Спочатку було слово. Потім почалися експерименти з ним. Воно росло у довші слова, речення, абзаци, сторінки, томи, воно загорнуло людину в пухку звукоізолюючу ковдру, аж доки людина зрозуміла, як із цим боротися. Вона взяла слово за роги, скрутила його у вузол і запхала у мобільний телефон. Ви ще користуєтеся комами? А двокрапками? Як знаками пунктуації? Ви пам’ятаєте, для чого існують дужки? Перед якими приголосними вживається префікс з-, а перед якими с-? І ви вважаєте, ці дрібниці варті місця у вашій переповненій інформацією голові?

 

У Британії б’ють на сполох, що мова Шекспіра гине під впливом текстових повідомлень, вони, мовляв, нівечать її, бо ніхто не дбає про правопис, а тільки про те, як мінімізувати зусилля великих пальців, що набирають на телефоні смс. Журнал «Економіст» вмістив цілу замітку, написану мовою смс-ів, яка необізнаному окові здалася би просто набором значків. Але ні, то були слова, а що вони випускали цілі буквосполучення і примітизували (або спрощували) славнозвісно капризний англійський спелінг, не турбувало авторів статті. Вони доводили: txtspk (або textspeak, або мова текстових повідомлень) може бути зрозумілою і зручною. Якщо ви знаєте усі необхідні абревіації.

 

З притаманною британцям ретельністю на тему загрози смс-ів розгорілися демократичні дебати, де одна сторона, на чолі з провідним радіоведучим Джоном Хамфріз, твердила, що смс-и – це вандали, гірші за Чингізхана, а друга сторона, з числа молодих посттехнологічних журналістів, нагадувала, що скорочення слів вживалося ще у середні віки, і воно не свідчить про неписьменність. А крім того, казали посттехнологи, варто вийти на вулицю і спитати у перших десятьох перехожих, чи знають вони, хто такий Шекспір і чи можуть назвати хоча б один його твір – натякаючи, що проблеми з мовою у Вільяма почалися задовго до поширення текстових повідомлень.

 

Водночас, дебати поставили і ширше запитання: що відбувається з мовою у час карколомного розвитку технології? Мовою, як засобу спілкування людини з людиною. І що відбувається із самим спілкуванням? Прибічники «чингізханівської» теорії вважають, що мова втоптана у багнюку безжальними копитами смс-ів. Люди більше спілкуються, але змісту у цьому спілкуванні не більшає. Ну, і справді: скільки ви відправили за своє життя текстів зі словом «ОК», коли насправді хотіли сказати: «Добре, я піду з тобою в гості до твоїх друзів, хоча набагато більше хочу лишитися вдома, бо по телевізору гарний фільм/ мені ліньки мити голову/ твої друзі занудні дебіли»? А смс-ів зі смайликом ;-), коли насправді хотіли сказати: «Ти мені лестиш/ Ще не знаю/ Ну, от бачиш, як нам гарно вдалося провести час замість походу в занудні гості»?

 

Але смс-и створили окремий шар комунікацій, унікальний за доступністю (вони завжди дешевші за дзвінки), ненав’язливістю (хочеш відповідай, хочеш – ні) і практично безмежним спектром трактування їхнього змісту. Ну і, само собою, швидким методом пересилання контактної інформації. А що при цьому якийсь англійський школяр не буде знати, як писати слово «thorough» – та вже нехай.

 

Після нещодавньої хвилі агресії у британській пресі проти смс-ів і текстспіка – не першої, але цілком можливо, що останньої – мені стало сумно: поширення смартфонів, думаю, віщує якщо не кінець зручно скорочених слів і смайликів (від ОК і ;-) людську цивілізацію звільнить хіба що ядерний голокост), то, принаймні, наближення текстових повідомлень до електронних листів. На «нормальній» клавіатурі легше писати звернення, які починаються із загальнолюдського «як справи?», але тоді – прощавайте, амбівалентність і функціональність смс-ів... І ще: вбудовані у ті ж смартфони спелчекери – це добре чи ні? Частина мене вважає, що добре, бо достатньо вже поколінь відмучилися зі «стеклянным, оловянным, деревянным», а частина (та сама, яка на дозвіллі додає і множить у стовпчик) прагне золотих стандартів як у мові, так і в спілкуванні взагалі.

 

А у фразі «я тебе люблю» смайлик один: <3.