Суботній прайм-тайм на СТБ увінчався на диво однобоким й абсолютно не виваженим телевізійним портретом Леоніда Кучми. Передусім, за цілий рік існування проекту «Моя правда» героями фільмів були виключно зірки шоу-бізнесу та актори. І раптом 9 серпня 2008 року, у 70-й День народження Кучми – фільм про постать політика. Легко припустити, що такий своєрідний подарунок власному тестеві вирішив зробити власник СТБ Віктор Пінчук. Але перестарався. Чи то пак, перестаралися творці документальної стрічки.

 

Автори детально розповіли про всі етапи становлення другого Президента України. Робота на «Південмаші», прем’єрство, перший та другий терміни президентства, особисте життя, зворушлива історія знайомства з дружиною... Але впродовж усього фільму – жодного негативного, вірніше – не позитивного відгуку, жодного несхвального синхрону, ані найменшої згадки про суперечливість окремих фактів біографії Кучми. Ніби ніколи й не існувало темників, адміністративного тиску, фальсифікацій, конфлікту з Лазаренком, підозрілих смертей Гетьмана, Чорновола та інших... Але ж «Моя правда» завжди зважено розкривала особистість свого головного героя. Це навіть своєрідна «фішка» проекту – повідомити глядачеві незручні для самого персонажа нюанси.

 

Ось кілька тез, які прозвучали за кадром чи у синхронному відео:

 

Леонід Кучма не хотів іти в політику, але його всі слізно вмовляли, – комусь же треба рятувати країну! І він погодився. За півроку прем’єрства скасував обіг російського рубля, почав було піднімати економіку, але раптом наштовхнувся на опір. Команда Президента Кравчука розпочала брудні ігри, стала відбирати в прем’єра Кучми повноваження. Леонід Данилович довго думав, а потім махнув рукою і подав у відставку. «Кучма – єдиний прем’єр-міністр в історії України, який самостійно відмовився від посади. Відчувши несправедливість, мовчки пішов», – каже глядачеві глибокий голос за кадром.

 

Перемігши на президентських виборах, Кучма два роки тільки вчився бути президентом. Роками держава жила без основного закону. Верховна Рада довго блокувала прийняття Конституції – і тоді Президент поставив депутатам ультиматум: щоб до ранку була прийнята. «Якби не рішучі дії Леоніда Даниловича, – продовжує голос, – можливо, конституційний процес затягнувся б на роки».

 

Далі Леонід Кучма ліквідував заборгованості з виплат пенсій, стипендій, зарплат. І вирішив остаточно витягнути сплюндровану-спаплюжену країну з трясовини. І раптом у нього знову з’явились вороги. Річ у тім, що Кучма вважав будь-який піар зайвим. Він же Президент! І переоцінив себе, бо народ, не знаючи про блага від влади, раптом став протестувати. Саме через це «непорозуміння» і розпочалась акція «Україна без Кучми». А потім цим скористалися західні спецслужби. Зокрема, жорстку інформаційну війну розпочали Сполучені Штати Америки.

 

У вересні 2000 року зник журналіст Георгій Ґонґадзе. Причетність до цього Леоніда Кучми – вигадка мас-медіа (нагадаємо, зовсім нещодавно про непричетність Кучми до вбивства журналіста заявив його головний опонент і «прокурор» тих часів Олександр Мороз). В інтерпретації «Моєї правди» дослівно це звучало так: «Преса роздмухала цей інцидент». Що сказати? Оригінальна версія, чи не так? «Найбільше про це писали в американських ЗМІ. І це було схоже на сплановану операцію». Синхрон: Сергій Кичигін, гловний редактор тижневика «2000»: «Кучма много раз повторял: ну как объяснить этому Потебенько, что нельзя так тянуть с расследованием!».

