Друга світова Холодна війна – термін, який протягом останніх двох тижнів щочастіше вживається на сторінках британської преси, але на чий бік слід приставати – конкретних вказівок читачам не дають.

 

Британські ЗМІ тільки-но почали приходити до тями після грузинських подій, як на них звалилося підписання польсько‑американської угоди про ПРО, і нібито розставлені попередньо акценти покотилися шкереберть. Якщо під час російського вторгнення на територію незалежної Грузії більшість медіа вказали пальцем обвинувачення на Москву (хоча навіть достатньо антиросійський зараз «Економіст» написав про Саакашвілі, що той навмисно дратував росіян), то геополітичні наслідки встановлення системи протиракетної оборони викликали завзяті дебати.

 

«Щити на території Польщі захищатимуть Америку від імовірних нападів з боку Ірану і Північної Кореї, – написав коментатор у «Гардіан». – Авжеж. Бо кожному студенту географічних факультетів Техасу відомо, що саме ці країни є безпосередніми сусідами Польщі».

 

Про Грузію повідомляли майже несподівано багато, винісши таким чином редакційне рішення, що події варті того за своїм стратегічним значенням. Програма «Тудей» – сніданкове шоу на Бі‑Бі‑Сі Рейдіо‑4, одна з найрейтинговіших ранкових радіопрограм у Лондоні та обов’язкове слухання інтелігенції, – виходила в ефір частково з Тбілісі, куди вилетів один з її ведучих, Едвард Стертон.

 

Навіть таблоїд «Sun» не пошкодував газетних дюймів на докладні пояснення, що воно таке – Південна Осетія, а на вебсайті цієї найпопулярнішої щоденної британської газети було розпочато форум про «путінську агресію» – і це у виданні, що головним чином повідомляє про розвиток подій у реаліті‑шоу «Біг Бразер» і активно стежить за видозмінами у зовнішності знаменитостей, аби точно визначити, хто з них ліг під косметологічний ніж. Але ця газета також надіслала свого кореспондента до Грузії і написала у своєму  простому стилі, що від Росії відвернулися всі її «кореші».

 

Якщо Бі‑Бі‑Сі і більшість газет дбали про баланс у висвітленні ситуації, то ліберальний «Економіст» не стримував люті на адресу Кремля: «Після Грузії стан речей зміниться назавжди і Росія повинна це розуміти». Тижневик вважає за необхідне ускладнити візовий режим для російських громадян і вчергове закликав європейські країни не укладати жодних двосторонніх домовленостей з Росією. Щоправда, під час газового фіаско січня 2006 року подібні заклики впали на глухі вуха.

 

Шпальти з коментарями й аналізом ситуації, які в більшості британських газет дозволяють собі гостріші вислови, зарясніли порівняннями з 1939 роком і фатальною «помилкою» Чемберлена у нездатності зупинити нацистську Німеччину. «Гітлер також твердив, що йшов рятувати своїх співвітчизників», – написала «Дейлі Телеграф».

 

Але навіть коли в обіг увійшло кліше «Друга світова холодна війна», наголоси не були однозначно виокреслені. І не тому, що Грузія – маловідома країна, розташована за тисячі миль від Британії: тут добре пригадують і Трояндову революцію, і Помаранчеву, і про обидві багато ішлося в ці останні пару тижнів, так само як і про саму Україну. «Економіст» вважає, що її мають прийняти до НАТО чи не завтра. Багато газет згадало про Крим, і що саме там базується Російський чорноморський флот. 

 

Але зараз, порівняно зі справжньою Холодною війною, британські ЗМІ набагато обережніші в аналізі подій і прагнуть визначати власне ставлення до них, а не вдягати ідеологічний нашийник, пропонований політиками, і вважати поганими тих, кого називають поганими вони. Британський міністр закордонних справ розкритикував Росію гостріше, ніж це зробив «Економіст», але додаткових балів від преси за це не отримав.

 

Після Холодної війни минуло багато часу; достатньо багато часу минуло і після 11 вересня. ЗМІ помудрішали і навчилися ще менше, ніж раніше, довіряти тому, що чують від лідерів, аби не служити машиною пропаганди.

 

Про підписання угоди про ПРО написали також несподівано багато. Та ж таки «Сан» минулої суботи вмістила на першій шпальті промовистий заголовок «Закидаємо поляків атомними бомбами» над статтею з колоритними цитатами від російського військового командування.

 

Але у висвітленні і тим більше аналізі наслідків цього підписання однозначності не було взагалі. Згадали про Карибську кризу, тільки  Сполученим Штатам відведено було роль СРСР тоді. Згадали про те, що після ПРО всі угоди про нерозповсюдження ЗМЗ можна викинути у смітник. А також – спробували зазирнути у майбутнє – що змінить ПРО у світі, де зростає економічна потуга і вплив ядерних Китаю та Індії, де під питанням подальший розвиток в ядерному Пакистані, де в Заходу не визначені стосунки з імовірно ядерними Іраном і Сирією.

 

Ліві чи праві, консервативні чи про‑російсько‑анти‑американські, упереджені чи збалансовані, практично всі британські мас-медіа справді спробували донести багатоскладовість проблем у взаєминах з Росією до своєї аудиторії. Їй не кажуть, хто в цій історії злий демон, а хто – добрий принц. Це – світ без позитивних героїв у виконанні ЗМІ, затиснутих між супер‑інтересами наддержав.