Мартін Лютер Кінг десь писав: «Око за око, а людина осліпне». Наслідки поширеної в інформаційній війні стратегії «брехня за брехню» є не менш згубними. Спробуйте тримати мелодію, якщо всі навколо фальшивлять – це непросто!

 

Не наважусь визначати, хто фальшивить більше, а хто менше. Спробую розібратися в засобах, які підсилюють негативні стереотипи і, свідомо чи ні, розпалюють ворожнечу в Криму.

 

Серед численних статей, що так чи інакше висвітлюють міжнаціональні відносини на півострові, три вимагають особливої уваги. Це дві статті Наталії Астахової «Принесённые ветром» й «Посеявший ветер пожинает бурю» в газеті «Крымская правда», а також нещодавно, 17 липня, опублікована на шпальтах тої ж газети й «Часу пік» стаття Наталії Кисєльової «Виктим не предлагать, или Преступная политика меджлиса»

 

Авторка останньої статті наводить купу прикладів «явної русофобії», нібито опублікованих в «етнічній пресі». Зазирнувши в оригінал, читач переконається, що такі висловлювання і справді «ліплять з росіян ворога». Будь-які слова, що зневажають якусь етнічну групу чи народ, заслуговують на осуд. Тут із авторкою можна було би погодитися, якби не два «але».

 

Нагадаю: до цитування зазвичай вдаються, коли хочуть підкреслити, що це чиїсь, а не наші слова. Але кому ж належать слова, які так рясно цитує авторка статті? Вона не вказує жодного імені, жодного посилання. Повний анонім у лапках.

 

Утім, джерело кількох цитат нам таки вдалося відшукати – це нескладно, зважаючи на те, що цитують їх не перший рік. Схоже, авторка має ті самі джерела інформації, що й автор минулорічного огляду, опублікованого на praesto.ru. З того огляду, зокрема, можна дізнатися, що першоджерелом висловів про «дебілізм» росіян та «бидло» є числа «Голосу Криму» за 2001-2002 роки. Є ще одне джерело такої ж давнини – твір татарського письменника, котрий мешкає в Москві. Вік названих текстів анітрохи їх не прикрашає, тим більше не виправдовує. Але з іншого боку, цей вік має значення, коли йдеться про ситуацію в Криму 2008 року.

 

Виникає, звичайно, питання: звідки решта анонімних повідомлень? Можливу відповідь підказує пані Астахова, яка наводить відгуки своїх читачів. По-людськи розуміємо, що цитує вона тільки листи від однодумців. Ефект так само очікуваний: ці абсолютно незнайомі нам люди «підтверджують» думку автора. Не виключено, що якісь жахливі русофобські цитати мають аналогічне походження. Звісно, сам факт, що є люди з такими думками, залишається прикрим, але ж це все-таки посутньо змінює ситуацію. За завідомо недостовірну інформацію й розпалювання міжнаціональної ворожнечі відповідають автор і редакція, що опублікувала матеріал, й аж ніяк не Мар’я Петрівна, яка пише захоплені листи на їхню підтримку, навіть якщо ми зможемо знайти цю шановну пані.

 

А якщо мета полягає в тому, щоби показати, як «нас» ображають і які ми молодці, що терпимо, то можна навести якнайбільше прикладів. Яка різниця, звідки вони і якими роками датовані!

 

Усі три статті досить чітко визначають «винуватих» в усіх бідах Криму. Для Астахової це кримські татари; Кисєльова в усьому звинувачує «так званий меджліс кримськотатарського народу». Слід зазначити, що всі тексти багаті на слова в лапках, що ставлять під сумнів не тільки самі слова, але й щирість авторів, які наголошують на своїй відданості терпимості та добрим відносинам між різними етнічними групами. Їх тексти так само густо рясніють фразами в дужках. Останні мають (для автора) ту перевагу, що вкладають досить чіткий зміст, який можна, у разі потреби, заперечувати. Про Меджліс, наприклад, вона твердить, що той «на деле сколачивает себе политический (и не только политический) капитал».

 

В намаганні викласти своє специфічне розуміння відносин між Меджлісом і татарським народом п. Кисєльова вдається до того, що при всьому бажанні не можемо без лапок назвати «психологією». Складається враження, що вона розробила свою теорію, а тепер перетворює її на слова, які не те щоби прості або складні, а просто не ті. Меджліс нібито займається «виктимизацией» кримськотатарського народу. В це насичене поняття вона вкладає те, що «меджлис внушает крымским татарам, что они являются жертвами преступления» (що є, до речі, чистісінькою правдою – як інакше назвати сталінську депортацію?), й твердження, що він культивує «девиантное поведение». Вся ця ахінея, зокрема слова, що ріжуть вухо та розум, спрямовані на те, щоби створити імідж розбещених і ненажерливих дітей та «збагатити» це враження асоціативною силою слова із лексикону правоохоронних органів.

 

Добре, нехай текст не доповнює наші знання в галузі психології – може, він дає якусь іншу важливу інформацію? Стаття рясніє статистичними даними. Щоправда, якщо придивитися ближче, виникає безліч запитань. Найбільш незрозумілі – твердження авторки щодо земельного питання та «докази», які вона наводить (лапки мої і я їх вживаю без жодного лукавства, аби висловити повний скептицизм). Авторка твердить, що в земельному питанні «на самом деле дискриминации подвергаются крымчане нетатарского происхождения». Вона тріумфально наводить «статистику Республіканського комітету з земельних ресурсів АРК». Невідомо, звідки авторка взяла ці «дані», оскільки їх немає на офіційному сайті комітету, та й у самому шановному органі про них не чули. Статистика гіпнотизує людей не гірше, ніж фари – кроликів, але хотілось би знати, хто є джерелом такого магічного впливу.

 

Адже питання надзвичайно важливе, оскільки тих, хто не в курсі справи, цифри відверто вражають. Якщо «обеспеченность крымскотатарских семей участками, выделенными под строительство жилья, составляет 147,7%, в то время как аналогичный показатель для семей просто крымчан недотягивает даже до пятидесяти процентов», куди ж дивиться кримський парламент? Чому ж виборці голосують за депутатів, які думають про потреби лише 10% населення півострова?

 

Втім, можна дійти висновку, що влада опам’яталася і зрозуміла, що вона, так би мовити, збилася з рахунку. Автор пояснює, що спікер парламенту Анатолій Гриценко «считает, что именно отсутствие сводного реестра по учёту репатриантов, получивших и претендующих на получение земли и жилья в Крыму, даёт предпосылки для той вакханалии, которая сегодня имеет место в земельной сфере полуострова и является поводом для периодически проводимых акций протеста». Пані Кисєльова обурюється виступами Меджлісу проти реєстру. Вона пише дуже багато гнівних слів, звинувачуючи його у відсутності логіки. Правду кажучи, абсолютно не розумію, в чому ж полягає цей обурливий брак логіки. Заступник голови Меджлісу Рефат Чубаров пояснює, що «земельний кадастр Криму вкрай необхідний. Хоч би для того, щоб нарешті усвідомити масштаби “земельного свавілля” на півострові, що, у свою чергу, дозволить побачити справжніх самозахопників кримської землі».

 

Таке враження, що авторка перевтомилася або розраховує на розумову втому читачів і вже на автоматі до останнього продовжує «доводити», ніби Меджліс намагається приховувати реальну ситуацію.

 

Але що виходить, якщо йти строго по тексту статті? За зведений реєстр виключно репатріантів виступає кримський парламент і п. Кисєльова, а земельний кадастр, який дасть повну картину земельних відносин усіх мешканців півострова, в тому числі й кримських татар, підтримує Меджліс. Україну, до речі, вже давно критикують за те, що в нас не створено земельний кадастр. Міжнародні структури підкреслюють важливість такого кадастру для протидії корупції. А тут за нього виступає Меджліс, який Наталія Кисєльова звинувачує в усіх гріхах…

 

Схоже, навіть коли всі в хорі фальшивлять, усе ж таки вирізняються окремі ноти. Точніше, можна їх вирізнити, якщо слухати уважніше. Дуже непросто безпомилково визначити, хто є жертвою маніпулювання та махінацій, а хто вважає нас за ідіотів і є зацікавленим у нарощуванні напруженості в Криму. Непросто, але можна і, головне, вкрай необхідно.