detector.media
Сергій Грабовський
, для «Детектор медіа»
31.07.2008 09:59
Чи потрібна варварам княжна Варвара?
Чи потрібна варварам княжна Варвара?
Сонька Золота Ручка, майор Вєтров, менти з вулиці розбитих ліхтарів… А історії про Тараса і Варвару, якій нині 200 років, немає.
Чесно кажучи, цю ювілейну дату вирішив використати для своєрідного тестування вітчизняного медіапростору заздалегідь. Бо вона й справді надається для цього. По-перше, дата кругла, 200 років. По-друге, йдеться про постать такого рівня, яку не обійшла б увагою жодна поважна національна культура. По-третє, медійна метушня навколо цього ювілею могла б дати як духовну поживу для інтелектуалів, так і чимало сентиментальної, а водночас цілком правдивої інформації для любителів «мильних опер». По-четверте...
 
Утім, чи варто вести мову про «по-четверте» і «по-п’яте», якщо не буде ніяких «по-перше»? Уважне вивчення програм провідних телеканалів на 31 липня засвідчило, що нічого спеціально пов’язаного із княжною Варварою Рєпніною на цей день не заплановано. Сонька Золота Ручка, майор Вєтров, менти з вулиці розбитих ліхтарів, різноманітні американські boys & girls, російські мальчики и девочки, ба навіть Леся плюс Рома – всі є в ці дні на телеекрані, а от історії про Варвару й Тараса немає.
 
Чи можна уявити собі, щоб російське, польське чи французьке телебачення настільки відверто зігнорували пам’ятну дату, пов’язану з котроюсь із жінок, що зіграли визначальну роль у долі Пушкіна, Міцкевича чи Аполлінера?
 
Справді: Україна – не Росія і не Франція.
 
Для тих, хто прочитав не більше двох-трьох віршів Шевченка зі шкільної програми і вважає, що наше суспільство пересичене ним, кілька речень про те, а чим же була княжна Варвара Рєпніна. Дочка генерала Миколи Рєпніна, героя Вітчизняної війни 1812 року, правнучка останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, як згадували сучасники, освічена й розумна жінка. Тарас Шевченко познайомився з нею 1843 року, перебуваючи в Яготині. Дуже швидко це знайомство переросло в щось більш значуще. З боку Рєпніної це було палке кохання, з боку поета... Важко точно сказати. Принаймні, вона була для нього кимось значно більш значущим, ніж просто знайома чи просто друг. «Мое влечение к нему обнаруживалось все более и более; он мне отвечал теплым чувством, но страстным никогда…», – зізнавалося княжна. І ще деталь для любителів мелодрами: у Шевченка була закохана й молода художниця Глафіра Псьол, яка жила в садибі Рєпніних, проте сам поет, не дуже те й приховуючи, упадав за їхньою сусідкою Ганною Закревською...
 
У княжому маєтку була величезна книгозбірня, до якої перейшло свого часу чимало книг із бібліотек Кирила Розумовського та його сина Олексія, батька дружини князя Репніна, з бібліотеки князів Куракіних – родичів дружини князя – та інших. Був там і цінний архів документів із української історії, тож інтелектуали тієї доби не оминали Яготин.
 
Так чи інакше, Тарас Шевченко неодноразово бував у Рєпніних, які добре ставилися до нього, жив і працював там; Варвара високо цінувала його поезію і малярство (нагадаю, тоді Шевченко був ще в ранзі, так би мовити, молодого автора), допомагала поширювати естампи «Живописной Украины». Ба більше: саме княжна Рєпніна першою з усіх Тарасових знайомих заговорила про його геніальність. Чимало знакових текстів Шевченка написано під час гостювання у Рєпніних чи внаслідок спілкування з ними; Варварі ж Тарас присвятив поему «Тризна».
 
Такі нестандартні стосунки тривали до арешту Шевченка. Княжна Варвара намагалася якось вплинути на тих, від кого залежала доля поета, але, ясна річ, коли фактичним суддею став сам імператор, вона виявилася безсилою. На засланні Шевченко листувався з Рєпніною, а вона продовжувала, попри все, звертатися до різних інстанцій із проханням бодай полегшити долю свого друга. Листування тривало до 1850 року, коли Тараса Шевченка зловили на порушенні визначеного йому режиму і відправили до Новопетрівського укріплення на Мангишлак. Княжну ж Рєпніну тодішні «компетентні органи» суворо попередили про небажаність її клопотань і навіть листування, бо цим вона може погіршити як свою, так і поетову долю...
 
