Запитань більше, ніж відповідей. Глядачам пропонується суміш інформації та дезінформації, тобто, «проводяться інформаційно-психологічні кампанії»…
7 червня прем’єр-міністр України та найретинговіший телеканал України «Інтер» обмінялися звинуваченнями у цензурі.
Прес-служба уряду заявила, що випущений в ефір запис інтерв’ю Юлії Тимошенко «
було грубо викривлено, відповіді на запитання вирвано з контексту і невмотивовано та безпідставно скорочено, суть самого інтерв’ю керівника українського уряду знівельовано». При цьому Кабмін вказав і на «головного замовника» – це «
господар тіньових схем на газовому ринку і керівник напівкорумпованої компанії “РосУкрЕнерго”», тобто Дмитро Фірташ.
У свою чергу,
«Інтер» відповів у не менш пасіонарному стилі: «
Ми розцінюємо це як початок введення цензури з боку влади (а саме – уряду), що є неприпустимим в умовах демократії, що існує в нашій країні». І закликав Президента та опозицію «
звернути увагу… на ситуацію зовнішнього втручання у роботу засобів масової інформації, що створилася в демократичній країні».
Мова, як відомо, – це дім буття. І той факт, що обидві сторони звинуватили одна одну у цензурі, надавши замість аргументів і доказів недотепні штампи і розтікаючись «мислію по древу», свідчить про те, що нам, глядачам, намагаються нав’язати певну «картину буття» замість правди.
З одного боку, не може не тішити винахід поняття «напівкорумпованої компанії». Очевидно, речники уряду не хотіли образити іншого співвласника РУЕ – «Газпром» напередодні важливих переговорів. Зі структурою власності «Інтера» теж не все гаразд. Прес-служба Кабміну могла нарватися на позов від голови Держмитниці: ще у вересні 2007 року Валерій Хорошковський позивався до газети «КоммерсантЪ», яка написала про продаж «Інтера» Фірташу. І на словах Хорошковський намагався
переконати експертів, що контролює 60% телеканалу. Чи звинувачення на адресу телеканалу були погоджені з Хорошковським? Після заяви уряду запитань більше, ніж відповідей.
Добряче перегнув палицю й «Інтер» із заявою про «введення цензури». Оскільки реакція Кабміну на матеріал, який уже вийшов у ефір, є чим завгодно, тільки не цензурою. Тимошенко чи її люди не сиділи з ножицями і не робили з відзнятого матеріалу «цукерку», її прес-служба не розсилає «темників» про «важливі та актуальні» теми. До речі, «Інтер» ретельно виконував їх на догоду Адміністрації Кучми у 2003–2004 рр. Тож, зневаживши інтереси глядачів одного разу, тепер дуже важко шукати захисту…
Крім того, у своїй відповіді уряду інтерівці чомусь уникли згадувань і коментарів про свої зв’язки з Фірташем. Мов у рот води набрала і прес-служба GDF та РУЕ, які часом дуже жваво реагують на «наїзди» Тимошенко на Фірташа. Отже, і тут запитань та замовчувань більше, ніж відповідей.
На жаль, прес-служба уряду не надала версії повного інтерв’ю прем’єр-міністра, щоб її можна було порівняти постфактум із тією, яка вийшла на «Інтері». (Наскільки відомо «ТК», піарники Юлії Тимошенко просто не чекали такої «підстави» від каналу і не робили копії запису розмови. А потім, зробивши заяву, вже не змогли отримати від «Інтера» оригінальний запис інтерв’ю. – «ТК»). Тому і їхні слова можна взяти хіба що на віру. Або взяти на віру слова «Інтера» про тиск та цензуру.
Проте є ще й третій шлях. Можна спробувати дати аналіз стосунків між «Інтером» та Тимошенко. Тобто, подивитися, чи дійсно телеканал упереджено подавав інформацію про прем’єр-міністра. І навпаки – чи був тиск і намагання маніпулювати телеканалом з боку уряду.
Чи потрібно це робити, якщо скандал, спалахнувши, ніби починає згасати? На думку автора, це варто робити з двох причин. По-перше, ЗМІ, особливо загальнонаціональні телеканали, сьогодні є інститутами, яким громадяни довіряють більше, ніж політикам і партіям. Саме від прозорої та об’єктивної роботи телеканалів залежить формування політичних поглядів більшості тих, хто приходить на виборчі дільниці.
По-друге, телебачення у ситуації, яка дуже швидко змінюється, стає провідником певних ідей, руйнівних і конструктивних з точки зору збереження держави і громадянського суспільству, «підказує» людям, що в кожному разі є «добром», а що – «злом». Неважко пригадати, як в 2004 році з Ющенка ліпили націоналіста та американського шпигуна, лякаючи розколом країни в разі його обрання Президентом. Долати наслідки такої «інформаційної політики» від АП Медведчука доводиться вже четвертий рік.
До речі,
цю загрозу розуміє й сам Президент, він навіть поставив цю проблему на рівень реагування РНБОУ: «
Найбільша загроза національній безпеці – інформаційна експансія іноземних держав. Завдяки цьому в інформаційному просторі України проводяться інформаційно-психологічні кампанії з тих чи інших питань, для того щоб дезінформувати суспільство, не повністю його інформувати або проводити кампанії не в інтересах нашої країни».
Чого не було і чого не повинно було бути в інтерв’ю 6 липня?
Перший сюрприз чекав на автора вже у випуску новин за 5 липня. В «Подробностях» Руслан Сенічкін анонсував інтерв’ю з Тимошенко, і в ефір навіть потрапила його частина. Ось цей сюжет:
«05.07.2008
(“Інтер”, “Подробиці")
Руслан СЕНИЧКИН, ведущий: Несмотря на выходной, украинское правительство сегодня заседало. Главная новость после встречи министров – Секретариат Президента и Кабмин снова разошлись во взглядах на то, каким должен быть бюджет на текущий год. Вторая новость – правительство повысило прогноз инфляции на 2008-й: почти до 15,9%. Раньше было на шесть десятых меньше. Из Кабмина – Ольга Клюева.
Ольга КЛЮЕВА, корреспондент: То, что президентские поправки к бюджету не учтены, в правительстве, похоже, никого не смущает. Кабмин приступает к утверждению изменений к главному финансовому документу. Министры спешат: премьер хочет успеть проголосовать изменения в Верховной Раде до парламентских каникул.
Синхрон: Юлия ТИМОШЕНКО, премьер-министр Украины: "Ми сподіваємося на те, що в останній тиждень Верховна Рада України – це останній тиждень роботи до виходу народних депутатів на канікули літні – що в останній тиждень Верховна Рада консолідує всі політичні зусилля і все ж таки подарує країні, народові країни, галузям і регіонам зміни та доповнення до бюджету, які суттєво змінять фінансове життя країни".
Ольга КЛЮЕВА, корреспондент: Представитель Секретариата Президента напомнил, что большинство замечаний главы государства в проекте бюджета отсутствуют. Нет ни слова о дополнительном миллиарде гривен, который должны направить на стабилизацию финансовой ситуации в НАК "Нефтегаз Украины". Правительство не обратило внимание на недостаточное финансирование армии, а также не выделило деньги на экспериментальную программу "Доступное жильё".
Роман ЖУКОВСКИЙ, руководитель сектора социально экономического развития Секретариата Президента: "Президент запросив на понеділок на нараду щодо узгодження питання внесення змін до бюджету все те коло осіб, яке було присутнє на попередній нараді. І тому, на мій особистий погляд, приймати зараз, у суботу, бюджет, коли вже о 9-й ранку, в понеділок, мала відбутися така нарада, – це якби свідчення того, що позиція Президента в даному випадку вже не цікавить".
Ольга КЛЮЕВА, корреспондент: Тем не менее, Кабмин свой вариант бюджета утверждает. По словам министра финансов, правительство возвращаться к нему уже не будет. Даже несмотря на то, что впереди ещё одни бюджетные переговоры с Президентом.
Руслан СЕНИЧКИН, ведущий: Однако Юлия Тимошенко уверяет: с Президентом изменения в Госбюджет-2008 все-таки обсуждались. И поправки, которые предложил внести глава государства, были учтены. Вот что сказала премьер-министр Украины в эксклюзивном интервью телеканалу "Интер".
Синхрон: Юлия ТИМОШЕНКО, премьер-министр Украины: "Президент давав нам певні зауваження по макропоказниках. По макропоказниках ми врахували все, що треба було, в тих межах, в яких ми можемо врахувати"».
Незважаючи на те, що останню репліку прем’єр-міністра було взято з ексклюзивного інтерв’ю каналу, ці слова і навіть запитання ведучого про стосунки «Президент – уряд» у бюджетній сфері не потрапила
у версію, яку глядачі побачили в неділю 6 липня.
Отже, виникає низка запитань: чому цього епізоду немає в основному інтерв’ю? Чи було погоджене вилучення цих слів із інтерв’ю з прес-службою уряду? Чому журналісти «Інтера» вирішили, що актуальне питання бюджету країни, навколо протягом двох останніх тижнів триває політична боротьба, не цікавитиме глядачів так само, як зростання цін чи газові переговори?
Як на автора, така вибірковість може вважатися аргументом на користь версії Кабміну про непогоджене скорочення прямої мови глави уряду без пояснень прем’єру та глядачам.
Йдемо далі. Як відомо, перед інтерв’ю Тимошенко Сенічкін нагадав глядачам її слова, сказані 3 лютого. Зокрема, обіцянки стримати ціни, створити прозору схему постачання газу при збереженні ціни та побудувати дешеве соціальне житло. Це цілком нормальна форма критики, і політики мають бути готовими до того, що їм пригадають дані раніше обіцянки.
Проте від журналістів у такому разі вимагається бути чесними і подавати контекст, у якому робилася та чи інша заява. Наприклад, по газу Сенічкін сформулював питання таким чином:
«06.07.2008
(“Інтер”, "Подробиці тижня")
Руслан СЕНІЧКІН, ведучий: Ваше головування цього разу почалося з газової війни. Якщо відверто сказати за тими результатами, якими можна сьогодні оперувати – і уряд Тимошенко, і країна разом програли. Ви почали скасовувати ті усталені схеми постачання енергоносіїв в Україну, які, власне, гарантують цього року газову ціну 179,5 доларів за тисячу кубометрів. Натомість схема зруйнована, нових контрактів немає, нової схеми немає. Росія до того ж сказала, що з наступного року Україна буде платити за газ за європейськими цінами, тому середньоазійський постачальник сказав, що ціна газу на кордоні з ними буде коштувати 400 доларів за тисячу кубометрів. Відповідно, Росія буде продавати Україні газ ще за більшою ціною. Економіка наша витримає?»
Запитання ніби для підручника з маніпуляцій новинами. Так, у першій частині йдеться про дії уряду (виділено автором курсивом), а в другій – про дії зовнішніх постачальників. Частини не пов’язані між собою жодним логічним чи смисловим переходом. Тобто, такий перехід між двома темами подається ведучим як «очевидна річ». В результаті ситуація виглядає так, ніби саме дії прем’єр-міністра призвели до зростання ціни до 400 доларів і більше. Це типовий приклад «ствердження» або «недоведеної теорії», коли «журналіст повідомляє неперевірену теорію або суперечливу гіпотезу у сфері суспільних наук так, наче це є доведеним науковим фактом – аби підтримати одну зі сторін у полеміці».
Отже, інформацію про газ у запитанні було подано перекручено і неповно. В даному випадку йдеться про один із найпоширеніших прийомів пропаганди – використання напівправди: «Полягає, зокрема, в об’єктивному і детальному висвітленні незначних деталей і, натомість, замовчуванні важливих фактів, або загальній фальшивій інтерпретації подій. Використання достовірних фактів у різному обсязі знімає у глядачів упередженість до джерела інформації» (див. підручник «Телебачення спецоперацій»).
Далі – ще один показовий епізод із напівправдою. Сенічкін звинуватив прем’єра у невиконанні програми «Доступне житло»:
«06.07.2008
(“Інтер, "Подробиці тижня")
Руслан СЕНІЧКІН, ведучий: Юліє Володимирівно, я вам скажу, ми запитували Віктора Януковича щодо інфляційних показників, просто така традиція в Україні є у політиків – звинувачувати попередній уряд. Наступна ваша обіцянка: січень цього року, ви обіцяли доступні кредити на житло для населення приблизно під 4-6% річних. Зливи дешевих кредитів ми не побачили, натомість комерційні банки збільшили відсотки, суттєво збільшили, і тепер виходить 14% річних у доларах. Як бути з цією обіцянкою?
Синхрон: Юлія ТИМОШЕНКО, Прем'єр-міністр України: "По-перше, я хочу, щоб ви розмежували діяльність Національного банку і уряду, вся політика, яка пов'язана з курсом гривні, з вартість кредитів, з процентними відсотками по кредитах, все, що пов'язано з кредитно грошовою політикою, – це виключно компетенція Національного банку. Друге: я хочу вам нагадати, що вибори проходили в Верховну Раду на 5 років, і зобов'язання, які я брала, я брала не на перші три місяці своєї роботи, а на 5 років роботи в Верховні Раді і роботи уряду"».
Щоб довести, що це чергова напівправда, достатньо прочитати транскрипт сюжету на самому «Інтері» від того ж таки 3 лютого:
«03.02.2008
(“Інтер”, "Подробиці тижня")
Руслан СЄНІЧКІН, ведучий: По чому житло для народу? Чергова обіцянка від влади – українців найближчим часом чекають дешевші квартири. Президент цього тижня оголосив про початок програми "Доступне житло". Справа шляхетна. Але ми знаємо на власному досвіді, яка доля її може чекати. Наприклад, досі діє започаткована наприкінці 90-х програма кредитування житла для молоді. Утім, скористатися її перевагами змогли небагато людей. Адже умови цієї програми неодноразово змінювали, її фінансування кілька разів заморожували. Наразі у черзі на отримання пільгового кредиту стоїть кілька тисяч сімей. А тепер будуть ще нові пільгові програми, які утворять нові черги. Просування ж у таких чергах ще з радянських відбувається лише за наявності певних аргументів... (можна пальцем показати – грошики). Для корупції – просто золоте дно.
Зінаїда ЛІЛОВСЬКА, власниця однокімнатної квартири: "Тісно, то одежу десь шукаємо. Тут вже я так порозпихувано, шкаф у нас розлізся, а в шкаф не вміщається. Там ще в мішках одежа і тут за кроватю. Те собі шукає, те собі – і починається. До драки доходить".
Дмитро ДРАБИК, автор: "Рукавчика – по-іншому цю однокімнатну квартиру не назвеш. Тут мешкає 3 сім'ї – батьки, їхні одружені діти, діти їхніх дітей і собака. Загалом семеро людей. У квартирній черзі глава сімейства та інвалід другої групи Зінаїда Ліловська стоїть уже 26 років. Черговиків в Україні вже 1 мільйон 300 тисяч, а отримують квартири заледве 20 тисяч щороку. Так, у вівторок Президент почав нараду щодо забезпечення українців квартирами. Головна тема обговорення – як зробити житло для них доступним. Програму так і назвали "Доступне житло", розрахована вона на тих, хто квартиру купити хоче, але грошей не вистачає".
Синхрон: Віктор ЮЩЕНКО, Президент: "Ми говоримо про дві третини громадян України, які на сьогодні отримують на руки 2500-3000 гривень і не мають по сьогоднішньому законодавстві фактично жодної перспективи мати можливість за участю власних і державних ресурсів приступити до програми реалізації свого житла".
Дмитро ДРАБИК, автор: "Якщо спрощено і коротко – пропозиції президента такі: вартість житла слід здешевити, відсотки на банківські кредити суттєво зменшити, а людям видавати допомогу на купівлю майбутньої оселі. Держава готова взяти на себе третину такої вартості. І хоч пропозиції глави держави законодавчо ще не оформили, але вже запланували витратити на ці потреби цього року 500 мільйонів гривень. Віктор Видренко очолює компанію, яка зводить щороку приблизно десяту частину всього київського житла. В нього вартість квадратного метра майже 3 тисячі доларів. Каже, міг би зменшити її відсотків на 40, якби з компанії зняли різноманітні офіційні та неофіційні побори, які автоматично лягають на плечі покупця...».
Отже, ведучий або погано підготувався до програми, переглядаючи випуск новин із інтерв’ю Тимошенко за 3 лютого, або навмисне переклав на неї відповідальність за провал програми, ініційованої Президентом, а не урядом. Правильно було запитати: «А що Ви зробили для успіху ініційованої Президентом важливої соціальної програми?». Однак ведучий пішов іншим шляхом. Зважаючи на жорсткість запитань Сенічкіна до Тимошенко та факти підтасування інформації по газу, автор схиляється до другого варіанту подій, а саме – свідомого використання маніпуляційного прийому.
І останній штрих по інтерв’ю. Ще 1972 року в книжці «Спотворювачі новин» американська дослідниця
Едіт Ефрон серед прийомів маніпуляцій виділила так званий
отруйний сандвіч – «приховування позитивної думки чи інформації між негативним вступом і негативним висновком. Це знищує позитивне враження і за умови вдалого використання робить його практично непомітним». «Отруйний сандвіч» стосовно Тимошенко «Інтер» згодував телеглядачам щонайменше двічі: 3 лютого та 6 липня.
До речі, Сенічкін помилився в ефірі, назвавши день попереднього інтерв’ю 2 лютого. Можливо, це сталося через те, що 3 лютого після інтерв’ю Тимошенко пішов
запис бесіди з Дмитром Фірташем. Сюжет із Тимошенко був третім, а з Фірташем – п’ятим. Журналіст «УП» Сергій Лещенко
у своєму блозі навіть назвав те, що відбулося, грою телеканалу «у піддавки» з олігархом. І перечитуючи цю бесіду, можна сказати, що Лещенко цілком мав рацію.
Цього разу «Інтер» зіграв у «піддавки» з Юрієм Бойком, екс-міністром ПЕК. Одразу після інтерв’ю з прем’єр-міністром вийшов короткий коментар Бойка:
«06.07.2008.
(“Інтер, "Подробиці тижня")
Руслан СЕНІЧКІН, ведучий: Перемовини щодо ціни газу для України на наступний рік треба було починати ще навесні – одразу після того, як середньоазійські країни оголосили про підвищення відпускних цін на блакитне паливо. А Кабінет Міністрів цього не зробив і втратив час, вважає міністр палива та енергетики опозиційного уряду Юрій Бойко. Тепер, на його думку, буде вкрай важко домовитися з Москвою, щоб та продавала газ Україні дешевше 400 доларів за тисячу кубометрів. Нагадаю, саме цю ціну назвали напередодні представники "Газпрому". Зараз вартість цієї ж кількості газу – 179,5 доларів. Але промисловим підприємствам в Україні він продається вже за 304 долари. Тому ціна палива для них у новому році – питання болюче, каже Бойко, бо витримати нові тарифи заводам і фабрикам може бути дуже складно.
Юрій БОЙКО, народний депутат України, фракція Партії регіонів: "Внаслідок чого виникла така жорстка реакція середньоазійських республік, що ціна буде тільки європейською, і ніякою іншою? Тому що вони побачили, що в країні немає ніякої чіткої зовнішньої політики, немає єдиної позиції по переговорах на газ, по підходу до формування ціни. Ми ж бачили, що було розходження в думках між Президентом і прем'єр-міністром – це перш за все. Минулого року восени при тому, що були протиріччя між Кабміном і Секретаріатом, в нас була єдина позиція на переговорному процесі стосовно постачання газу в Україну"».
Якби інтерв’ю з Тимошенко робилося професійно, слова Бойка мали бути їй прямо продемонстровані, і вона мала б одразу на них реагувати. Глядачі побачили б, чи справді готова прем’єр давати чіткі і недвозначні відповіді на такі звинувачення. А так вийшло повторення негативної для глави уряду інформації, яка практично нівелювала все нею сказане і позбавляла її право на відповідь. «Повторення» і «ствердження», до речі, також є класичними маніпуляційними прийомами:
«- повтор інформації. Вважається, що через 30 хвилин аудиторія пам’ятає лише 60 відсотків змісту повідомлення. У кінці дня – лише 40, а за тиждень – ледве 10 відсотків. У результаті будь-яка проблема зникає сама собою, якщо ЗМІ не будуть її продовжувати, розвивати або нагадувати про неї. І навпаки – якщо абсурдне повідомлення повторювати з достатньою частотою, то врешті-решт воно таки закріпиться у масовій свідомості. В новинах подібні повтори – звична практика;
- ствердження. Цей прийом полягає у тому, що ЗМІ часто надають перевагу бездоказовим твердженням замість дискусії аргументів, обмежуючи тим самим плюралізм думок і презентуючи тільки одну, вигідну для них».
Отже, підсумки. У нас немає прямих доказів «перекручування» інтерв’ю Тимошенко. Однак є низка прикладів використання добре відомих маніпулятивних прийомів і невмотивованого скорочення частини інтерв’ю, присвяченої бюджету. В цивілізованій країні цього було б достатньо для скандалу, відставки менеджменту телеканалу й тих, хто відповідав за підготовку тижневого підсумкового огляду новин. Однак у нашій країні правила моралі, схоже, писані лише для дурнів або слабаків...
Штрихи до загальної картини
Якщо шановні читачі не втомилися, автор запрошує їх у подальшу віртуальну подорож ефіром «Інтера». Тим, хто захоче зробити детальніший аналіз, автор закликає проглянути огляди політтехнологій у медіа, які він робив спільно з Сергієм із січня по липень включно.
Нижче автор хоче поділитися своїми загальними спостереженнями.
1. Виявляється, телеканал не завжди застосовував такі маніпуляційні підходи до глави уряду. Для цього достатньо передивитися (перечитати) кілька сюжетів. Наприклад, про виступ Тимошенко. Тож підстав для прес-служби уряду стверджувати, що на «Інтері» давно діє систематична система цензури, спрямована проти прем’єра, немає. Наприклад, цілком нормальними є такі сюжети: «Тимошенко предложила ввести почасовую оплату труда для шахтеров» від 08.01.2008, «Тимошенко превратит Украину в “инвестиционную Мекку”» від 24.01.2008, «Тимошенко обсудила условия приватизации Одесского припортового завода» від 07.02.2008 і низка інших.
2. Однак коли діло доходило до висвітлення газових переговорів, політика телеканалу (коментарі журналістів, ведучих) ставала зовсім іншим. Тож автор вважає, що «Інтер» справді використовувався опонентами Тимошенко як зброя в інформаційній війні на підрив переговорних позицій уряду та провокування розколу в цьому питанні між урядом і Президентом. Доказом можуть слугувати наступні сюжети новин, переповнені напівправдою, замовчуванням інформації, наклеюванням ярликів. Цими прийомами переповнені сюжети «Газовые переговоры в Москве окончились ничем» від 08.02.2008, «Трохи більше доби лишилося на те, аби уряд Юлії Тимошенко врегулював конфлікт із «Газромом» від 10.02.2008, «Тимошенко пять часов договаривалась с “Газпромом” від 21.02.2008, «Газова війна: Кульмінація» від 09.03.2008 і т. д.
3. Під час конфлікту між Президентом і урядом стосовно контролю над Фондом держмайна «Інтер» схилявся на бік Ющенка і Семенюк-Самсоненко, даючи їм більше можливості висловити свою точку зору. На Заході така практика досить поширена, але в такому разі телеканал має чітко і відкрито позиціюватися як прибічник однієї сторони (партії) та опонент іншої. Наприклад, «Черговий виток протистояння між прем'єр-міністром та Президентом» від 10.02.2008, «Семенюк взяли под усиленную охрану» від 24.04.2008, «Фонд государственного имущества снова в центре политического противостояния» від 07.05.2008 тощо.
4. Під час конфлікту Тимошенко – Черновецький у березні-травні телеканал «Інтер» стояв на боці чинного київського мера. Проти позачергових виборів у столиці та БЮТ зокрема було спрямовано низку сюжетів.
5. Починаючи з березня, «Інтер» мало не щотижня давав сюжети, присвячені зростанню цін на споживчі продукти та паливно-мастильні матеріали. Позиція уряду з цього питання переважно подавалася в негативному світлі.
З іншого боку, низка важливих подій (візити Тимошенко до Брюсселю, до Мінську на саміт СНД, зустріч з прем’єр-міністром Володимиром Путіним у Москві) висвітлювалися «Інтером» достатньо толерантно та об’єктивно.
Отже, маємо справу з більш витонченою технологією маніпулювання, ніж інформаційна блокада, задіяна тим самим «Інтером» та низкою інших телеканалів у 2004 році. Глядачам пропонується суміш інформації та дезінформації, тобто, «проводяться інформаційно-психологічні кампанії», про що застерігав Президент. Така практика не сприяє ані зміцненню довіри громадян до держави, ані співпраці між гілками влади.
Очевидно, уряд Тимошенко робив помилки, і завдання ЗМІ – говорити про них так само відверто, як про помилки Президента чи опозиції. Якщо ж іде неприховане чи закамуфльоване зловживання негативом проти когось, ми маємо справу не з інформуванням, а з маніпулюванням громадською думкою. Телеканал, який дозволяє собі час від часу такі речі, можливо, отримає якісь «бонуси» від замовників, однак програє у перспективі боротьбу за мислячу аудиторію.
