Нещодавно штатний журналіст одного з українських ділових тижневиків заправив головному редактору цього видання $10 тис. за одну свою статтю. Нечувана річ: середньоринкова вартість такого матеріалу — щонайбільше $500. Але в журналіста були свої аргументи: інформація ексклюзивна і має оплачуватися за нестандартними розцінками.

 

У 2003 році зі мною трапилася дещо схожа історія. Редактор однієї з газет, з якої я місяць як звільнилася, запропонував терміново написати для цього видання матеріал. Будучи фрілансером, я вирішила, що маю право встановлювати власні розцінки на термінові замовлення і заправила за свою роботу $100, тоді як штатним кореспондентам платили за такі матеріали близько $30. Статтю мені писати не довелося, а «добрі» люди розповідали, як несхвально відгукувалося про мої нескромні вимоги колишнє начальство, висміюючи мої нездорові, на його думку, амбіції. Проте минуло півтора року, і ціна $100 за статтю такого розміру та формату стала середньоринковою, ще через півроку навіть штатні журналісти отримували більше, а через рік за такий матеріал платили вже $300.

 

Журналіст, який правив $10 тис. у тій формі й за тих умов, про які розповіли учасники подій, явно був неправий. І за свою дурість поплатився: його звільнили. Але я цілковито поділяю його думку, що ексклюзиви мають коштувати дорожче за відкриту інформацію. І хоча нині такі «зухвалі» вимоги викликають лише обурення у медіаменеджерів й осуд з боку колег по перу, я впевнена: не за горами час, коли за ексклюзиви видання справді платитимуть такі гроші.

 

Власне, до цього висновку мене підштовхує й аналіз ситуації, яка склалася нині на ринку праці. Дедалі більше вона нагадує те, що відбувалося протягом останніх п’яти років із київською нерухомістю. У 2003-му ріелтори попереджали, що ціна на житло зростатиме. Проте, напевно, навіть вони не передбачали, що за кілька років його вартість збільшиться у 10-15 разів і що «вбита» готелька на Борщагівці коштуватиме дорожче за двокімнатну квартиру у Празі чи Берліні. А хто у 2005 році міг припустити, що сьогодні треба буде вмовляти вантажника чи касира у супермаркеті погодитися на зарплату $600? Або що журналіст-початківець без досвіду роботи претендуватиме на $1 тис.?

 

Але, як стверджують експерти ринку праці, це лише початок колапсу. Бізнес українських компаній активно розширюється, але кадрів катастрофічно бракує, адже з кінця 80-х народжуваність в Україні різко знизилася і лише в середині 2000-х почала трохи зростати. Справжня криза, вочевидь, почнеться років через п’ять. Фахівці з управління персоналом уже активно готують працедавців до кадрового голоду і роздають поради, як діяти в його умовах. У найближчі роки працедавцям нікуди буде подітися. Вони стануть надлояльними, частіше йтимуть назустріч працівникам і ще більше підвищуватимуть зарплати. Ось тільки чи не обернеться зрештою таке становище проти самих працівників.

 

Віра Ткаченко, редактор відділу «Секрет фірми», «Контракти»