На українському телебаченні чомусь установилося правило, за яким що брутальніше поводиться той чи інший діяч, то більший на нього попит. Достатньо, скажімо, Жириновського або Затуліна вчергове оголосити персоною нон-грата, їм одразу гарантовано місце в прайм-таймі котрогось із провідних телеканалів. Але й українські «зірки» намагаються не відставати від російських «гастролерів».

 

Наприклад, завсідник політичних ток-шоу минулого сезону, і, як уже видно, сезону нового, Леонід Грач. Погляди кримського комуніста, як і його радикалізм, не є секретом. Проте очевидно, що треба розрізняти політичні переконання і позицію, яка межує зі злочином проти держави і може спровокувати криваві наслідки.

 

Історія резонансних публічних виступів Леоніда Грача може виявитися довгою, проте найбільш повно він «розкрився» під час російсько-грузинського збройного протистояння. Зокрема, на початку серпня Грач заявив, що «Ющенко в осяжному майбутньому піде по стопах Саакашвілі і розв`яже війну в Криму». І навіть «якщо не буде Ющенка, але на його місце прийде такий самий проамериканський Президент, всі повинні знати тепер: нас у цьому разі чекає доля Південної Осетії». Ось так, не більше – не менше.

 

Перед цим Леонід Грач також проголошував, що «народ Криму» готовий у разі вступу до НАТО вийти зі складу України. «Увесь народ не можна переселити, перестріляти», – заявив представник партії, яка сама розстрілювала і переселяла мільйони людей. Уявити ж українських чиновників, які влаштовують масові депортації кримчан через їхні антинатовські переконання, в принципі неможливо. Хоча не виключено, що почувши такі слова, хтось на півострові справді повірить у «мстиві» плани Києва. Благо, ґрунт для вкидання подібних агіток готувався роками. 

 

Згодом Леонід Грач розвинув свою думку, заявивши, що правові підстави для перегляду статусу Криму існують.

 

Характерно, що незважаючи на численні заяви, які в принципі не вкладаються в голову будь-якої здорової людини, Леоніда Грача продовжують запрошувати на телеефіри. Зокрема, став він і учасником першої у новому сезоні програми «Свобода слова» на каналі ICTV 1 вересня.

 

Принцип запрошення учасників саме на цю програму взагалі викликав питання. Якщо із «класичними» бютівцем Сергієм Соболєвим та регіоналом Василем Харою все зрозуміло, то не зрозуміло, кого представляв, наприклад, Анатолій Гриценко. Формально він входить до фракції НУНС, але відомий своєю незалежною позицією. Мало того, напередодні він заявив, що працює над створенням нового політичного проекту та не виключив власної участі у найближчих виборах президента. До того ж, під час програми Гриценко чесно зізнався, що позиції фракції не знає, бо, за його словами, ця позиція змінюється по чиємусь телефонному дзвінку тощо. В решті питань екс-міністр оборони виступав як самостійний політик. Тобто представлення політичного спектру українського парламенту, як про це можна було подумати, не вийшло.

 

Те ж саме стосується і Леоніда Грача. Він теж завжди має власну думку, яка іноді не співпадає з позицією фракції КПУ. Зокрема, Грач критикував своїх колег за підтримку в парламенті бюджету-2008. Загалом, судячи з усієї його діяльності, можна сказати, що Грач представляє насамперед себе, а потім уже політичну силу, членом якої він є. І представляє, треба сказати, «гідно». 

 

Під час «Свободи слова» 1 вересня Леонід Грач знову озвучив свою тезу про «русофобську», на його думку, політику Віктора Ющенка: «А что, разве не понятно было, что после прихода – причём вероломного прихода – к власти Ющенко переворотным путём – таким же, кстати, как и Саакашвили в Грузии... – он занял абсолютно русофобскую позицию?.. Начиная от соотношения к своим согражданам, этническим русским. Во всех отношениях. И до сегодняшнего дня».

 

Тут справді варто згадати Південну Осетію і привід, через який там, а потім і на території Грузії опинилися російські війська – «захист громадян Росії». Дискусія щодо того, скільки ж людей у Криму має російські паспорти, судячи з усього, ще не завершилася. Та вона й не має в даному випадку принципового значення. Адже російські лідери, судячи з їхніх публічних заяв, переконані, що в Україні мешкає 17 мільйонів росіян, тобто третина населення, а не 17%, як це є насправді. І вони готові захищати своїх братів по крові.

 

Не хочеться малювати нехороші сценарії, але особливо напередодні 2017 року, коли Чорноморський флот по ідеї має покинути територію України, вони видаються цілком реальними. Місцевого Кокойти за допомогою українських медіа вже майже виліпили. Русофобія, геноцид російського населення і просто фашизм – все це, на думку Леоніда Грача, присутнє в Україні. І мабуть, так воно і є, раз жоден із ведучих ще не поставив його на місце. Мало того, цьому горе-оратору продовжують надавати трибуну.

 

Те, що український політикум не надто багатий яскравими особистостями, загальновідомо. А ті, що є, вже давно приїлися телеглядачам, адже від ефіру до ефіру вони здебільшого повторюють одні й ті самі думки, і то переважно не свої. Проводити в такій ситуації політичні ток-шоу доволі складно. А тому не дивно, що їхні творці намагаються запросити у програму людей свого роду непересічних, здатних тримати увагу аудиторії, нехай при цьому політична репутація цих гостей, м’яко кажучи, не є однозначною. Проте й тут має існувати межа.

 

Можливо, деяких політиків просто варто обставити «червоними прапорцями» з боку медіа. Адже їхні заяви небезпечні для суспільства. Змістом цих заяв нехай займається Служба безпеки, а журналісти повинні мати власну реакцію.

 

Зрештою, пані і панове редактори, частіше запрошуйте на ефіри експертів, а не партійних балакунів. Програми за участі політологів або медійників, без політиків, значно цікавіші.

 

Наостанок про ставлення безпосередніх підлеглих Леоніда Грача до ЗМІ. Наприкінці серпня кримські комуністи зірвали програму, присвячену проблемі вступу України до НАТО, яка мала вийти в ефірі державної кримської телерадіокомпанії, фактично захопивши ефірну студію. Зрозуміло, що питання не в НАТО, а у принципах поведінки. Фоторепортаж про цю маленьку «перемогу» над журналістами можна подивитися на персональному сайті Леоніда Грача.

 

Спробуймо уявити Андрія Куликова або Савіка Шустера ведучими політичних ток-шоу у країні, в котрій підходи та ідеї головного кримського комуніста раптом взяли гору. Не виходить…