Почувши від Максима Варламова про можливе повернення Вересня на «Плюси», «ТК» поспішила поцікавитись творчими планами ведучого.
Бажаючи довідатися, де в новому сезоні працюватиме ведучий Микола Вересень, «ТК» поставила йому декілька запитань. Припущення, що він знову працюватиме на «Плюсах», Микола поки що не підтвердив, зазначаючи, що для телевізійників серпень є місяцем прийняття рішень. Наразі його задовольняє співпраця і з «Закритою зоною» на Першому національному, і з «Сіті», де він веде щоденне інформаційне «Ток-шоу з Миколою Вереснем». Хоча він має власні ідеї і щодо «Закритої зони», і щодо «Сіті», і щодо «1+1». Але нам він їх не розкрив, оскільки не любить дарувати ідеї.
– Пане Миколо, чи отримували ви пропозицію від гендиректора «Плюсів» Максима Варламова про повернення на «1+1»? Про це він розповів в інтерв’ю «ТК».
– Це досить дивна ситуація. Після того, як я пішов з «1+1», багато людей припинили вітатися зі мною. Залишилося досить невелике коло приятелів, серед них Макс, із яким ми уже років 13-14 знайомі. І коли ми зустрічаємося, то обговорюємо різні питання, в тому числі й те, про яке ви запитуєте. Ми обговорювали різні ідеї, і я йому сказав, що не є великим прихильником виключних форматів, наприклад чисто політичного чи розважального. Формати є трошки ширші, ніж собі уявляють журналісти. Теми, які цікавлять суспільство, не є вузько політичними. Наразі сказати, що в якийсь момент часу я був запрошений в офіс «Плюсів» обговорювати контракт, я не можу.
– Чи маєте ви своє бачення такої співпраці з «Плюсами»?
– Коли я повернуся (якщо я повернуся!), в той момент і буду думати. У мене достатньо дурна голова, вона дуже зосереджена на якихось конкретних речах, і я ніколи не обговорюю чогось умовного. Якби мене покликав, наприклад, Тед Тернер і сказав: давай зробимо СNN в Україні, ось умови, ось контракт – тоді мій мозок зміг би переключитися і думати конкретно. У мене є приблизно вісім ідей щодо співпраці з «Плюсами».
– Які з них вам найближчі? Назвіть конкретніше.
– Не можу, це як діти. Наприклад, у вас двоє дітей, то яка із них вам найближча? Це ж теж своєрідні пологи. Я думаю, це буде якийсь симбіоз ідей. У мене є думки щодо майбутнього українського телепростору. Приміром, якщо людина переглянула програму від початку до кінця, а її рефлексії залишилися ті самі – це неправильно. А в нас ведучі не ті, хто ведуть, а ті, кого ведуть. На мою думку, ведучий програми має зробити так, щоби рефлексії глядача напочатку відрізнялися від рефлексій у кінці. Ми маємо розібратися в ситуації, а українські ЗМІ, як правило, цього не роблять. Журналісти тільки й запитують, що ви, ви і ви думаєте. Насправді ж вони мають бути такими соціальними службовцями, які пояснюватимуть соціуму, що відбувається. Які наслідки кожен із варіантів тягне за собою. Я знаю, як це зробити, але вам не скажу, бо не люблю дарувати ідеї. Якраз Максим Варламов мені це пояснював багато разів, бо він є спеціалістом у галузі авторських і суміжних прав.
Давайте конкретніше обговоримо це тоді, коли надійде конкретна пропозиція. В принципі, я так по-різному працював у своєму житті, що мені байдуже, що робити.
– Поговорімо про ситуацію із «Закритою зоною». Чи задоволені ви співпрацею з нею?
– Так, чудові дівчата і хлопці, з них, може, будуть люди. Я був приємно вражений, отримав неочікувані результати. Коли я погоджувався на пропозицію вести програму «Попередження», то розумів, що може буде складно працювати на двох каналах. Крім того, як будь-яка людина, я ледачий. То я намагався придумати схему, за якою я буду, працюючи на двох каналах, менше докладати зусиль. І мені це вдалося.
На «Закритій зоні» працюють дуже талановиті люди, хороша організація. Я би не сказав, що вони суперпрофесіонали, але я бачу, що у них є велике бажання розібратися в ситуації. Хоч інколи не вистачає глибини розуміння. Наприклад, вони заявляють: «Не лікують! Через це люди вмирають!». А я запитую: а ви з’ясовували чому? А якщо немає в лікарні ліків і потрібного обладнання? Як на мене, то треба критикувати за те, за що можна критикувати.
– Можливо, Володимир Ар’єв домовляється з Максимом Варламовим про співпрацю «Закритої зони» з «1+1»?
– Ні, Ар’єв не домовляється про «Закриту зону» на «Плюсах». У крайньому разі, на цей момент.
– Як ви оцінюєте те, що Віктор Заболоцький і Федір Сидорук покинули «Закриту зону»?
– Ніяк не оцінюю. Мені якось байдуже. Взагалі, як на мою думку, з їх звільненням програма тільки набула. А ви що, очікували, що я скажу: «Да-да, какой ужас, прийшов этот подонок Вересень и все разрушил»? Але, на жаль, ви від мене не дочекаєтесь, щоб я виступав в якості критика, тому що я вважаю, що це непрофесійно – критикувати колег. Хвалити можу, критикувати – ні.
– Ну добре, а як ви почуваєтеся на «Сіті»?
– Особливої ситуації на «Сіті» немає, є особлива ситуація на українському телебаченні, яке перебуває в пошуках себе. Це не стосується окремо «Сіті», «Плюсів» чи Першого національного. На всіх каналах є хвороби зростання. Зараз є багато незрозумілих речей. Я думаю, що всі дотичні до СМЕ канали наразі роздивляються навколо. Нова ситуація, нові акціонери, нове керівництво. Люди мають зрозуміти, що відбувається, яка буде структура, яке програмування. Все це така рутинна робота.
– До речі, теперішній керівник каналу «Сіті» Олександр Ситник не ваш родич? (За інформацією «ТК», зараз у телеканалів «Сіті» та «Кіно», які формально належать компанії «Гравіс», різне керівництво, оскільки акціонери «Гравіса» готуються поділити канали. Офіційних заяв із цього приводу поки що не було, - «ТК»).
– Я думаю, що ні. Може і родич, але «он мне не представился». Захоче – представиться. Онно Зонневельд дзвонив мені з цього приводу і жартував, що я його підсиджую. Ось прийшов такий Ситник, може, це ти? Як на мене, це якісь ігри олігархів, які можна оцінити як нормальне життя. Акції, відсотки, те-се. Вони на цьому розуміються. Я теж розуміюся, але не коментую. Це все пов’язано з тим, що вони розглядають світ навколо і мають зрозуміти, хто кому Рабинович. Для того щоб розпочати бізнес, треба зрозуміти, де ти знаходишся.
– На вашу думку, вдасться «Інтеру» в новому сезоні втрималися в лідерах, чи «Плюси» його наздоженуть?
– Питання, як я вже казав, ширше, аніж ситуація з лідерами ринку. Професійних продюсерів немає. За всю історію всього українського телебачення, попри різне ставлення до особи Льоші Роднянського, він був чи не єдиним продюсером з великої літери. Він мав стратегічне бачення розвитку каналу, мав ідеологеми. Зараз я не бачу на українському телебаченні людей, які мають ідеологеми. Телебачення розвивається двома способами: перший – зірковий. Ми беремо щось зіркове, наприклад, серіал, і сьогодні ж отримуємо рейтинги. Потім серіал закінчується, і рейтинги падають. Інший шлях – коли канал має ідеологему, вибирає своїх глядачів. Маючи свій відсоток постійних глядачів, він має не такий карколомний, але стабільний рейтинг, або стабільне зростання рейтингів. Фактично ми бачили, як фантастично стартував у Росії СТС завдяки дуже якісним серіалам, але коли це закінчилося, рейтинги почали падати. Таким чином, я завжди вважав, що доцільно мати ідеологему, і тоді криз не буде, бо тоді зрозуміло, для кого ми працюємо.
На сьогодні я бачу якусь ідеологему в новинах СТБ, вони знайшли себе, і, на мою думку, зараз на півдорозі між новинами і таблоїдними новинами. Це дуже складно, бо український глядач звик, що новини – це щось серйозне. А це не завжди легко, оскільки майже всі журналісти новин про себе думають трохи більше, ніж вони є насправді. Вони собою дуже пишаються, бо ж роблять велику справу і впливають на політиків.
Таблоїд – дуже популярний формат на Заході. Звичайні новини, розповідаючи про Джорджа Буша, покажуть, що він каже, а таблоїд поставить в ефір, як він зітхає або колупається в носі. «І як же я, – думають деякі українські репортери, – буду розповідати про колупання в носі?». Але за кордоном глядачам це подобається.
Ось така ситуація на телебаченні. Це не криза, а хвороба зростання. Це як малі діти, які завжди хворіють. І це нормально. Але якщо взяти ще ширше, то сьогодні суспільство не розуміє ролі журналістів, самі журналісти не розуміють ролі журналістів і продюсери не розуміють ролі журналістів. То яким чином ми хочемо отримати хороший результат, маючи поганий інструментарій?
– Де ви працюватимете в новому сезоні?
– Поки що я не знаю. Я знаю, що серпень – місяць прийняття рішень. Поки що я ніяких остаточних рішень не приймав. Можливо, що все так і залишиться, але цілком можливо, що саме в ці дні буде прийнято інше рішення. Наразі я абсолютно задоволений в тому сенсі, що обидва формати живі. Думаю, більше доведеться працювати на «Закритій зоні». Маю на меті зробити маленькі пропозиції, щоб поліпшити програму.
З іншого боку, я вагаюся. Розумієте, коли 23-річний журналіст говорить серйозні речі, то глядач не вірить. Тому треба знайти той паліатив, який би дозволив, з одного боку, братися за об’ємніші теми, а з іншого – викликати довіру у глядача. Треба розуміти, що якщо такий молодий журналіст коментуватиме події в парламенті США, це виглядатиме кумедно. В «Закритій зоні» є багато цікавих тем, які знаходять журналісти. І Володимир Ар’єв їм по можливості допомагає. Співпрацею із «Сіті» я також задоволений, там гарна і досить професійна команда.
– Якщо «Плюси» запропонують вам новий проект, то ви тягтимете всі три?
– Це залежатиме від контракту. Якщо це буде ексклюзивний контракт, я стоятиму перед вибором. Якщо ні, я прорахував, що в мене часу вистачить. Ще була одна ідея на «Сіті» – досить цікаві денні ефіри, але поки що незрозуміло, чи цей формат буде реалізований. СМЕ, на мою думку, намагається створити ідеологему. Щоб глядач, вибравши їхні канали, побачив там зміст. Я не кажу тільки про «1+1», а взагалі про телеканали. Я не вірю у швидкі зміни. За три місяці тут нічого не зробиш. Якщо буде ідеологема, якщо буде підведено складові, а потім знайдено людей під ці складові, то в кращому разі через рік можна буде оцінити оновлені канали.
– А якщо все ж таки вас запросять на «Плюси», і вам доведеться вибирати, то який ви проект скоріше залишите: на «Сіті» чи на Першому національному?
– Ви так запитуєте, ніби я вже однією ногою на «Плюсах». Я ж страшно вередливий, ви знаєте. Але в принципі зі мною дуже легко, тому що мені потрібна конкретика. Я себе називаю «містер-yes», бо я завжди погоджуюсь тільки за однієї умови: якщо мені конкретно говорять, що робити і за які гроші. Все. Мені більше нічого не треба. А коли мені говорять: «Давай подумаємо», – то в мене знаєте скільки таких пропозицій на день? Мільйон. Мене це інколи дратує. Пам’ятаю, як пропонував Олександр Кривенко: ось така програма, такі гроші. І я погодився. Потім так само Роднянський. Тільки одного разу я зробив хибний вибір. Я вибрав не свою програму. У мене такий характер, що програма мусить бути моя.
– Що це була за програма?
– Можливо, ви пам’ятаєте, на Новому йшла програма «Казаки-разбойники»? Це мені Саша Ткаченко запропонував. Я погодився. А потім це був фантастичний провал. Я зрозумів, що не можу робити чуже. Тобто, умовно кажучи, якби я був співаком, то я би був Фредді Меркурі: я би сам писав і сам співав. Я би фізично не зміг співати чужі пісні.
– Чи не знаєте, наскільки правда, що Олександр Ткаченко має очолити холдинг СМЕ в Україні?
– Цю інформацію можете поділити на кілька разів. Я все чув, але ж ми не будемо з вами пліткувати. Тому що я точно знаю не все. А мене вчили на Бі-бі-сі, що спекуляції – це не найкращий варіант для журналіста. Я знаю, що зараз тривають активні пошуки, але не дуже вірю, що це буде Саша Ткаченко. Багато каналів зараз багато кого шукають. Але йде пошук будь-чого, крім ідеології. У мене враження, що, попри всеосяжні сумніви та різні обставини, зараз «Плюси» в найкращій позиції. Враження, що там є розуміння необхідності ідеологем. Коли люди про це думають, то вже великий плюс. Коли це є, то у каналу все вибудовується. Це як основа, хребет. Приміром, ми з вами будемо думати, як зробити найбільші колеса, а сусіди – як створити класну машину, щоб вона паркувалася, споживала менше пального. В результаті вони будуть їздити, а ми будемо тільки дивитися на великі колеса.
– Що ви знаєте про прихід на ТРК «Київ» в якості генерального продюсера Єгора Бенкендорфа?
– А я нещодавно чув, що Бенкендорф буде замість Безлюдної на «Інтері» :). Такі чутки з’являються щохвилини. Послухайте, дайте мені ТРК «Київ» – через рік буде ляля. Це ж Київ, тут гроші, тут немає таких обмежень, як в обласних ТРК. Про це ані Омельченко не думав, ані Черновецький нічого не думає. У них всі студії маленькі, меблі старенькі. Потрібен класний продюсер. А як я вже казав, у нас це природне горе. Немає хороших продюсерів. Як на мене, найкращі продюсери – англосакси. А українці, росіяни не мають такої школи. Треба просто шукати природжених продюсерів. Ось я – журналіст від природи, я ніколи не вчився на журналіста.
– На вашу думку, чи складуть конкуренцію відомим вітчизняним ефірним каналам супутникові, які зараз масово з’являються в Україні?
– Тут питання критеріїв. Як, приміром, жінок вибирають для fashion-show? Спочатку визначають критерії: які груди, які стегна, які плечі. Ось цього року з’явиться двадцять нових супутникових каналів, і я запитав: а як ми зрозуміємо, який із них кращий. Щодо загальнонаціональних каналів уже зрозуміло, а щодо супутникових – не дуже. Думаю, що криза зростатиме. Років через 10–15 телебачення взагалі зникне. Світ рухається до комп’ютерно-телевізійного телебачення. Коли не стане бродкастерів, а буде багато продакшнів, коли телевізори перетворяться на комп’ютери, які ми самі програмуватимемо. І тоді нарешті станеться так, як мусить статися. Ті, хто створять продакшн, будуть популярними, і до них ітимуть рекламодавці.
– Що ви думаєте про вітчизняні продакшни?
– Я ще пам’ятаю перші продакшни: Ігоря Моляра та інші. Але все це поки що квазі-продакшни. Зараз я спостерігаю, як працює Катя Осадча. Їй – аплодисменти, стоячи. Це реальний продакшн. Правда, ще напівпродакшн, тому що йому потрібно робити хоча б дві програми, щоб розкладати яйця в різні кошики. Зараз одне з найбільших питань в Україні – це питання грошей. Це стосується не тільки того, як їх заробити, а як їх правильно і раціонально витратити. Півмільярда на ринку (а я думаю стільки вже є), це вже ті гроші, які здатні реорганізувати телебачення. Гадаю, що продакшнів буде все більше і більше. В результаті у телеменеджерів зникає головний біль. На каналі залишається питання дизайну, щоб він був упізнаваним, зменшується кількість людей (читай: заробітних плат), а все решта вам приносять. Але падає контроль за виробництвом програм. А у нас не дуже звикли до безконтрольності.
– Зараз часто можна почути, що людям набридли й політика, й політичні програми. Ви теж так вважаєте?
– Знаєте, якби був великий натовп усіх-усіх телевізійників, і мене попросили б виступити, то я звернувся би з проханням покохати глядача. Тоді є велика вірогідність, що глядач покохає вас. Це альфа й омега. Поважайте глядача, він усе бачить, він усе знає. Поки будуть дотримуватися гасла «піпл хаває все», глядач ставитиметься до тебе зневажливо. Я дуже сумніваюся, що якби я до своєї дружини ставився погано, то вона до мене добре. Це взаємний процес. Коли мені кажуть про великі рейтинги, я заперечую, бо у глядача вибору немає. Наприклад, зараз росіяни кажуть, що люди втомилися від політики, тому ми почали їх розважати. Якщо подивитися на НТВ, то вийшло, що люди протягом одного дня втомилися від політики. А ви спробуйте, покажіть політичне шоу і подивіться на рейтинги, вони свідчать, що глядачам цікаво. Людей, звичайно, більше цікавлять, мабуть, соціальні питання, тісно пов’язані з політикою. Але тут винні вже журналісти, які не можуть це пов’язати. Стосунки між Юлею та Вітею обговорюються як самодостатні. А насправді люди хочуть зрозуміти, як вони житимуть при лібералові Віті, тобто які будуть ціни на хліб, на газ, на бензин тощо. Та як вони житимуть при соціально спрямованій Юлі. Цієї нитки немає, тому й політичні програми такі нецікаві. А дивляться їх люди тільки тому, що немає вибору.
Фото Яни Новоселової
