Молдовські тележурналісти не думали про причини повені в їхній країні. Вони інформували глядачів про те, що глядачам було важливо знати.
Напевно, мені, як телеглядачеві, пощастило в тому сенсі, що з українських теленовин про повені на заході країни я бачив майже винятково репортажі 5-го каналу, які Костя Гнатенко на «Детектор медіа»
відзначив як найпрофесійніші. Тому про це не писатиму. Натомість – про те, як показують повінь у сусідній країні.
27 липня мені до потягу, в якому я їхав до Кишинева, зателефонувала молдовська колега і сказала: «У нас тут надзвичайна ситуація». Розповіла, що неподалік Кишинева розлився Дністер, тисячі людей евакуйовано з місцевості Вадул-луй-Вода, а тому тренінг для молдовських радіожурналістів, запланований на кінець липня – початок серпня, там провести неможливо. Я провів у Кишиневі два дні, поки колеги шукали заміну місцю зборів, і протягом цих днів спостерігав на молдовському телебаченні новини про повінь у їхній країні. Румунської мови не знаю, отже, дивився переважно випуски «Сегодня в Молдове», які російською мовою видає телеканал TV7.
У кожному 20–25-хвилинному випуску – по 3-4 сюжети на тему повені. Головна увага – на зусиллях із запобігання катастрофі, на діяльності служб надзвичайних ситуацій, на тому, як доправити до домівок відпочивальників із Вадул-луй-Вода, найбільш залюдненої курортної місцевості Молдови. Потім – на можливості відімкнення водопостачання в Кишиневі, на загрозі, що постала для молдовської столиці. І, на жаль, справдилася.
Репортери молдовського телебачення працювали на залитих водою вулицях і пляжах; при чергах із тих, хто отримував питну воду і харчі; на вокзалі, звідки до Білорусі терміново відправляли дітей, які приїхали відпочити і яких тепер виганяла з країни повінь. Без надриву, без звинувачень, без героїзації. Без спроб вбратись у форму службовця молдовського Міністерства з надзвичайних ситуацій. Без спроб замінити показ подій показом прес-конференцій про події. Зі збалансованим показом потерпілих та урядників: тобто, потерпілих та урядників у постраждалих місцевостях і тих, що під загрозою, показують набагато більше, ніж діячів із уряду Молдови. Про Україну – майже винятково усна інформація щодо масштабів катастрофи у нас; згадки як про країну, звідки в Молдову йде маса води. Але не пошук винних в Україні. Логіка, вочевидь, проста: зараз не до цього, зараз потрібно попередити глядачів про можливі небезпеки і поінформувати про стан справ і становище близьких у постраждалих районах. Для з’ясування причин час настане.
За
словами Кості Гнатенка, 5 канал в Україні був у ці дні «з народом»; мабуть, можна так сказати і про молдовські теленовини, які я зміг подивитися.
Молдовські телевізійники, які робили новини про повінь, не виголошували слів співчуття чи осуду. В авторських відбивках до сюжетів лунали ті самі 3-4 прізвища, і то журналістів та операторів. За таких обсягів роботи у колег не було часу для розумувань і припущень. Вони мали забезпечити глядачів інформацією, на підставі якої глядачі мали скласти власні думки і враження про те, що коїлося. Принаймні, в ті дві доби, коли я був у Кишиневі, мені здалося, що колеги з Молдови із цим завданням упоралися.