Де звичайний громадянин платить за вхід, журналіст проходить за  посвідченням. Такі привілеї професії, що ж поробиш? :)

 

Організатори дводенного фестивалю «День незалежності з Махном» вирішили виправити цю «брутальну несправедливість» і стягнули гроші з журналістів, які приїхали у Гуляйполе висвітлювати подію.

 

Повністю «урівняти права всіх трудящих» не вдалось: журналістів прирівняли до дітей 7 років. «Пільги лише у дітей і журналістів (вони ж майже як діти:)» – зазначено на сайті мистецького об’єднання «Остання барикада» під заголовком «Напівофіційно про плату за вхід». Діти до 7-ми років проходили безкоштовно, дорослі платили 25 грн. за один день, а журналісти викладали щодень10 грн. та 20 грн за встановлення намету на стадіоні.

 

Про розселення у гуляйпільському готелі за кошт організаторів і мови не було. За власні гроші можна було поселитись у місцевих, знімати квартири чи кімнатки. Бонусом такого поселення ставала  цілодобова можливість збирати цікаві, збагачені місцевою фольклорною лайкою, відгуки про свято. Адже для гуляйпільців було у дивину платити гроші за концерт у власному  місті.

 

2006 року перший андерграундний фестиваль став відкриттям сучасної української культури у Гуляйполі. Адже таких масштабних акцій місцеві не бачили стільки ж, скільки років незалежній Україні. 

 

Щоб зовсім не гнівити місцеву громаду, організатори все ж залишили три безкоштовні заходи: виступ кінного театру з Луганська, розмальовану графітчиками стіну «Свободи» та два полтавські феєрверки.

 

Решта подій відбувалась на стадіоні «Сільмаг», де були сцена, наметове містечко та майстерні. На вході сиділи двоє чи троє волонтерів, що брали реєстраційні внески та «організовували» черги.

Нова умова фестивалю офіційно пояснена так: «у зв’язку з тим, що фестиваль розширює свою програму заходів та з метою встановлення належної дисципліни».

 

«Належну дисципліну» здійснювали «зачистками» стадіону. З 23:15 до 00:00 міліціянти виганяли гостей без реєстрації. Вони за якусь годину повертались, перелазячи невисоку стіну стадіону. У наметовому містечку ніхто не міг угомонити «донецьку братію», що посеред ночі кликала всіх то на річку купатись, то самогоном закуплятись. Так би мовити, неофіційна програма фестивалю.

 

Офіційні заходи різноманітністю не бавили. Уранці – читання під палючим сонцем чи саундчек. Після обіду з’являвся вибір. На стадіоні залишались слухачі «заборонених казок» Сашка Лірника, а решта прямувала до Будинку культури. Хочеш кіно про Махна і Бандеру – іди на малу сцену, хочеш поетичного слему – на велику.

 

Що дійсно було вартим уваги та грошей, так це музична програма. Цього року запросили два іноземні гурти - „IQ-48 (Білорусь) та  Zdob si Zdub (Молдова). З Києва приїхали колективи «Дримба Да Дзиґа»,  «Топоркестра» та «Крихітка Цахес». Західний фронт обороняли Фліт та  Мертвий півень, східний - Сергій Бабкін та «Бумбокс».

 

Під час концерту курява здіймалась вище сцени, тому багато-хто танцював у медичних пов’язках – гарний кадр, погодьтесь, колеги.

 

Фестиваль можна висвітлити по-різному, а 10 гривень за вхід – це небагато. Але, заплативши, хочеться писати про «так званий» душ у три краника біля стінки, реєстраційний п’ятизначний номер на руці та паспорт для встановлення намету. Як виявилось, це теж махновська атрибутика анархії.

 

 

- Цікаво, що щодо інших фестивалів, де потрібно було платити утричі більше за вхід, не висловлювали такого обурення. Наша платня за вхід досить помірна, хоча щодо цього була безліч дискусій – чому не можна дивитись концерти на халяву. Очевидно, що не всі журналісти готові відвідувати заходи за свій рахунок. Але чим журналісти відрізняються від звичайних людей? Ми ж нікого не примушуємо приходити. . Для журналістів встановили пільгову ціну. Для акредитованих журналістів, які представляли інформаційних партнерів фестивалю, ми забезпечили проїзд і проживання, але за вхід платили й вони. Це принцип. Ми маємо показати, що за мистецтво потрібно платити, що це – інтелектуальний продукт. На Заході фестивалі платні, й поступово до цього прийдуть і в Україні. На «Дні Незалежності з Махном» платня існує вже третій рік, і вона покриває близько 5% витрат. Отже, повторюся, йдеться не про поповнення гаманця, а про сам принцип.