Ініціатива обговорення 53-го рахунку належить членам КНМП, а не НМПУ. Не треба роз’єднувати профспілковий рух, аби сховатися від відповідальності.
У запалі публічного
обміну думками щодо так званого 53-го рахунку члени комітету НМПУ та ті люди з керівництва КНМП, що стали ініціаторами нелегітимної роздачі коштів на оздоровлення дітей, забули звернути увагу на один важливий факт. Точніше, ті, хто намагається сьогодні скинути із себе відповідальність за маніпуляції навколо благодійної допомоги, отриманої КНМП, і спроб її нецільового використання, навмисне обставили ситуацію так, наче стався черговий конфлікт між НМПУ та КНМП.
Насправді справа не у глобальному конфлікті між НМПУ та КНМП чи персональному протистоянні Скорик – Скрипін, Шеляженко – Фельдман чи будь-кого іншого з НМПУ чи КНМП. Історія з 53-м рахунком почалася з обурення профспілковців із Київської незалежної медіа-профспілки неадекватними і таємними рішеннями керівництва організації щодо виділення коштів на оздоровлення дітей, що прямо не вказано у цільовому призначенні 53-го рахунку, без відповідного положення й вибірково, очевидно, лише тим, хто завчасно знав про такий намір. Схема розподілу коштів від початку вимальовувалася, як нечесна, непрозора і вкрай конфліктна, уже потім сліди незграбно замасковувалися.
На засідання комітету, на котрому готувалася схема, не було запрошено жодного члена ревізійної комісії КНМП, проходило воно в таємному режимі. Про намір прийняти таке рішення ревком КНМП дізнався від члена комітету Андрія Лаврика. Особисто для мене та голови ревкому Тетяни Акімової ця звістка стала справжнім шоком.
Чудово усвідомлюючи, які деструктивні наслідки для КНМП матиме це рішення, особливо враховуючи те, що комітет є, на наше переконання (і статут це підтверджує: минув 1 рік повноважень), нелегітимним – ревком КНМП у своїй більшості спільно з членом комітету КНМП Андрієм Лавриком виступили проти намірів комітету «злити» кошти перед черговою конференцією КНМП.
Михайлина Скорик зі зрозумілих причин у своїх коментарях про це чомусь не згадує. Не згадує про те, що проти її ідеї виступили не в НМПУ, а саме в КНМП, роблячи при цьому Андрія Лаврика ледь не ініціатором сумнозвісного виділення коштів на оздоровлення дітей, а це неправда.
Усередині КНМП розпочалася широка внутрішня дискусія, під час якої ревкому КНМП стали очевидні інші неприємні подробиці подій навколо 53-го рахунку, які, на наше переконання, загрожували всій медіапрофспілці. Ми просили комітет КНМП відкласти сумнівний намір виділити кошти на оздоровлення дітей до конференції, коли буде обрано легітимний, новий склад комітету.
Ми пропонували, щоб, усвідомивши всі ризики й відповідальність перед благодійниками та іншими членами КНМП, питання виділяти чи не виділяти ці кошти у запропонований Михайлиною спосіб вирішив з’їзд. Так само з’їзд мав би затвердити загальне, велике положення про порядок виділення і використання коштів із благодійних рахунків КНМП.
Виходило так, що Михайлина мала намір роздати усі кошти, тобто майже 300 тис. грн., на оздоровлення дітей. Особисто я, як член ревкому, і багато інших профспілковців вважаємо, що, роздавши 300 тис. під шумок виборів, ми залишили би наступний склад комітету і його керівника без коштів на виконання найголовнішої наразі функції КНМП – реального захисту незаконно звільнених, репресованих з різних причин журналістів.
Оздоровлення ж дітей та інші соціальні пільги, скажімо, елементарні медичні страховки, КНМП мало б вимагати від працедавців, у яких створено наші численні осередки. Це була б реальна і корисна робота – замість імітації діяльності на давно заїждженій темі про Калашникова.
Винесення питання 53-го рахунку на з’їзд, на наш погляд, унеможливило б той скандал, який усі охочі мають змогу спостерігати. Однак керівництво КНМП не пішло на ці пропозиції навіть після того, як член комітету Андрій Лаврик демонстративно склав із себе повноваження члена комітету, щоб продемонструвати його нелегітимність і незгоду з рішенням щодо 53-го рахунку.
У свою чергу, саме ревком КНМП звернувся до комітету НМПУ та його голови Романа Скрипіна з проханням накласти вето на рішення комітету КНМП щодо 53-го рахунку і терміново провести відповідне засідання комітету НМПУ для з’ясування усіх обставин навколо 53-го рахунку, але з цього засідання, як відомо, Михайлина Скорик утекла. Тому ніякого глобального розколу по лінії КНМП і НМПУ немає.
Що робити зараз? У цій ситуації є один плюс: ми отримали ту публічність, якої так давно прагнули багато рядових членів КНМП. Цієї публічності дуже бракує нашій організації. По-друге, особисто для мене стало очевидним, що період сепаратизму, який був притаманний КНМП, треба завершувати, та він би давно і завершився, якби не персональні амбіції керівництва КНМП.
У ситуації явного згортання розвитку журналістики в Україні перспектива профспілкового руху залежить від розбудови єдиної, сильної, загальнонаціональної організації, із самоокупністю, реальною роботою по лінії захисту прав журналістів, вибивання їх соціальних гарантій із працедавців. Однак, за словами голови НМПУ Романа Скрипіна, Михайлина Скорик блокує остаточне злиття КНМП та НМПУ.
Тим часом, перед медіапрофспілкою стоїть питання протистояти намірам Верховної Ради прийняти новий Трудовий кодекс, який загрожує журналістам новою, ще більшою панщиною на володіннях цинічних медіаменеджерів. Перед КНМП стоїться питання провести з’їзд, ревізувати членство (адже в нас повно «мертвих душ»), обрати новий склад комітету, ревкому, затвердити нові положення про ревком та порядок використання коштів благодійників. На жаль, зараз керівництво КНМП більше переймається збереженням власного іміджу, аніж реальною роботою з підготовки з’їзду, всі інші висновки щодо їх роботи зробить з’їзд, а ревком КНМП, зі свого боку, докладе для цього максимум зусиль.
Павло Булгак, член ревізійної комісії КНМП
