Ось і скінчилася пекінська олімпіада. «Детектор медіа» вже наводила думки експертів щодо її недолугого висвітлення на Першому національному. Не буду повторювати їх оцінок, які я повністю поділяю. Але зауважу, що журналісти, відзначаючи надзвичайно низький рівень трансляцій головного державного телеканалу країни, не сказали найважливішого: цей рівень був найнижчим за всі часи, починаючи з 1960-х років, коли олімпійські сюжети вперше з’явилися на вітчизняній телевізії.

 

Чи маю я право на таке твердження? – Думаю, що так. По-перше, я фаховий, хоча й не спортивний журналіст (член Спілки журналістів СРСР з 1987 року). По-друге, я з дитинства цікавився спортом (у 1961-му, у 10-річному віці випросив у батька підписку на «Советский спорт», який передплачував і в наступні роки й читав від першої до останньої шпальти). І, нарешті, хоча й не став спортсменом, але добився певних спортивних результатів – кількох перших розрядів, які, на відміну від значків ГТО, свідчать про певний професійний рівень.

 

З роками моє юнацьке захоплення спортом відійшло на другий план. Та кожного разу я уважно дивився трансляції з Олімпійських ігор. Це для мене була згадка про дитинство й молодість, свято краси духу й тіла людського. Цього разу свято мені, як і багатьом іншим уболівальникам, зіпсували. Зіпсували безповоротно. Замість розповіді про Олімпіаду я почув і побачив якусь неоковирну мішанину, що не давала бодай приблизного уявлення про Пекінську Олімпіаду. Повторювати думки фахівців не буду, але, на мій погляд, її висвітлення у виконанні НТКУ свідчить про глибоку кризу всього телеканалу, вимагає його негайної докорінної перебудови.

 

І справа не тільки в тому, що мені зіпсували свято. Якось перетерплю. Та я поставив себе на місце тисяч і тисяч юних спортсменів, які з нетерпінням очікували на трансляції їх улюблених видів спорту. Пригадую, як ми колись усією секцією веслувальників-байдарочників дитячої спортивної школи «Буревісник» дивилися змагання з нашого виду спорту. «Дивись, Вовцю, Шапаренко на передостанньому місці! Що він робить? Зафраєрився!». – «Бовдур ти, Сашко. На фініші він їм усім покаже!». І таки показав! Останні 250 метрів у виконанні Олександра Шапаренка стали величною симфонією веслування, справжнім підручником для нас, юних. «А що, Сашко, може й ми у четвірці на тисячу зробимо те саме? Ти візьми старт, як завжди (я був тоді загрібним), а потім перейдемо на накат, збережемо сили як Шапаренко. А на останніх 250 вріж як слід, ми підхопимо». На наступних змаганнях ми й насправді «врізали» й посіли перше місце.

 

Цього разу юні українські веслувальними на байдарках і каное майстер-класу не побачили. Глядачам була надана можливість подивитися фрагменти попередніх заїздів. Чомусь ці фрагменти не включали виступів українських спортсменів. Цей пробіл спробував заповнити Юхим Шарпанський, який згадав, як Олександр ШапОренко «добивався успіху ще в 80-х роках» (насправді, його кар’єра завершилася у 1979 році). Крім того, коментатор звернув увагу на німецьких байдарочниць. «Красиво дивляться вони з цієї точки», - у захваті вигукнув Юхим Абрамович, не уточнюючи при цьому куди й на що дивилися німкені й що їх десь так зацікавило. Коли ж 23 серпня з 11-ої до 12-ї години наші славетні Юрій Чебан та Інна Осипенко-Радомська виборювали відповідно бронзу на каное та золото на байдарці на 500 метрів, Перший національний крутив якісь курйозні ролики, потім стрибки з 10-метрової вишки, де українці представлені не були. І тільки увечері глядачі побачили виступи наших героїв. Та кваліфікованих коментарів і цього разу не було.

 

Тут спрацював творчий метод спортивних коментаторів Першого національного. Давайте ще раз прислухаємося. «Що тут коментувати... тут все зрозуміло... клас перемагає». «Що тут дивитися, коли Фунахара добивається успіху» (Юхим Шарпанський, настільний теніс). Через кілька днів Юхим Абрамович обмовився, що в настільному тенісі «майстер Серьожа Савелій». Згодом і «майстер» отримав можливість прокоментувати свою улюблену гру. Але його коментарі мало чим відрізнялися від пояснень колеги. Зазначив тільки, що китаянки «дотепно грають» і більше нічого! Може, в той час Сергій Савелій готувався до апофеозу своєї журналістської діяльності – фінального матчу з футболу й не хотів розпорошувати свій талант на дрібниці? – Мабуть, так воно й було, в чому ми невдовзі переконалися.

 

Та повернімося до творчого методу. Висвітлюючи змагання з синхронного плавання, той же Юхим Шарпанський кілька разів прямо пропонував: «подивіться, тут коментувати зайвий раз не хочеться», «давайте подивимося без всяких коментарів та оцінок». Що ж, він мав рацію: хоча б не заважав переглядати блискучий виступ іспанок своїми безглуздими зауваженнями, як, наприклад, оці: «азербайджанець у синій формі, але пропускає кілька ударів», «француз ридає, але все це спорт» (бокс). Можна припустити, що синій колір форми мав рятувати нещасного азербайджанця від нищівних ударів супротивника, а бідолашний француз ридав тому, що це прямо передбачено спортивним етикетом.

 

Щоправда, Шарпанський інколи щиро зізнавався: «я не сильно знаю теквондо», або «я не професор у гімнастиці», але це не заважало йому виблискувати своєю кричущою необізнаністю. «Скільки він разів у повітрі дозволить собі сальто?», - глибокодумно запитував «не професор».

 

Отже, стрижнем творчого методу спортивних тележурналістів з Першого національного є: «Що тут дивитися, що тут коментувати, якщо я не професор». А коли треба було хоча би щось сказати аби не мовчати, наші корифеї коментаторської справи вражали глядачів глибокими філософськими роздумами. «Хтось взагалі чудово бігає, хтось чудово стріляє... і ось хтось з великим відривом фінішує» (Юхим Шарпанський. Сучасне п’ятиборство). Та фахового аналізу виступів нашої бронзової призерки у п’ятиборстві Вікторії Терещук ми так і не дочекалися.

 

Натомість, справжні естети, навіть гурмани вільної боротьби мали чудову нагоду посмакувати її тонкощі, слухаючи коментарі нашого уславленого Сергія Савелія. «Намагається просмикнути грузина під себе», - схвильовано повідомляв про хід одного з поєдинків Сергій Степанович. А потім його увага зосередилася на ногах борців. Особливо яскравим був його коментар сутички за бронзову медаль між борцями з Казахстану та Індії. «Він буде брати індійця за ногу», - інтригував Сергій Савелій глядачів. «Арбітр витягне кульку з торби», - нагнітав обстановку коментатор. «Взявши за ногу, бал можна виграти», - проголошував сентенцію знавець малого тенісу.

 

Та вершиною творчості пана Савелія на Пекінській Олімпіаді став, як уже зазначалося, коментар футбольного фіналу між Аргентиною та Нігерією. Досвідчений Сергій Степанович почав зі складів команд. Почав дуже неквапливо і розтягнув свою розповідь на кілька хвилин. Але, маючи всі протоколи під рукою, примудрився назвати відомого аргентинця, якого у нас знають як Маскерано, - «Мате рано». Так, за правилами іспанської мови прізвище Mascherano читається «Масчерано», але аж ніяк не «Мате рано». Та у Сергія Савелія власні фонетичні норми. Забігаючи наперед, відзначимо, що й на початку другого тайму наш уславлений коментатор не побалував глядачів розмаїттям дебютів. Він вдруге оголосив склади команд, причому робив це до 16-ї хвилини тайму. У перервах між оголошенням складів команд Сергій Степанович щедрим язиком розсипав свої фірмові перли. «Передача практично через весь футбольний газон», «нечиста підніжка» тощо. Обізвав аргентинця Мессі «зіркою», а потім уточнив, що Мессі поки що є «молодою зіркою». «Не будемо роздавати йому архідивіденди», - пояснив свою виховну дефініцію коментатор-педагог.

 

Та головну увагу Сергій Савелій приділив кліматичним умовам. «Навіть на коментаторській позиції довелося, вибачте, сидіти без футболки», - повідав ошелешеному глядачеві про свої страждання наш мужній напівголий журналіст. Втім, хто знає: може, під час спекотного фіналу наш шановний коментатор стягнув з себе ще якийсь одяг. Та цнотливий Сергій Степанович про це не згадав. Але час на цю нехитру операцію коментатор мав, коли, за його словами «арбітр оголосив перерву на водні процедури». Водні чи не водні процедури приймав пан Савелій на своїй «коментаторській позиції», але спека ставала нестерпною. «Навіть нігерійці виглядають не зовсім бадьоро», - констатував він.

 

А тут ще підступи організаторів Олімпіади, які знайшли місце для олімпійського вогню безпосередньо на головній арені ігор, де й відбувався футбольний фінал. «Олімпійський вогонь додає спеки в атмосферу», - викрив китайський кліматичний тероризм наш безстрашний журналіст. Але й за таких катастрофічних обставин він демонстрував зразки коментаторської майстерності та воістину енциклопедичної ерудиції. Коли «молода зірка» (яке адекватне визначення!) Мессі впав у штрафному майданчику нігерійців, а угорський суддя не призначив пенальті, наш метр відразу ж знайшов цьому геополітичне – ба! – геостратегічне пояснення: «географічно Угорщина ближче до Нігерії, ніж Аргентина». Ось вона, домашня заготівка гросмейстера вітчизняної спортивної журналістики! Так ось чому він так побіжно коментував маленький теніс. Він вивчав географічну мапу планети і з лінійкою і штангенциркулем обчислював відстань від Угорщини до Нігерії та Аргентини. Вчіться, молоді коментатори! Ось він, приклад сумлінного ставлення до своєї професії!

 

Та Сергій Савелій є не тільки геополітиком спортивних баталій, він – справжній художник слова, здатний передавати всю багатобарвну палітру змагань. Коли знесилений аргентинець, аби зупинити атаку супротивника, вхопив нігерійця за футболку, Сергій Степанович дав пояснення цьому епізоду в дусі імпресіоністів і фрейдистів: «сподобалася йому футболка зеленого кольору».

 

Даруйте, шановний читачу, що я так детально зупинився на «перлах» наших спортивних коментаторів з НТКУ. Відверто кажучи, мені цього аж ніяк не хотілося робити. Протягом кільканадцяти років я терпів їх ідіотизми – інакше це не назвеш. Сподівався: ось-ось прийде їм на зміну нова генерація, яка професійно коментуватиме найголовніші спортивні події. І ця генерація таки з’явилася. Просто чудово вели свої програми про Олімпійські ігри в Пекіні Олена Говорова та Роман Вірастюк на «Мегаспорті». Минуло зовсім небагато часу, як скінчився їх ефір, а я вже скучив по їхніх коментарях. Вони – корифеї легкої атлетики. Та коли Олена й Роман відчували свою недостатню обізнаність в інших видах спорту, вони просто запрошували фахівців. На Першому каналі таких фахівців чомусь забракло. Єдина людина, яка професійно коментувала свій вид спорту – легку атлетку – була Людмила Якушева.

 

Може, я б і не писав цієї статті, якби на прикладі Говорової, Вірастюка та Якушевої не переконався, що в Україні є прекрасні коментатори, яких приємно та корисно слухати. Їм би тільки трошечки мову «підтягнути». Та вони, впевнений, зроблять це.

 

Що ж стосується наших гвардійців спортивного телерепортажу з УТ-1, то й вони можуть із упевненістю дивитись у майбутнє. Коли я почув знайомий до болю голос Сергія Савелія під час матчу Аргентина – Нігерія, я зателефонував своїм друзям і запропонував їм послухати коментарі нашого метра. Вже через 10 – 15 хвилин залунали дзвінки у відповідь. «Сашко, я давно знаю, що Савелій – {CENSORED}, але ж який колекційний!» (Олександр Д., в минулому – майстер спорту з баскетболу). «Сашко, негіднику, що ти наробив! – я ледь встигла до туалету добігти» – «Після чого, Тетяночко?» – «Та після того, як дізналася, що Нігерія ближче до Угорщини ніж Аргентина» (Тетяна А., в минулому – майстер спорту з волейболу).  

 

Отже, посуньтеся, задорнови й петросяни! – У нас є свої савелії та шарпанські! Їм поталанило «просмикнути під себе» найголовніший державний телеканал України. Так, все це було би смішно, якби керівник спортивного відділу Першого національного Сергій Савелій не підставив «нечисту підніжку» пекінській олімпіаді та й спортові взагалі.