detector.media
24.07.2008 09:30
Підривна діяльність
Підривна діяльність
Триває дискусія щодо ситуації у Київській незалежній медіа-профспілці та Незалежній медіа-профспілці України. Висловились голова НМПУ Роман Скрипін, члени Комітету НМПУ Кирило Булкін і Микола Фельдман, член ревізійної комісії КНМП Павло Булгак. Сьогодні ми публікуємо позицію Андрія Лаврика – члена Комітету КНМП, який склав свої повноваження внаслідок конфлікту у профспілковому середовищі. Нагадуємо, що на головній сторінці «ТК» створено блок «Медіа-профспілка», в якому ви можете побачити заголовки останніх статей на цю тему.
 
Причина скандалу, що триває всередині медіапрофспілки, не в грошах і їх походженні. І відповідальність лежить не лише на групі «розпалювачів» цієї маленької внутрішньої війни. Учасники жвавої дискусії усіляко уникають слова «розкол», попри те що фактично він стався п’ять років тому. Давайте говорити про це відверто.
 
Увесь цей процес мені довелося спостерігати як іззовні, так і зсередини – в комітеті КНМП я пробув не один рік. Починаючи з моменту створення Незалежної медіа-профспілки України у 2003 році, ведеться системна робота, спрямована проти об’єднання Київської незалежної медіа-профспілки із загальноукраїнською. Тривалий час це списували на міжособистісні конфлікти, самолюбство та амбіції окремих лідерів. Але зараз це вже більше схоже на цілеспрямовану підривну діяльність.
 
Нагадаю, що 2003 року КНМП на рівні своїх лідерів відмовилася увійти до НМПУ, натомість майже половина первинних осередків київської організації виступили співзасновниками НМПУ. Це ті, кого тогочасному голові КНМП не вдалося переконати в тому, що «регіональні осередки хочуть підім’яти під себе київську профспілку». Така, не побоюся цього слова, сепаратистська «лінія» утримується вже п’ятий рік. Пояснити це раціонально, не вдаючись до конспірології, неможливо. Адже КНМП сьогодні має і матиме в подальшому найширше представництво в керівному органі НМПУ. Більше того, колишній голова НМПУ (Сергій Гузь) і нинішній (Роман Скрипін) – це люди, які безпосередньо створювали КНМП. Стійке небажання теперішніх лідерів київської організації об’єднуватися з НМПУ (повторюся: це питання «динамиться» вже п’ятий рік!) не можна пояснити і боротьбою за гроші – якби у профспілці можна було зірвати великий куш, я б уже ходив у шкарпетках від Версаче.
 
Тож що штовхає лідерів КНМП на такі дії? Відповідь на це питання, навіть пропрацювавши з ними в комітеті кілька років, я знайти не можу. Натомість варто звернути увагу на те, що без нормального представництва у Києві, місті, де зосереджені головні офіси загальнонаціональних ЗМІ і працюють тисячі журналістів, Незалежна медіа-профспілка України неповноцінна. Ба більше – приречена. У самій КНМП справи не набагато кращі. Між тим ні для кого не секрет, що незалежні медіапрофспілки мають вдосталь ворогів, зацікавлених у зникненні подібних професійних об’єднань. І що існують сили, зацікавлені «підім’яти» профспілковий рух під себе.
 
Про так званий 53-й рахунок і оздоровлення дітей сказано тут чимало. Поправлю попередніх авторів: розробити те спірне положення дійсно запропонував я. Оскільки голова КНМП від початку пропонувала голосувати заяви на оздоровлення «сходу» – без жодних положень і обмежень на розмір фінансової допомоги. І я дійсно погодився повернутися до голосування після вироблення положень. Водночас проконсультувався з головою ревізійної комісії, і, власне, думка Тетяни Акімової вплинула на мою позицію щодо цього питання.
 
У цьому контексті мене непокоїть одна проблема. Річ у тім, що навряд чи голова КНМП і член комітету НМПУ Михайлина Скорик (переконаний, що ініціатива з путівками належить саме їй), яку я вважаю адекватною, розумною і прагматичною людиною, відпочатку не розуміла, якою буде реакція комітету НМПУ і низки членів КНМП – багато хто з них давно наполягає на поверненні «грошей Партії регіонів». Тобто, сам по собі напрошується висновок, що Михайлина свідомо йшла на конфлікт і гучний скандал. Навіщо? Сподіваюсь, заради якоїсь благородної мети.
 
Крім усього іншого, мушу констатувати, що в комітеті КНМП є певне небажання скликати з’їзд організації. Навіть лунали пропозиції відкласти його на наступний рік або скликати так, «щоб не було кворуму». Врешті-решт названо дату – 13 вересня. Але якось невпевнено. Натомість нагадаю, що повноваження комітету, надані зборами профспілки, сплинули майже місяць тому. Можна, звісно, закривати на цей нюанс очі і продовжувати працювати в комітеті. Адже роботи лишилося багато – багатьом журналістам досі не допомогли, більшість грошей з 53-го рахунку ще не витрачено. Але я не хочу брати участь у тому, проти чого протестує безліч людей, і це стало причиною складання мною повноважень члена комітету КНМП.
 
Наостанок констатую: профспілка сьогодні переживає серйозну кризу, причому передусім це стосується київської організації (попри те, що вона має новий гарний офіс). Звісно, велика відповідальність за це лежить на профспілкових лідерах, у тому числі й на мені. Але чимала провина у цьому решти профспілчан, які вибрали пасивну позицію «якщо так, то пішли ви!», замість того, аби ткнути своїх лідерів носом у те, що вони роблять.
 
Андрій Лаврик, колишній член комітету КНМП
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY