detector.media
Борис Бахтєєв
, для «Детектор медіа»
15.08.2008 15:22
Новинки про війнушку
Новинки про війнушку
Завдяки «професійності» наших новин війна, цілком прогнозована ще на початку місяця, стала сюрпризом для українських телеглядачів.
Ну, от і все. Випуски новин на будь-якому каналі можна більше не дивитися й із упевненістю знати, що нічого не втратив. Після вторгнення російських військ у Грузію, названого росіянами в найкращому оруеллівському дусі «миротворчою операцією», відчуття роздратування від перегляду новин, яке виникало раніше, змінилося на переконання: це – не інформація. У газетах існує таке слівце – «інформашка». Тобто, маленька заміточка, що не претендує ані на глибину, ані на всебічність, ані на повноту, а просто повідомляє про один маленький факт: «За що купили, за те й продаємо». Тепер, після російсько-грузинської війни, виявилося, що, навіть коли факт є аж ніяк не маленьким, з нього чудово можна робити оті самі інформашки.
 
Хоча... А що, власне, сталося? У тому й біда, що нічого. Нічогісінько. Висвітлення телеканалами подій у Грузії не було чимось особливим, не схожим на інші новинні матеріали. Воно було таким самим, як завжди. Зробленим абсолютно в тому самому, що й завжди, ключі й за тією самою методикою. А те, що світ стояв на порозі великої війни, яку вела б ядерна держава, що от-от могло б виникнути глобальне протистояння між Росією та Заходом, що ситуація була тривожнішою, ніж під час сумнозвісної Карибської кризи, бо тоді воєнні дії так і не почалися – ну то й що ж тут такого, це – їхні, Росії та Грузії, проблеми. А протистояння це, до речі, цілком могло б спроектуватися на внутрішньоукраїнське, між, умовно кажучи, «помаранчевими» та «біло-синіми» українськими регіонами, й урешті-решт розірвати нашу країну.
 
Оце й є найстрашнішим, що нічого особливого у телевізійній інформації насправді не сталося. Просто раніше не траплялося подій, які з такою очевидністю показували б: те, що за звичкою ми звемо інформацією, є чимось геть неадекватним. Так, інформація про російсько-грузинську війну не давала змоги розібратися, що ж насправді відбувається, хто правий, а хто винний. А хіба інформація наших телеканалів про будь-які інші події була й є не такою самою? Так, на екранах не було експертів. Ідеться навіть не про політологів, які вибудовували б гіпотези: хто спровокував конфлікт і заради чого. А фахівців з міжнародного права, економістів, які давали б чіткі юридичні визначення дій обох сторін та не менш чіткі висновки про їхню правомірність. Які пояснили б: хай навіть Грузія порушила в Південній Осетії всі норми міжнародного права, які тільки можна порушити – чи мала Росія право вторгатися на її територію? Чи не стала Південна Осетія таким собі новим Вестерплятте? Але хіба ж узагалі експерти у випусках новин не є персонами нон-грата? Хіба ж зазвичай висвітлення будь-яких подій не грунтується на симпатіях та переконаннях конкретних журналістів, хіба ж зазвичай замість правових оцінок ми не чуємо суто емоційні?
 
У висвітленні російсько-грузинської війни прикметним було смакування конфлікту та конфліктності. А хіба ж кожного дня ми бачимо не те саме? Хіба ж інші події висвітлюються не за тією самою схемою: «Той його по голові, а той того – у груди»? Хіба ж звичний зміст наших теленовин не полягає в детальному розписуванні того, що лежить на поверхні, замість прагнення розібратися в змісті того, його причинах та можливих способах розв’язання? І це – не суспільне замовлення, як іноді подейкують, це – свідома методика, якщо хочете - політика. Тільки коли йдеться про звичайні, буденні події, це ще дозволяє зберегти респектабельний вигляд.
 
Теленовини ретранслювали повідомлення закордонних інформагенцій; зрозуміло, що, бодай через мовний чинник, найчастіше російські. То хіба ж зазвичай буває не так само?
 
Незалежно від симпатій конкретних журналістів та каналів, Грузію повсякчас називали «республікою». Що, хотіли того журналісти чи ні, встановлювало певну систему координат: Грузія – «республіка», Абхазія – «республіка», Південна Осетія – «республіка», Північна Осетія, Кабардино-Балкарія, Чечня, Інгушетія, Дагестан – теж «республіки», й над усіма ними височіє Росія – «країна». У даному разі слово «республіка» означає далеко не форму правління. Цей термін вживається у старезному значенні: «адміністративно-територіальна одиниця СРСР». Російська інформаційна політика, починаючи від самого 1991 року, наполягає на вживанні щодо країн СНД визначення «республіки», але не «країни», з цілком очевидною метою – створити враження, ніби вони є аномальними суб’єктами міжнародного права, а їхня правосуб’єктність є неповноцінною. «Росія є вищою за «республіки СНД», тож вона завжди права», - саме таке враження покликане створювати вживання цього слова. Але хіба ж в українських новинах країни СНД звуть «країнами» – взагалі, не лише при висвітленні війни між Росією та Грузією?
 
Конфлікт навколо Південної Осетії розгорявся на очах практично від самого початку серпня. Світові ЗМІ з дедалі більшою тривогою стежили за ним. А що ж українські телеканали? 5 серпня лише «Подробности» на «Інтері» (вони ретранслювали заяву російського МЗС) та «Факти» на ICTV (вони ретранслювали заяву грузинського міністерства реінтеграції) приділили увагу конфліктові. 6 серпня випуски ТСН («1+1») повідомили про стрілянину, факт якої підтвердили загадкові «миротворці», «Факти» (ICTV) повідомили про загострення ситуації з посиланням на обидві сторони, та «События» («Україна») попередили про ймовірність початку «справжньої війни між Грузією та Осетією», більше уваги приділивши південноосетинським повідомленням, ніж грузинським. Помітьте: про можливу участь у конфлікті Росії не згадав геть ніхто з українських телеканалів! Власне, «геть ніхто» – це в даному разі явне перебільшення, окрім цих трьох каналів, подіями у Грузії більше ніхто не зацікавився. І тільки 7 серпня, коли Михаїл Саакашвілі віддав наказ про припинення вогню, більшість каналів про це повідомили... Але й це є звичною практикою: всі матеріали, що не стосуються конфліктів між найвищими політичними керівниками України, добираються довільно, якщо не випадково.
 
Так само, як і завжди, згадані повідомлення з Південної Осетії були фрагментарними й позбавленими змалювання контексту та передісторії. Війна, цілком прогнозована щонайменше з початку місяця, в підсумку стала сюрпризом для глядачів, їх, як і завжди, поставили в ситуацію «конфлікт підкрався непомітно».
 
Починаючи з 9 серпня, у журналістів з’явилася рятівна паличка. Україна почасти свідомо, а почасти з волі Росії виявилася втягнутою в інформаційний контекст війни. Тож тема власне збройного протистояння Грузії та Росії ледь не зовсім відійшла в затінок теми «Україна на тлі грузинсько-російського конфлікту». Практично всі канали ледь не більше уваги приділяли пов’язаним з Україною, отже, непрямим, аспектам війни, ніж власне їй.
 
А як же світ реагував на російсько-грузинську війну? Про це більш-менш детально повідомляли лише Перший національний та 5 канали. Всі решта обмежувалися розпливчастими випадковими повідомленнями, з яких складалося враження, що нічого особливого не відбулося, й у світі, власне, лише вичікують. Інтерівські «Подробиці тижня», 10 серпня: «На боці Тбілісі – Латвія, Литва, Естлнія, Чехія, Польща й Україна. Росію підтримав лише Казахстан і неофіційно Німеччина». А що означає в міжнародних відносинах: підтримати неофіційно, коли не йдеться про підтримку матеріальну?
 
Загалом, висвітлення подій у Грузії мало ще одну звичну для українського телебачення рису. Йдеться про майже повну відсутність власної інформації чи бодай власної інтерпретації інформації, а відтворення схеми: «Представник Грузії сказав, представник Росії (Південної Осетії) заявив».
 
А як було з об’єктивністю? Перший національний вочевидь був на боці Грузії. 7 серпня «Новини» подали інформацію про те, що, за наказом Саакашвілі, Грузія припинила вогонь. 8 серпня випуск повідомив про введення грузинських військ до Цхінвалі «під прикриттям авіації», про надсилання Росією військ у регіон та про бомбардування російською авіацією грузинських військ. Випуск від 9 серпня показав матеріали про висловлену Саакашвілі пропозицію російському президентові сісти за стіл переговорів, про російські звинувачення на адресу України у «сприянні Тбілісі до інтервенції в Південну Осетію», про можливість надання Україною гуманітарної та політичної допомоги, про очікування у Тбілісі делегації ЄС. 10 серпня випуск «Новин» повідомив про те, що Грузія виводить війська з Південної Осетії, й це є жестом доброї волі, а Росія не припиняє вогонь. Випуск від 11 серпня повідомив про те, що російські війська просунулися углиб російської території, Росія назвала це «попереджувальними заходами», а ще про виступ Михаїла Саакашвілі, де він заявив про поділ Грузії російськими військами та порівняв ситуацію із радянською окупацією 1921 року. Отже, наявним було використання переважно грузинських джерел інформації та висвітлення позиції керівників Грузії.
 
5 канал так само надавав перевагу грузинським джерелам інформації, хоча подеколи й намагався робити це не відверто: наприклад, програма «Вчасно. Про головне» 7 серпня сповіщала про надходження «суперечливої інформації». Узагалі ж, вістежувати події за цим каналом стає дедалі важче: для цього треба сидіти перед телевізором ледь не цілий день; немає ніякої гарантії, що саме у прайм-тайм пролунає потрібна інформація. Утім, саме на 5 каналі ведучий програми «Час. Важливо» 11 серпня вів тривалу розмову з Ніно Бурджанадзе.
 
Не приховував своєї прихильності до російської сторони «Інтер». Російські джерела інформації були чи не єдиним, на що спиралися випуски «Подробностей». Якщо 7 серпня інформація ще видавалася більш-менш збалансованою: повідомляли й про звинувачення Грузії на адресу Південної Осетії в обстрілах, і про звинувачення Південної Осетії на адресу Грузії у стягуванні військ до її кордонів, і про заперечення офіційним Тбілісі цієї інформації, то далі все було очевидним. 8 серпня був сюжет про входження грузинських військ на територію Південної Осетії, про обстріли Цхінвалі з мінометів та «катюш», про те, що «очевидці повідомляють про сотні загиблих». Російських солдатів називали лише миротворцями – цікаво було чути в сусідніх сюжетах згадки про «російське військове командування» та про «солдатів-миротворців». Також було повідомлено про заяву російського міністерства оборони, па також про те, що «російські війська поступово витісняють грузин з Цхінвалі». 9 серпня випуск повідомив, зокрема, про те, що «Абхазія відкрила другий фронт проти Грузії», причому абхазьких вояків було названо «повстанцями»!!! Також було повідомлено про вистіснення Абхазією грузинських підрозділів з Кодорської ущелини «за підтримки авіації та артилерії». Жодних сумнівів у тому, що вкрай бідна Абхазія з чисельністю населення, що не набагато перевищує населення Білої Церкви, може мати авіацію, не було висловлено. Ще один сюжет детально висвітлював заяву Путіна про те, що Південна Осетія навряд чи повернеться до складу Грузії. Про те, що російська авіація бомбить цивільні об’єкти у Грузії, повідомляло лише викладення слів спеціального представника України Костянтина Єлісєєва ще в іншому сюжеті. 10 серпня. Випуск «Подробиць тижня» повідомив про те, що почалася війна, формально між Грузією та її провінціями, бо Росія називає свою операцію «примушуванням до миру». А от у Вашингтоні та Брюсселі вважають це збройною боротьбою між Грузією та Росією. Акценти зрозумілі, чи не так? Наступний сюжет повідомив фактологію наступу Росії – як раптом виявилося, він тривав уже три дні. Раптом – бо раніше канал про це не повідомляв. Ну й, звісно ж, детально було повідомлено про те, що доповів Путін Медвєдєву. 11 серпня «Подробности», серед інших сюжетів, знову дали детальне викладення позиції Медвєдєва.
 
«Україна». 7 серпня «События» передали лише сюжет про те, що у Цхінвалі заявляють про агресію з боку Грузії. (Чи не єдиний, до речі, випадок, коли з екрану пролунало слово «агресія»). У випуску від 8 серпня канал передав сюжет про те, що «Грузія розпочала масовану воєнну операцію проти Південної Осетії». 9 серпня матеріали виглядали так: у Цхінвалі – гуманітарна катастрофа, місто повністю зруйноване, Грузія розпочала інформаційну війну проти Росії, відімкнувши російські телеканали та інтернет-сайти (але при цьому внаслідок кібер-атаки знищено один з найбільших новинних сайтів Грузії), а, «за словами очевидців», від Батумі в бік Південної Осетії прямують вантажівки з військовою технікою НАТО без номерних знаків, тоді як поблизу Батумі стоять турецькі кораблі з морською піхотою (це теж, мабуть, розповіли очевидці, які побували на кораблях і переконалися, що то – саме морська піхота?).10 серпня випуск сповістив, що «Грузія не йде з Південної Осетії, а лише передислокує свої війська». Випуск від 11 серпня те, що сталося, випуск все ще називав «конфліктом у Південній Осетії». Про вторгнення Росії на територію Грузії не було жодних повідомлень! Факт масштабної війни було замовчано!
 
«1+1», ТСН. 7 серпня повідомили лише про домовленість між Грузією та Південною Осетією припинити вогонь. 8 серпня було повідомлено про бої в Південній Осетії; ще, з одного боку – про засідання Ради безпеки Росії, з іншого – у студії був грузинський журналіст Паата Якобішвілі. 9 серпня інформація була на загал відстороненою; щоправда, повідомили про мітинги в Москві та про вимоги, що лунали в Росії, створити трибунал на взірець Гаазького для розслідування дій Грузії. Але от у сюжеті про інформаційну війну йшлося про те, що, з одного боку, на сайті грузинського МЗС з’явився колаж, де Саакашвілі зображений у вигляді Гітлера, а з іншого – Грузія відімкнула російські телеканали та інтернет-сайти. Заходи в такій інтерпретації виглядали явно неадекватними. Підсумковий випуск ТСН 10 серпня так само можна було б назвати «відстороненим», якби гість студії Леонід Кравчук (а чому саме він?) не переконував усіх: на Кавказі йде гра великих держав. І в цій грі Росію хочуть відтіснити з тих позицій, які вона займала раніше. Росія не піддасться на це, а Сполучені Штати і західні країни будуть намагатися це зробити... Мусять це враховувати, і Саакашвілі зокрема. Якщо займати позицію... без врахування тої ситуації, що вони є заручниками великої гри, то це буде призводити весь час до конфліктів». Отже, цей пасаж мав переконати: по-перше, Грузія є заручником, і що їй наказали, те вона й мусить робити, інакше – конфлікти; по-друге – бідолашна Росія заслуговує лише на співчуття, бо її хочуть відтіснити. Натомість, випуск ТСН від 11 серпня з посиланням на помічника держсекретаря США Метью Брайза стверджував, що Росія давно планувала вторгнення у Грузію, саме для того кілька місяців тому до Абхазії було введено її залізничні війська». Усі спроби визначити загальну позицію каналу чомусь викликають з пам’яті слово «розхристана». Це – не збалансованість, це – нечіткість і невизначеність.
 
Так само можна схарактеризувати позицію інших каналів. Хоча, наприклад, у «Фактах» ICTV дещо більше використовували грузинські інформаційні джерела й відзначили 9 серпня, що Грузія звинуватила Росію у повномасштабній агресії.
 
13 серпня на радіо «Ера» (тому, що на Першому радіоканалі) під час інтерактивного зв’язку слухач переконував: Росія вчинила правильно, тільки слабо, а от США свого не впустять. Йому вторили у студії: підтримавши Грузію, Україна необачно обслуговувала американські інтереси. Новини на українських телеканалах от саме до таких висновків і спонукали.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY