмени, глядачі були задоволені. Але називають переважно лише три види спорту – плавання, стрибки у воду та легку атлетику. Чому в інших видах змагань залучалося так мало фахівців?
– Мені особисто дякувала маса боксерів і дзюдоїстів за проведені ефіри. Я бронзовий призер кубку світу з кікбоксінгу, і думаю, що розбираюся, принаймні, у єдиноборствах. Звичайно, є пробіли, але я весь час намагався коментувати по суті.
Коли була можливість запрошувати фахівців – запрошували. Зі мною коментував головний тренер збірної України із дзюдо. Скажімо, так само робили й інші коментатори, крім, можливо, веслування – воно відбувалося дуже далеко, коментатор працював із бродкастинг-центру, а всі фахівці в цей час хотіли бути з командою.
– Загалом, чи задоволений ти роботою вашої команди на олімпіаді?
– Мені б хотілося, щоб у нас була краща студія новин, краще дизайнерське оформлення. Загалом це досвід, який поступово набувається. З приводу трансляції закриття олімпіади, наприклад, було більше позитивних відгуків, аніж щодо відкриття.
Адже коли коментували відкриття, ми навіть не встигли акліматизувалися. Це 4 години в прямому ефірі, у приміщенні немає чим дихати, сценарій – 60 сторінок англійською мовою – дали лише за кілька годин до початку.
Можливо, варто було з самого початку перебачити люфт у сітці, краще її спланувати. Але це в принципі важко зробити, бо іноді ми просто працювали «на розрив». Можливо, спортивні канали зробили б це краще, але з неспортивних ніхто б у такому обсязі олімпіаду не показував. А ще є параолімпіада, яка взагалі нікому, крім нас, не потрібна.
Ми спрацювали так, як повинен був спрацювати національний канал. Я не бачив, як це виглядало в Україні, але там люди ставилися до роботи відповідально.
