Суддя Деснянського районного суду О. В. Мальченко винесла рішення, на фоні якого Високий суд Лондона виглядає «побратимом» журналістів. Своїм рішенням, оголошеним 23 травня цього року, суддя частково задовольнила позов Юрія Сидоренка (голови консультативної ради консорціуму «ЕДАПС» та одного зі списків «ворогів свободи слова») до газети «Бізнес», журналіста Максима Біроваша та редактора газети Сергія Кобишева. Вимогу позивача відшкодувати йому 46 мільйонів грн. моральної шкоди було зменшено до 22 мільйонів, плюс відшкодування частини сплаченого при поданні позову державного мита (було сплачено 4,6 мільйона) та по 5510 грн. відшкодувань від журналіста та редактора. В іншій частині – спростуванні двох речень із публікації та заборони використовувати фото позивача без його дозволу – вимоги позивача задоволені повністю.

Гнів Юрія Сидоренка та, як наслідок, позов викликало журналістське розслідування Максима Біроваша про проблеми паспортної системи України «“ЕДАПС” и колапс», надруковане газетою «Бізнес» 1 жовтня 2007 року. Вже сама сума заявлених позовних вимог, за європейськими стандартами, вважається перешкодою у діяльності журналіста і газети. Не кажучи вже про задоволення такого позову та такої суми компенсації! Тож уся журналістська та юридична громадськість, обізнана з наявністю безпрецедентного рішення суду, з нетерпінням чекала мотивувальної частини з викладом обґрунтування суду, в чому ж полягала та шкода, нанесена позивачу.

Незважаючи на те що закон дає суду п’ять днів із дня проголошення судового рішення для видачі сторонам його копії, суд спромігся виголосити свої мотиви лише у другій половині дня 11 червня. Обсяг рішення справляє враження: 9 сторінок. Але ознайомлення з текстом не дає відповіді на головне питання: чому суд прийшов до таких висновків!

Отже, з 9 сторінок: на чотирьох містяться пояснення, які надавали у суді сторони, ще дві сторінки – норми законодавства, ще півтори – резолютивна частина, тобто, що саме суд вирішив. Як бачите, щодо своїх мотивів суд був небагатослівний.

Обґрунтування позивача: «При визначенні розміру заподіяної йому моральної шкоди позивач керувався такими критеріями, як характер поширеної інформації, характер (мета) діянь відповідачів, ступінь їх вини, регіон поширення інформації та читацька аудиторія, повторюваність інформації, діловий статус позивача та його посадове положення, громадська оцінка недостовірної інформації, необхідність дій із відновлення первинного положення позивача. Виходячи з вищевикладених критеріїв та застосовуючи аналогію закону, зокрема Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” позивач визначив заподіяну йому шкоду у розмірі 46 000 000 грн.» Це були єдині «докази», які, на думку суду, навів позивач в обґрунтування заподіяної йому моральної шкоди.

Суд приходить до висновку: «Позивачу завдана моральна шкода, наслідком якої стало порушення нормальних життєвих зв’язків позивача, виникла потреба у відновленні його первинного стану, ускладнилися відносини з членами родини, партнерами по бізнесу, знизився його авторитет, виникла атмосфера відчуження, підозри та недовіри. При визначенні розміру моральної шкоди позивач обґрунтовано керувався такими критеріями, як характер поширеної інформації, ступінь вини відповідачів, регіон поширення інформації та читацька аудиторія, повторюваність інформації. Враховуючи діловий статус позивача, посадове положення останнього, громадську оцінку недостовірної інформації та виходячи з принципу розумності та справедливості, суд вважає за можливе стягнути з відповідачів на користь позивача моральну шкоду» (її розміри ви знаєте). Це всі «докази», які суд поклав в основу свого рішення по моральній шкоді.

Тож, як там: «виходячи з принципу розумності та справедливості»?...