Чесно кажучи, краще б цього тексту взагалі не довелося писати. Проте доводиться. Такі вже повороти планиди.

Учора, 10 липня, Полтава прощалася з Федором Моргуном. Можливо, чимало читачів «Детектор медіа», а тим більше – телевізійної аудиторії вперше чують це прізвище. Воно й не дивно – за умов тієї божевільні, яка чомусь зветься «інформаційним простором України». Краще б відверто – дезінформаційним...

У радянські часи Федір Моргун обіймав був високу номенклатурну посаду – був першим секретарем Полтавського обкому Компартії, мав звання Героя соціалістичної праці, вільно заходив до кабінетів Брежнєва та Щербицького. Ба більше: 1978 року Леонід Брежнєв запропонував Федору Моргуну посаду секретаря ЦК КПРС із сільського господарства. Здавалося б, уперед і з піснями. Проте Моргун відмовився, і на цю посаду поставили Михайла Горбачова...

А тим часом цей номенклатурник міг зробити темою розмови на бюро обкому роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» і сказати: «У цій книзі – безсмертна душа України. Нехай ті, хто говорить про її загибель, знають: якщо у нас з’являються такі книги, вона не вмре, вона воскресне».

Через 10 років Федір Моргун таки потрапляє до Москви – його запрошують на посаду першого в історії СРСР голови Держкомприроди (іншими словами, міністра охорони довкілля). Відмовлятися було незручно – перебудова, оновлення, історія вимагає, тим більше, що Щербицький радикально змінив своє ставлення до Моргуна, небезпідставно вбачаючи у ньому можливого претендента на посаду керівника республіканської партійної організації.

Але на посаді Федір Моргун протримався лише рік. У червні 1989 року він на засіданні союзного уряду виступив із категоричним протестом проти вже затвердженого політбюро ЦК КПРС плану будівництва на території Росії та України кількох десятків заводів із виробництва штучного кормового білка із парафіну нафти. Моргун переконливо довів, що цей проект екологічно шкідливий, економічно руйнівний, що грубі гроші, виділені на це будівництво, слід передати сільському господарству на закупівлю техніки для вирощування бобових культур і на збереження й переробку білкових кормів. У відповідь «демократ» Горбачов негайно провів через секретаріат ЦК рішення про відправку Федора Моргуна на пенсію, – мовляв, застарів, не розуміє прогресу науки, дилетант якийсь...

Застарів? Ніде у світі сьогодні таких заводів уже немає.

А ще восени 1990 року, коли студентська «революція на граніті» повалила уряд Віталія Масола, йшли розмови про те, що новим прем’єром тоді ще УРСР слід зробити Федора Моргуна. Проти цього виступили Станіслав Гуренко, тодішній перший секретар ЦК КПУ, та Леонід Кравчук – голова Верховної Ради. Боялися конкурента. І не просто конкурента, а людину, що знайшла у собі моральну силу та інтелектуальну наснагу переосмислити свій власний життєвий шлях, його орієнтири та ідеали.

«Проблему злодіянь і осудження більшовицько-сталінського режиму, – трохи пізніше писав Федір Моргун, – я розгорнуто поставив у книзі “Безсмертна душа України”, над якою працював у 1989-1990 рр. ...У цій книзі прямо звертався до керівників Комуністичної партії СРСР і України з закликом відмежуватися від політики злочинного більшовицько-сталінського тоталітарного режиму і публічно засудити його, як це було зроблено німцями стосовно фашизму».

І це – високопоставлений номенклатурник...

Упродовж останніх двадцяти років Федір Моргун, уже у поважному віці, захистив докторську дисертацію з агрономії і написав чимало книг на найрізноманітніші теми – від екології до історії Другої світової війни: «Кінець світу? Або...», «Переорані покоління», «Прокляття війні», «Куди йдеш, Україно?», «Плугом по... долях дітей», «Мертва хватка сталінізму», «Хто і де зірвав бліцкриг?», «Прокляття війні. Слідами сфальсифікованої історії» і, нарешті, остання, видана цього року – «Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу: факти і наслідки». Автор, якому було вже 84 роки, встиг об’їздити кілька обласних центрів і виступити на презентаціях. З цією книгою він поїхав і до Москви, де у нього були давні друзі, щоб за їхньою допомогою спробувати прорвати ту завісу «інформаційного хамства», якою оточена Україна та її трагедії ХХ століття у російських медіа, передусім на телебаченні. Неподалік Охтирки його «Волга» потрапила в автокатастрофу, зіштовхнувшись із чиєюсь «крутою тачкою». Лікарі намагалися врятувати Федора Моргуна, але не судилося...

Кілька років тому академік Костянтин Ситник написав про нього: «Федір Моргун належить до тих небагатьох, хто зберіг у собі совість, у кому вона живе, тривожна, болісна, чесна, і саме совість, а не просто почуття або пусте марнослів’я диктує йому рядки його пристрасних книжок, водить його пером, велить щодня, щогодини іти на бій, ставати на захист цінностей і святинь».

А тепер скажіть мені: скільки разів Федора Моргуна ви бачили на наших телеекранах? Скільки разів його запрошували Савік Шустер, Ганна Безулик чи Андрій Куликов? Скільки разів його думкою цікавилися провідні інформаційні програми? Не пригадуєте? Я теж. Та що там телебачення, коли навіть така справді інтелектуальна газета, як «Дзеркало тижня», і та відкрила для себе Федора Моргуна тільки на початку 2000-х років...

Звичайно, Федір Моргун був не якимось «лицарем без докору та сумніву». З низкою його ідей мені важко погодитися, інші не викликають заперечень, ще щось (і чимало!) видається просто надто ідеалістичним (саме так; учасник війни, колишній член ЦК, що сам вийшов із партії, екс-міністр – і до останніх днів життя вірив у високі людські ідеали). Але за будь-яких обставин Федір Моргун намагався діяти чесно, компетентно та відповідально. І про все говорив так, як думав.

А таких людей наші ЗМІ здебільшого не люблять. Особливо чомусь телебачення. Там інші герої-завсідники, що кочують із програми у програму, з одного ток-шоу в інше.

От якщо ти зрадив ідеали свого батька, визначного політика і борця за свободу України, чи свого часу був сексотом «контори глибокого буріння», залишившись ним у душі (чи тільки в душі, втім?) донині, чи приписав собі професорське звання, якого ти ніколи не мав (але ж, мовляв, тебе так звали студенти...), чи набув у наукових колах міцну репутацію плагіатора, чи розвалював усі політичні проекти, за які брався, чи одержав лункого ляпасу, намагаючись котрий рік підряд «пропхнути» свою партію до Соцінтерну, чи свого часу встановив світовий рекорд із гіперінфляції і так далі і тому подібне, – тебе неодмінно запросять на провідні телеканали, ще й посадять у першому ряді, твоєю думкою постійно цікавитимуться газетярі, ти звучатимеш буквально в усіх прасках України.

А ті, хто мислить глибоко, хто не поведений на скандалах, а прагне істини, чиї кишені не набити неправедно нажитим «баблом» – ті не цікаві засобам масової дезінформації України.

Схоже, тільки трагічна загибель Федора Моргуна змусила їх бодай побіжно згадати про нього і про деякі його ідеї. А завтра все це буде міцно забуте, і «біомасі» знову втовкмачуватиметься думка, що в країні немає справжньої еліти, що українці не здатні бути розумними і принциповими, що пророків у їхній Вітчизні немає і бути не може.

Сумно все це, їй-Богу. І ще сумніше розуміти, що ми живемо у світі викривлених не без активної участі ЗМІ вартостей.

Світла пам’ять вам, Федоре Трохимовичу. І пробачте нас за те, що ніяк не можемо дати раду із самими собою. І з нашою землею, про яку так дбали ви.

«Завдяки приватній власності на землю, широкомасштабному впровадженню ґрунтозахисних безплужних технологій, двадцять два, максимум – двадцять п’ять мільйонів гектарів ріллі з великим лишком забезпечать Україну продовольством, і ми щорічно зможемо продавати за кордон сім – десять мільйонів тонн зерна, багато рослинної олії, цукру, овочів, фруктів і продуктів тваринництва. На менших, ніж тепер, площах українські селяни одержуватимуть по 40 – 50 центнерів зерна, по 400 – 500 центнерів цукрового буряку, матимуть високопродуктивне тваринництво. З’явиться можливість збільшити не менше як на шість-сім мільйонів гектарів лісонасадження, значно наростити площу під садами, виділити, щонайменше, два-три мільйони гектарів під заповідну цілину, зокрема це врятує могили наших пращурів – степові кургани, більшість яких древніші, ніж єгипетські піраміди. І ми, люди, які так довго бездумно завдавали шкоду ґрунтам і водам, знищували природу, не встигнемо озирнутися, як степ у цих заповідниках самовідродиться, стане рятівним притулком великого різнотрав’я, вигнаних плугом звірів та птахів, корисних комах. Довгоочікуване і вистраждане українським народом піднесення обов’язково прийде, якщо буде проведено земельну реформу і український селянин стане господарем своєї землі» (Федір Моргун, 2006 рік).

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників