Чим заважає особовий рахунок №26008013363453 Київської незалежної медіа-профспілки (КНМП) у столичній філії АКБ «Укрсоцбанк» активістам Незалежної медіа-профспілки України (НМПУ), наче та горошина, яка під дванадцятьма перинами заважала спати спокійно казковій принцесі? Це питання залишається без відповіді для сотень рядових профспілковців і навіть для мене, дарма що я обраний членом ревізійних комісій обох профспілок.

 

Чесно кажучи, іноді починаю підозрювати, що цей розбрат виник не без якоїсь містики. Деякий час підозрював втручання всюдисущих піарників, що маніпулюють журналістами на замовлення олігархів – власників ЗМІ, аж поки не знайшов більш прозаїчну розгадку.

 

Виявляється, ще у листопаді 2004 року якийсь Маслов Р. О. вніс на благодійний рахунок КНМП 50 гривень «на підтримку цензури»! Не вірите – самі подивіться на платіжку. Очевидно, саме ці 50 гривень (бо їх досі не витрачено за цільовим призначенням) переслідують тепер профспілкових активістів із погрозливим шепотом: «У цензури довгі руки!». Тому профспілці треба негайно позбутися цих брудних грошей. Оскільки Маслова Р. О. нині вдень з вогнем не знайдеш, пропоную передати ці гроші як матеріальну допомогу членам осередку КНМП в «Детектор медіа», які старанно заміняють занадто емоційні вирази журналістів на адресу один одного оцим фірмовим {CENSORED} в коментарях до статей...

 

Коли журналісти не наважуються боротися за правду, вони починають боротися між собою. Цей висновок я зробив, спостерігаючи за так званим конфліктом між НМПУ та її материнським київським осередком, що є окремою юридичною особою – КНМП. Я б волів називати це не конфліктом, а непорозумінням, яке необачливо роздмухують за принципом «поділяй та владарюй» троє-четверо профспілкових активістів. Заслужених і шановних, якщо винести за дужки їх нинішню провокаційну діяльність.

 

Як правильно зауважує Андрій Лаврик у статті під промовистою назвою «Підривна діяльність», причина скандалу, що триває всередині медіапрофспілки, не в грошах і їх походженні й навіть не у питанні простроченого терміну з’їзду КНМП. Це лише casus belli, формальні приводи для війни. Бо у внутрішній розсилці комітету НМПУ те, що відбувається зараз, називають не інакше як війною, тут можна почути вирази на кшталт «я завжди був прихильником війни з Києвом». Йдеться про те, щоби під керівництвом НМПУ формувати оргкомітет конференції КНМП.

 

КНМП та інші великі осередки профспілкового руху журналістів традиційно користуються правами широкої автономії у прийнятті рішень, тимчасом як керівництво НМПУ сприймає КНМП як жорстко підлеглу і донорську організацію. Незалежна медіа-профспілка створювалася в Києві, КНМП є одним з її засновників, свого часу НМПУ створювалася руками лідерів КНМП. Тому зараз у батьків-засновників НМПУ є особливі вимоги до КНМП, ширші, аніж до інших осередків. А оскільки інші осередки тільки раді скористатися такою ситуацією, то «війна з Києвом» набуває певної популярності серед кількох, на жаль, авторитетних радикалів і загрожує вилитись у справжній саморуйнівний конфлікт.

 

Зараз ми маємо таку ситуацію, що комітет НМПУ замість консолідації профспілкового руху по всій Україні збирається на надзвичайні засідання виключно для «з’ясування стосунків» із КНМП, для незаконного припинення рішень КНМП, а у неформальному спілкуванні тільки й розмов про формування окремих від КНМП власних структур у Києві.

 

Більше того, голова НМПУ Роман Скрипін має намір внести до порядку денного найближчого засідання комітету НМПУ проект рішення про виключення мене з профспілки. На його думку, таке рішення може бути прийняте на підставі того, що я, мовляв, «дискредитував» профспілку, оприлюднивши аудіозапис засідання комітету 19 липня. Хочу пояснити свій вчинок: я зробив це тільки після того, як пан Скрипін публічно назвав «неадекватною поведінкою та демаршем» вчинок голови КНМП Михайлини Скорик, коли вона пішла із засідання комітету НМПУ, де її не хотіли слухати і постійно перебивали, а також по кілька разів ставили одні й ті самі питання, на які вже неодноразово було дано вичерпні відповіді.

 

Якщо запис засідання комітету НМПУ, на думку Романа Скрипіна, «дискредитує» профспілку, то разом із людиною, яка оприлюднила цей запис, треба виключати всіх учасників «дискредитаційної» розмови. Особливо ж члена комітету НМПУ Миколу Фельдмана, який 15 липня у публічному листі в загальнодоступній розсилці для членів НМПУ пообіцяв мені: «Кроме того, я помню твое желание записать на диктофон. Это и так будет сделано. Доступ получат все желающие». Пан Фельдман у статті для «ТК» назвав нашу профспілку «сборищем клоунов», а пан Скрипін, на мою думку, зовсім неадекватно дав публічну оцінку вчинкові Михайлини Скорик – але питання про власне виключення з НМПУ вони на засіданнях комітету не ставитимуть...

 

Спроби грубого втручання у роботу ревізійної комісії НМПУ з боку ініціаторів «скандалу» легко зрозуміти. Вони звикли до того, що є кілька осіб, які вважаються авторитетами у галузі профспілкового будівництва, і їх думку ніхто не ставить під сумнів. Ревізійна комісія й у КНМП, і у НМПУ досі існувала лише «для проформи», вона засідала раз на рік перед загальними звітно-виборчими зборами (у КНМП це конференція, у НМПУ – з’їзд).

 

Про роль ревкому у профспілці свідчить хоча б такий промовистий факт. Головою ревкому НМПУ за пропозицією Сергія Гузя на останньому з’їзді було обрано головного редактора УНІАН Олександра Харченка. На той момент його просто не було в залі. Після обрання я зателефонував панові Харченку і привітав із обранням. Він спочатку здивувався, спитав, чия це була ідея, але потім одразу здогадався... Спитати згоди пана Харченка «при всій повазі» ніхто не потурбувався! Так само учасникам розсилки НМПУ було повідомлено, що на пам’ятне засідання комітету НМПУ 19 липня запрошено голів ревізійних комісій НМПУ та КНМП. Олександр Олександрович також дізнався від мене вперше про запрошення на чергову «бурю в стакані води», коли я набрав його номер... Не дивуюся, що голова ревкому КНМП Тетяна Акімова давно заявляє про своє бажання не переобиратися знову на цю посаду, бо вічні суперечки ні про що, в які втягують профспілкових активістів замість справжньої роботи, вже давно її (і не тільки її) дуже втомили.

 

Роль «весільного генерала» у «профспілкових баталіях», яку відводять деякі профспілкові діячі для ревкомів, особисто мені категорично не подобається. Симптоматично, що замість наведення елементарного порядку у власній документації та налагодження роботи профспілкового офісу деякі шановні «батьки-засновники» НМПУ аж до хрипоти в голосі доводять:

 

- що комітет НМПУ має право припиняти рішення комітету КНМП (між тим немає жодної угоди на папері чи будь-якого іншого легітимного документу, на підставі якого можна вчиняти такі дії);

 

- що слова статуту про те, що «постійно діючим статутним органом управління профспілки, що діє в період між конференціями, є комітет», нічого не значать порівняно зі словами статуту: «Комітет обирається конференцією на термін 1 рік» (звичайна казуїстика!);

 

- що оздоровлення дітей членів профспілки не є допомогою членам профспілки і тому є незаконною діяльністю (тимчасом як у пункті 2.1.3 статуту КНМП сказано, що профспілка «у питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів здійснює представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та статутом профспілки», згідно зі статтею 51 Конституції України, «батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття» – отже, інтереси члена профспілки, що має дітей, полягають у забезпеченні їх прав на відпочинок та оздоровлення, а профспілка, згідно зі статутом, має захищати конституційне право своїх членів на «достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї», згідно зі статтею 48 КУ).

 

Підкреслю, що на даний момент не існує і принципово не може існувати жодного легального, письмово зафіксованого рішення комітету НМПУ щодо «зупинення» рішення комітету КНМП про відшкодування вартості відпочинку й оздоровлення дітей членів профспілки. Твердження про те, ніби таке рішення існує, численні погрози кримінальною відповідальністю та зверненням до прокуратури – це просто блеф, яким оперують внаслідок відсутності юридичних обґрунтувань для радикальних рішень, які лобіюються. Два тижні тому я про всяк випадок звернувся до комітету НМПУ з проханням надати копію такого рішення і, звичайно ж, нічого не отримав – бо підробка документів дійсно є кримінальним злочином і піти на це заради задоволення надмірних амбіцій, я сподіваюся, ніхто не наважиться.

 

Фактично деякі активісти НМПУ просто зловживають тим, що у КНМП і НМПУ один бухгалтер. Цій жінці і так працювати нелегко, враховуючи певну неувагу до важливих формальностей з боку керівництва профспілки, а тут ще такий шантаж... Я був шокований тим, що Роман Скрипін насмілився виплеснути на сторінки «ТК» такі погрози: «Залишається чинним попереднє рішення про зупинення транзакцій по рахунку 26008013363453 аж до спеціального рішення комітету НМПУ. Ця інформація доведена до відома бухгалтера. Будь-який рух коштів потягне за собою, очевидно, кримінальну відповідальність», – враховуючи те, що кожне слово в даній заяві є правовим абсурдом.

 

Можна скільки завгодно переконувати, що з одних джерел брати гроші можна, а з інших не можна, хоч політики й олігархи заборгували журналістам так багато, що будь-які пожертви будь-кого з них треба брати, не відмовляючись, як належне і витрачати на допомогу тим, хто реально потребує допомоги (і з цим погодилися конференція КНМП та з’їзд НМПУ у 2008 році). Можна ставити риторичні питання на кшталт «а як отримати гроші від профспілки тим, у кого нема дітей?» і відмовлятися розуміти, що це питання так само абсурдне, як питання киянина «як мені отримати 5000 від уряду – теж влаштувати в Києві повінь?».

 

Можна ще довго сперечатися про те, чи коректним, чи красивим, чи джентльменським є обраний для «війни з Києвом» casus belli. Але це не матиме жодного стосунку до реального стану речей у профспілці. Поки дюжина активістів завзято воюють, всі інші обурені наявним безладом, ігноруванням своїх проблем, що залишаються невирішеними. І на найближчих загальних зборах люди спитають із виборних посадових осіб НМПУ за конкретні досягнення у відстоюванні прав журналістів, а не за «войовничі» успіхи.

 

Правду не можна приховати, як шило в мішку. Перед конференцією КНМП ревізійна комісія нарешті збереться і прийме якесь рішення щодо оцінки ситуації, яка склалася, після чого звіт буде оприлюднено. І на цьому мають закінчитися всі розтиражовані міфи. А для того щоб робота ревізійної комісії в майбутньому була дієвішою і члени профспілки дізнавалися новини не від скандалістів, а з більш об’єктивного джерела, я пропоную розширити повноваження ревкому. Давно назріла необхідність ухвалити положення про ревізійну комісію, яке має існувати згідно зі ст. 5.14 статуту КНМП, але досі не розроблене і не ухвалене внаслідок низької активності попереднього складу ревкомів. Що вже говорити про те, що членів ревкому НМПУ, а до останнього часу і КНМП, навіть не запрошували бути присутніми як спостерігачів на засіданнях комітету! Тільки так, за моїм досвідом, можна залишатись у курсі справ і тримати руку на пульсі профспілкового життя. Я пропоную закріпити широкі контрольні повноваження за членами ревізійної комісії, надати ревкому реальні важелі контролю за діями комітету у кризових ситуаціях, коли хтось має сказати «Брейк!» гарячим головам і прослідкувати за тим, щоб діяльність керівних органів профспілки відповідала законодавству.

 

Підводячи риску, хочу сказати кілька слів про шовінізм чоловіків. Якщо у комітеті КНМП співвідношення чоловіків та жінок складає 3 до 4-х і жінка очолює профспілку, то у комітеті НМПУ співвідношення чоловіків та жінок складає 8 до 3-х і головою є чоловік. Оскільки в українському суспільстві гендерні бар’єри ще далеко не стерлися, фактом є те, що наші чарівні жінки наодинці дбають про дітей, між тим як чоловіків більше цікавить з’ясування стосунків та перерозподіл власності. Тому не дивно, що «фемінізована» Київська медіа-профспілка цілком природнім вважає відшкодовувати членам профспілки (не дітям, а членам профспілки!) вартість відпочинку та оздоровлення їх дітей, тимчасом як гарячим головам із комітету НМПУ, де панує шовінізм чоловіків, нізащо не доведеш, що турбота про дітей членів профспілки є також одною з наших статутних цілей. Треба просто уважно читати статут та Конституцію (див. вище) і підключити до своїх розмірковувань не тільки здоровий глузд чоловіка, але й цілком рівноправну з ним жіночу логіку.

 

Із шістьох членів комітету НМПУ, присутніх на засіданні 19 липня, була лише одна жінка, і головуючий Роман Скрипін не зміг чи не схотів припинити колективну моральну атаку «гарячих голів» на Михайлину Скорик, більше того – з азартом командував хвацьким наступом. З одинадцяти членів комітету НМПУ троє – жінки: це Наталія Возович, Михайлина Скорик і Тетяна Якубович. При електронному голосуванні 8 липня пані Скорик та пані Якубович виступили проти пропозиції Романа Скрипіна припинити рішення комітету КНМП про виділення коштів на оздоровлення дітей. З Наталією Возович, за її словами, консультувалися по телефону і вона підтримала пропозицію Скрипіна щодо аудиту рішень КНМП, але вона не пам’ятає, щоб їй розповідали щось про оздоровлення дітей. Пані Возович вже говорила на з’їзді НМПУ, що вона не бачить реальної роботи по будівництву і підтримці регіональних осередків НМПУ, застерігала колег по комітету НМПУ, що Київ – це не вся Україна, на ньому світ клином не зійшовся. Але її думку, схоже, не почули – так само, як думку Михайлини Скорик.

 

Думаю, прихильники воєн і конфліктів всередині профспілки нині викрили себе, наговорили і написали багато самовикривальних філіппік проти КНМП (діяльність якої особисто для мене видається більш помітною, ніж діяльність НМПУ), і конференція КНМП та найближчий з’їзд НМПУ зроблять правильні організаційні висновки з їх розкольницьких дій – якщо тільки ці люди, які, повторюся, є шанованими та заслуженими активістами профспілкового руху, не охолонуть самостійно. Зрештою, у разі поглиблення кризи внаслідок їх впертості прагматичним профспілчанам статут дає кілька можливостей скликати позачерговий з’їзд НМПУ.

 

Зі свого боку, як член ревкому, я працюватиму максимально активно для того, щоб виправдати довіру людей. І прошу звертатися безпосередньо до мене з інформацією про будь-які порушення чи недоопрацювання у роботі керівних органів профспілки.

 

Мої контакти:

01042, Київ, Тверський тупик 9, кв. 82

Мобільний телефон +38 (097) 3179326

Домашній телефон та факс +38 (044) 5290435

Електронна пошта та Google-talk: shelya.work@gmail.com

 

Колеги, давайте жити дружно!