 

Наступна атака ворогів – касетний скандал. Звісно ж, «чітко зрежисована спецоперація». Синхрон: В’ячеслав Піховшек, політичний журналіст: «Я никогда не слышал от него (Кучми – авт.) мата. В жизни! Уже потому я уверен, что пленки были сфальсифицированы».

 

Незримі вороги не зупинились на досягнутому. І наступною сторінкою в біографії Леоніда Кучми став скандал із «Кольчугами». В Ірак, який був зусібіч заблокований американською армією, ніяк не могла потрапити українська зброя! Але, на жаль, звинувачення опублікував «The Washington Post». І далі – вся західна преса.

 

Далі автори фільму повертають нас до постаті самого Кучми. Як тяжко йому було, уявіть! В усій міжнародній спільноті його «змальовували ледь не деспотом!». Під тиском США Леоніда Даниловича бойкотувало чимало країн світу. Його не запрошували на міжнародні конференції та саміти. Але Президент не був таким, як його уявляли. Він був чесним політиком! І про це свідчить, принаймні, цілковита підтримка з боку всіх сусідів по колишньому СРСР. «На з’їзді країн СНД саме Леонідові Кучмі висловили найбільшу довіру, обравши його президентом Співдружності», – аргументує нам той-таки голос за кадром.

 

І навіть (!) Папа Римський покинув свої справи і прилетів до України. Синхрон. Леонід Кучма, Президент України (1994-2005 рр.): «Он приехал меня поддержать, да».

 

Конституційний Суд однозначно дозволив йому балотуватися на посаду президента й на третій термін. Але Кучма поглянув у дзеркало, на рідних – і впевнено вирішив: годі з нього та з його родини цих знущань! І категорично відмовився від участі у виборах.

 

А потім загострилось протистояння двох Вікторів – Януковича та Ющенка. Кучма спокійно спостерігав за тим, що відбувалось на Майдані. Але ніколи не став би застосовувати силу, бо чітко розумів: «Якщо сьогодні навіть мирно розігнати мітинги, завтра багато країн застосують різноманітні санкції проти всього народу. Там тільки й чекають цього, стежать за кожним моїм рухом.»

 

Отже, висновок. Леонід Кучма – людина-епоха. Сумлінний, відповідальний, гідний наслідування сім’янин, наполегливий управлінець, чесний політик і так далі. І це все – уявіть – під драматичну музичку, з відповідним тоном у голосі. Навіть у знавців телевізійної кухні, які добре пам’ятають добу темників із Банкової, ледь не сльози на очі навертались від жалю. Яка людина! Який громадський діяч! Але, на жаль, так незаслужено постраждав від провокаційних спецоперацій західних спецслужб…

 

Ще один важливий нюанс. СТБ, який славиться своїми 18-хвилинними рекламними блоками, цього разу не перервався на бодай один ролик чи анонс. Упродовж цілої години. Погодьтеся, жоден загальнонаціональний канал – навіть останній у двадцятці і навіть серед глупої ночі – не дозволить собі такої нечуваної розкоші. Отже, це про дещо таки говорить.

 

 

Слід врахувати також те, що протягом кількох останніх років в ефірі СТБ не лише майже не згадувалось ім’я Леоніда Кучми, а навіть уникали побіжно показували його зображення. Збіг обставин чи політика менеджменту – але це факт. А тут раптом – годинний фільм у прайм-таймі. Та ще й витриманий у стилістиці цинічного й безсоромного піару, якого ми, здається, не бачили із Кучминих-таки часів…

 

Напевно, це викличе в багатьох читачів глузливу усмішку, але від людини, причетної до створення цього проекту, вашому автору доводилось чути версію: мовляв, цей фільм – не просто подарунок на 70-річчя любому тестеві. «Людина-епоха» начебто планує повернутись у велику політику, і це – лише спроба, за якою може розпочатись масштабна піар-кампанія з відбілювання образу другого Президента.

 

Данілич повертається? А чом би й ні? Адже змогли безперешкодно повернутись на українське телебачення кучмістські стандарти телевізійної публіцистики.