Востаннє на моїй пам’яті російських журналістів офіційно звинуватили в упередженому ставленні до України 30 липня. Зробив це ніхто інший, як російський же журналіст із українською пропискою Євген Кисельов. Їхню оцінку того, що відбувається в Україні, він, зокрема, назвав «голою, достатньо грубою пропагандою».

 

Наші співвітчизники дають російським телеканалам, які транслюються в Україні, радикальнішу оцінку. Так, наприкінці травня член парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони рухівець Іван Стойко заявив: «Російські телеканали становлять загрозу українській національній безпеці. Існує велика загроза в тому, що з боку Росії робляться спроби впливати на українців та маніпулювати ними». І запропонував почати процес усунення небезпечного ворога з телепростору України.

 

Голову Тернопільської обласної організації НРУ обурило, що МЗС Росії робить різкі заяви щодо ситуації з російською мовою в Україні. І ці заяви ретранслюються на всю нашу країну завдяки російським телеканалам.

 

Травень цього року взагалі став гарячим для борців за чистоту українського телепростору. Так, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення розкритикувала російські телеканали за висвітлення заяв мера Москви Юрія Лужкова. «Мер у кепці» поставив під сумнів статус Криму і Севастополя.

 

Після того Нацрада повідомила російську сторону про намір розглянути доцільність ретрансляції в українському телерадіопросторі програм російських телеканалів, які викликають «стурбованість щодо тональності та акцентів».

 

Незалежний експерт із питань державної безпеки Євген Жеребецький назвав інформаційну політику Росії щодо сусідніх держав «тотальною спецоперацією» під час інформаційної війни. На його думку, російське телебачення розмиває свідомість українців, знижує повагу до держави і загрожує суспільною пасивністю в разі кризових ситуацій. За приклад адекватних дій Жеребецький навів досвід Естонії, де ретранслювати російське телебачення заборонено законом.

 

Тут мушу зробити невеличкий відступ і нагадати панові Жеребецькому (якщо він це прочитає) та його численним однодумцям: у Радянському Союзі ретранслювати канали іноземного, зокрема західного буржуазного телебачення теж було заборонено законом. Тому ми в Українській РСР мали 2 (дві) телепрограми, а також першу програму українського телебачення. А зарубіжні «радіоголоси» активно і так само на законних підставах глушили.

 

Хоча мені можуть закинути маніпулювання фактами. Мовляв, у СРСР глушили правду, яку іноземці та емігранти-патріоти говорили про тодішнє життя, а сьогодні чесні люди намагаються заборонити поширення завідомої брехні про Україну. Але якщо, наприклад, російський телепродюсер Олександр Любімов називає Бандеру і Махно душогубами, і ми про це дізнаємося, то це зовсім не означає, що Бандера і Махно – ті, ким вважає діячів українського визвольного руху громадянин Росії і заступник гендиректора каналу «Росія». Для пана Любімова цей вислів – його особиста точка зору, точка зору керівництва структури, яку він представляє, зрештою – точка зору офіційної політичної Росії.

 

Той, хто вважає Степана Бандеру великим українцем і нашим героєм, своєї думки не змінить. А хто вважає його ворогом усього живого – далі так вважатиме. Незалежно від того, що про це скажуть російські продюсери або як це прозвучить по російському телебаченню.

 

Та повернемося до основної теми. Є й офіційніша думка. 28 березня на засіданні РНБО розглядалося питання інформаційної безпеки нашої країни. Віктор Ющенко заявив, що деякі держави (зрозуміло, Президент мав на увазі не Америку, не Францію, не Китай і не Зімбабве, а саме Росію) проводять в Україні «інформаційно-психологічні кампанії». А голова РНБО Раїса Богатирьова додала: «В телевізійних кабельних мережах, якими користуються понад 20 мільйонів громадян України, кількість іноземних телепрограм перевищує 66%».

 

А вже на початку червня представники об’єднань кабельних мереж вимагали відмінити положення Національної ради з телебачення і радіомовлення, що встановлюють, на їхню думку, цензуру на розповсюдження іноземних, зокрема, російських каналів у кабельних мережах України. Нацрада поставила ультиматум: або адаптувати російські канали для українського глядача, або вимикати їх.

 

Як саме треба адаптувати ці канали, ніхто толком не знає. Зате відомий «чорний список» російських каналів, котрі подають шкідливу для України й антиукраїнську інформацію. У ньому серед інших – «РТР-Планета», «НТВ-Мир», TVCI, «Первый канал. Всемирная сеть», «РЕН-ТВ».

 

Я вирішив за допомогою телевізійного пульта проникнути в стан ворога і перевірити, наскільки російські канали вплинуть на мою свідомість. Перш за все мене цікавили опальні канали.

 

Витримав я чотири дні. Але не тому, що доводилося після кожного включення російського телеканалу відмивати руки з дігтярним милом, змивати під душем липкий антиукраїнський бруд дорогим імпортним шампунем чи негайно нейтралізовувати отруту російських телеканалів протиотрутою у вигляді Першого національного або 5-го каналу. Просто я з’ясував для себе одну просту річ: мені нецікаво дивитися російське телебачення.

 

Із сотні каналів, які пропонує мені «Воля» через свою кабельну мережу, зрозумілими мені мовами, тобто українською і російською, транслюється 66. Із них 31 – або українські, або адаптовані українською. З решти 35-ти суто російських, тобто з російським контентом, від сили десять. Решта – адаптовані російською випуски Viasat History, Discovery, Animal Planet тощо. Або фільмові НСТБ, НСТ чи «Комедія-ТБ», де російського – тільки мова.

 

Невже кілька російських каналів, де є випуски суто російських новин, можуть становити аж таку страшну загрозу національній безпеці України та психіці українців?

 

А те, що російські канали потрапили в чорний список саме через випуски новин, я не маю жодних сумнівів. Бо серіали тут ідуть або ті, що вже показані в Україні українськими каналами, або такі, які наше телебачення нам ще покаже. З документальними фільмами та ж сама історія. Особливо це стосується продукту каналу «Совершенно секретно». Те, що показують тут, рано чи пізно випливає в ефірі «Інтера». Ток-шоу присвячені, здавалося б, загальнолюдським проблемам. Але як росіяни борються в себе вдома з безробіттям, алкоголізмом, тероризмом та безпліддям, мене і, сподіваюся, вас мало цікавить. Навряд чи подібні проекти якось зазіхають на нашу мову чи нашу територіальну цілісність.

 

Отже, на лаві підсудних – російські телевізійні новини. Які мені, як громадянину України, дивитися, повторюся, нецікаво. Мене так само мало цікавлять новини американського, французького, австралійського життя. Бо все, що, на думку редакторів міжнародних блоків вітчизняних новинних програм, може цікавити українського глядача, мені й так покажуть та розкажуть.

 

До речі, це стосується і так званих антиросійських випадів. Якщо Путін, Лужков чи Жириновський ляпнуть щось на нашу адресу, ми дізнаємося це в нашому ефірі щонайменше за годину після сказаного. Будемо обговорювати це, писати ноти протесту, але – увага! – не фільтрувати і не табуювати подібну інформацію.

 

Голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко не далі як 4 серпня вкотре закликав російські канали «Перший» та «Росія» не брехати про Україну. Але, дивлячись із 29 липня по 1 серпня саме ці канали, я не чув жодних випадів на нашу адресу.

 

Правда, слово «Україна» в ефірі звучало. У вечірньому випуску програми «Вести» на «РТР-Планета» сказали: серед затриманих аферистів виявився один громадянин України. «Время» на «Первом канале» можна звинуватити в брехні хіба через те, що про повінь у Придністров’ї кореспонденти розповідають регулярно, а про повінь у сусідній Україні – взагалі мовчать, ніби води в рот набрали. Зате про наше лихо обмовилися на «НТВ-Мир» у програмі «Сегодня». Вони сказали, що «от наводнений страдает также Украина».

 

Так, до мене доходять чутки: іноді російські журналісти дають не таку оцінку подіям в Україні, яка б нас задовольняла. Йдеться, насамперед, про політику, частиною якої є Чорноморський флот. Але що робити, коли мітинги прогресивних соціалістів на чолі з Наталею Вітренко та їхні крикливі заяви типу: «НАТО – нет!» або «В Украине притесняют русскоязычных!» з однаковою охотою показують і наші, і російські журналісти. Наші від коментарів утримуються. Росіяни на них не скупляться. Вітренко все одно живе в медіапросторі обох країн.

 

Така ж сама ситуація – з активістами Партії регіонів. Якщо вони десь в Україні зробили антиукраїнську заяву, наші канали її поширюють. Виходить, російським – зась? Ага, вони ж можуть дати провокаційну оцінку, перетворити «мінус» на «плюс», зробити шкідливі для нашої психіки висновки…

 

Значить, наші ідіоти – це наші ідіоти. У себе вдома ми їх показуємо на всіх каналах і їхнім заявам хтось дає політично та ідеологічно правильну оцінку. Причому громадян України, які по суті своїй українцями не є (незалежно від національності) і шкодять іміджу України, ніхто не вимагає депортувати в милу їхньому серцю Росію. Та варто, аби такого ідіота позитивно оцінили в випуску російських новин, ми вимагаємо толерантності, обережності, вибачень чи вигнання з нашого телевізора.

 

Російське телебачення мене і, як видається, мільйонів громадян України не гріє в принципі. Ми живемо в іншій державі. У нас – свої проблеми і свої «новини для барбоса». Яких, до речі, ані на «НТВ-Мир», ані на «Первом канале. Всемирная сеть», ані на «РТР-Планета», ані на «РЕН-ТВ», – словом, ніде не побачив. Навпаки, російські новини – новини тоталітарної країни, у чомусь наближені до радянських новин.

 

Незалежно від каналу значну частину сюжетів займають персони Медвєдєва та Путіна і розповіді про їхні позитивні ініціативи та досягнення. Три дні підряд я дивився детектив: у перший день новини на всіх російських каналах повідомили про збройний напад на інкасаторів із убивствами, на другий день нападників уже вполювали, на третій – допитали й отримали зізнання. Чи можливе на українському телебаченні таке оперативне висвітлення оперативної роботи української міліції? Не бачив.

 

Якщо судити з російських теленовин, у Росії не так усе погано. Країна розвивається. Є, звичайно, окремі недоліки. Хтось десь часом чесно жити не хоче. Та російські силовики таких мерзотників – до нігтя. І показово: Україна й українці росіянам у Росії жити загалом не заважають. Я би швидше оцінив російське телебачення як антикавказьке. Особи ось якої національності – справжні закляті вороги Росії.

 

Чи цікаво нам дізнаватися щодня з російського ефіру, хто їхні головні вороги? Не певен. Так само не певен, що подібні новини справді щиро переймають широку українську аудиторію.

 

Віталій Шевченко порівнює російські телеканали з порнографією. Але якщо ви знайдете в собі сили і подивитеся, наприклад, «РТР-Планету» хоча б день, то переконаєтеся: більш цнотливого телебачення в нашому інформаційному просторі нема і не буде. Те ж саме – з насильством та жорстокістю. Минули часи, коли герої російських серіалів ламали один одному щелепи, розпорювали животи, прострілювали голови і при цьому матюкалися.

 

Тим часом найбільший ворог України – Україна. Точніше, українські політики, та сама влада в центрі та на місцях, яка допускає, щоби в нашій країні були лише «жовті» та «чорні» новини.

 

Чесно віддивившись російські канали, я не побачив там ані «голої, достатньо грубої пропаганди», ані «порнографії». Суспільно пасивним я не став. Маніпулювати мною теж не намагалися. Або намагалися, а я не помітив. Чи не піддався. Раз так, я з чистою совістю повернувся до НСТБ, «Совершенно секретно» та «Ностальгии».

 

Ні, правду про себе треба знати. Але ж день у день ця правда стає дедалі жахливішою, бо на неї, голу «барбосову» правду з наших теленовин, в Україні реагують не так активно, як на поодинокі, я би сказав – сезонні заяви окремих російських політиків, громадських діячів, журналістів чи спеціаліста з мовних проблем Євгена Гришковця. Я би сказав: на наші новини не реагують ті, кому годилося б це робити. Українські теленовини лякають громадян і лишають байдужими тих, від кого напряму залежить, аби ґрунт для появи цих новин не угноювався.

 

Якщо символом Росії і далі залишається ведмідь, то заборонити ведмедеві ревіти не може ані Нацрада, ані РНБО, ані Народний Рух України. І нотами протесту ведмедя не залякаєш.

 

Може, краще взяти приклад з Америки часів «холодної війни», яка мала в одному місці всю радянську антиамериканську пропаганду, в тому числі – карикатури на дядечка Сема у «Крокодилі»…