По поверненні із заслання 1858 року Шевченко кілька разів завітав до Рєпніної, яка жила тоді у Москві – як він сам зазначав, «крадькома», щоб не привертати увагу ласої до пліток публіки, і після цього неодноразово переказував їй через знайомих вітання. Княжна ж Варвара так і не вийшла заміж і присвятила решту життя (а дожила вона до 1891 року) християнсько-просвітницькій та благодійній діяльності.
 
Ось така історія, якщо дуже коротко. Вочевидь, княжна Варвара була однією із Шевченкових муз – до питання, на що саме вона надихала поета, варто повернутися, а зараз я зазначу: існує художній фільм «Поет і княжна», як не дивно, створений «безкіношного» 1999 року, ролі в якому виконують Тарас Денисенко, Галина Стефанова, Світлана Прус, Ярослав Гаврилюк, Наталя Наум, Анатолій Мокренко та низка інших знаних акторів. Чесно кажучи, я цього фільму не бачив, але думаю, що він не гірший за «середню» історико-біографічну стрічку. А якщо «облямувати» телетрансляцію цього фільму виступами таких знаних шевченкознавців, як Вадим Скуратівський чи/та Оксана Забужко, то глядачі мали б цікавий вечір. Але...
 
А тепер про те натхнення і ті творчі пошуки, якими Шевченко завдячує Варварі Рєпніній та її оточенню.
 
Когда брат брата алчет крови –
Ты сочетал любовь в чужих;
Свободу людям – в братстве их
Ты проявил великим словом:
Ты миру мир благовестил;
И, отходя, благословил
Свободу мысли, дух любови!
 
Це згадана вже поема «Тризна», в якій органічно поєднані християнсько-євангельські, масонські та національно-визвольні й гуманістичні мотиви.
 
                 ...О святая!
Святая родина моя!
Чем помогу тебе, рыдая?
И ты закована, и я.
... О боже! сильный и правдивый,
Тебе возможны чудеса.
Исполни славой небеса
И сотвори святое диво:
Воспрянуть мертвым повели,
Благослови всесильным словом
На подвиг новый и суровый,
На искупление земли,
Земли поруганной, забытой,
Чистейшей кровию политой,
Когда-то счастливой земли.
 
Йдеться, власне, про один із небагатьох Шевченкових поетичних експериментів російською мовою, натхненний Варварою Рєпніною. Але сама княжна (яку Шевченко називав своїм добрим ангелом) більше цінувала його українські поезії.
 
Мов сизая голубонька,
Село облетіла.
У всіх була, всіх бачила,
Всі повеселіли.
Там словами привітала,
Там нагодувала...
Що день божий обходила
Село. Помагала
Усякому. А сироти
До неї в покої
Приходили. І матір'ю
Своєю святою її звали.
І все село
За неї молилось...
 
А це вже відблиск знов-таки християнської діяльної доброти Варвари Рєпніної у поемі «Княжна», написаній на засланні. Взагалі, саме з Рєпніною, яка схилялася до протестантизму, пов’язано багато чого у Шевченковій візії християнства. («Единственная отрада моя в настоящее время – это Евангелие. Я читаю ее без изучения, ежедневно и ежечасно» – це з листа до неї від 1 січня 1850 року.) Й образ Діви Марії, до якого Шевченко дуже довго не наважувався підступитися й обговорював свої задуми в листуванні з Рєпніною, і переспіви псалмів Давидових, і уславлені (але для більшості з нас «темні», непроникні) рядки «і буде син, і буде мати, І будуть люди на Землі!» – все це тим чи іншим робом пов’язане із жінкою, 200-ліття від народження якої виповниться 31 липня.
 
Із жінкою, яка нецікава нашим телевізійникам і про саме існування якої, думаю, не знають ті «експерти», котрі вважають, що суспільство «втомилося» від Шевченка і котрі переконані, що його вірші написані мовою, якою розмовляли у кожному селі...
 
Але про мову Шевченка (і про неймовірні сюжети його доби, незрівнянно «крутіші» за екранізовані вже хитросплетіння Бориса Акуніна, – якось при іншій нагоді. А сьогодні згадаймо княжну Варвару...
 
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY