Українські журналісти поки що пишуть та розповідають про владу, ніби на ромашці ворожать: „любить – не любить, плюне – поцілує”. Емоції превалюють у матеріалах – однаково, стосується це відносин влади й ЗМІ, чи стосунків усередині влади. Більшість власників журналістських дипломів, даруйте, хапають крихти зі „столів” численних брифінгів і їх же, трохи „пожувавши”, розносять у різні засоби масової інформації.

Подія

Журналістів запросили 26 травня до Кабміну о пів на третю. Мав відбутися брифінг із Юлією Тимошенко, отож урядовий прес-центр переповнився, усім місць просто не вистачило, тому і стояли, і на підлозі сиділи. Потім дехто ліг покимарити, хтось узявся читати, інші щось писали, більшість – никала в холі та коридорчиком перед туалетами. Вийти за відведені для журналістів межі ніхто не ризикував, оскільки очікували з хвилини на хвилину початку, та й невідомо, чи пропустили б назад міліціонери тих, хто захотів би збігати до буфету. Пригадую, як трохи менше місяця тому в цьому ж приміщенні уряд звітував перед Президентом у присутності журналістів. Тоді Віктор Ющенко все турбувався, чи принесли журналістам воду. Сьогодні опікуватися спраглими представниками ЗМІ не було кому. Три пляшечки води, які вдалося роздобути, ділили по краплині, роздаткових матеріалів із хоча б якоюсь інформацією узагалі не було. Мало того, журналістам узагалі не повідомляли, чому затримується брифінг, і де перебуває в цей час Прем’єр-міністр.

На щастя (інформаційне) до зали увірвалося Торнадо на ймення Євген Червоненко. „Де можу заяву зробити?” − запитав глава Мінтрансу. Пожвавившись, журналісти провели урядовця до столу, за яким у цей час уже мала сидіти Прем’єр-міністр”. „Мене тут журналісти євреєм і фашистом одночасно називали”, − бадьоро розпочав наступ Червоненко. Словом, закиди він усі відкинув. І щодо тотальної реєстрації Інтернет-видань, і стосовно того, що їздив він на „Формулу-1” лише розважатися. Згадав і Москву та те, як „забив стрілку” з Ігорем Бакаєм. Отут, під шквал запитань журналістів: „Як це було?”, „Де?”, „Про що саме говорили” пан Євген покинув прес-центр. Виходячи кілька разів із зали, де тривало засідання уряду, Червоненко мав нагоду відігратися за „фашиста”. „Що ви мене оточуєте? − муркотів він. – Ну, не скажу вам більше нічого”. А одного разу навіть видав: „У нас публічність! То я згоден у власній спальні телекамеру поставити. А що? − погладив себе по череву, − у формі нині гарній”. „Хто б сумнівався, − подумалося, − ось тільки чи довго та форма буде гарною, як на публіку працювати?”

Олег Рибачук виступив перед журналістами тричі. Першого разу його на виході з туалету затис натовп із диктофонами. Я стояла практично впритул до високопосадовця, − але зомлівала не від того, а від слів Рибачука. Відчувалося, що віце-прем’єр-міністр сам вражений тим, що нині відбувається на засіданні уряду. „Про це ж усі знають, − говорив пан Олег, − але лише зараз почали відкрито говорити й вирішувати”. „Що знають?”, − насідали журналісти. „Та все”, − усміхався Рибачук. „Конкретніше”, − не відступали ми. „Ну хоча б про піратські диски, − сказав Олег Рибачук. – У сина одного з екс-прем'єрів є завод. Піратські диски на ньому − не основний вид продукції, але річний оборот саме цих фальшивих дисків тягне на 200 мільйонів. Зважте, диски – фальшиві, а голограма на них стоїть справжня. При цьому „боролися” досі з корупцією 17 інспекторів з Міносвіти. Та ще й мусили (за нашим законодавством так) за два тижні завод попереджати про перевірку…” Журналісти тричі перепитували про оті „двісті мільйонів”, і пан Рибачук цифру підтверджував, у яких саме „тугриках” пораховано − вже нікого з публіки й не цікавило. Всі чекали прізвище. Олег Борисович його не назвав. „ТК” прізвище цього екс-прем’єра відоме Цікаво, чи проводитиме хтось із журналістів, присутніх під час розмови з віце-премєр-міністром, журналістське розслідування? Триматимемо це під контролем і обов’язково про найбільш оперативних колег напишемо.

Тим часом Рибачука попросили повторити вже сказане на телекамеру. Сина можновладця Олег Борисович уже не згадував, але все, що говорив про СОТ і перспективи вступу до цієї організації, повторив для журналістів, здається, каналу СТБ. Затим його попросили зайти до прес-центру. Він пручався, але не надто. Повторив. В одному з питань (далася взнаки втома) затнувся й вдячні журналісти (це був, погодьтеся, прояв таки любові) підказали йому потрібну фразу хором. Наостанок Олег Борисович попросив: „Ви не знаєте, що насправді робиться в залі. Прийде сюди Юлія Володимирівна – зустріньте її оплесками”.

Тимошенко все не йшла. Юрій Луценко, щоб уникнути журналістського допиту, навіть від ліфту відмовився. Але спуститися сходами йому не дали – журналісти кинулися навперейми. „Та знаю я точну адресу перебування Бакая, − відбивався міністр від бажаючих поділитися з ним інформацією представників ЗМІ. – Чому ж юридичну? Фізичну. Він же фізична особа”. Окрім „ідуть процедурні питання”, журналісти жодного коментаря щодо Бакая не отримали. На той час ми вже знали, що Ігоря Бакая охороняє російська міліція. Про це повідомив в одному із своїх виходів до народу Євген Червоненко. Як і про те, що олігархові нашому просто треба зберегти життя – щоб своя ж братва його не замочила. Що ж, як казав класик: „Его пример другим наука…”

Не описуватиму тут, як Роман Зварич, насторожено на журналістів поглядаючи, мало не крадькома пробирався до туалету. Омину увагою й фінансові документи, заради підписання яких „на коліні” із зали виходив Віктор Пинзеник. Про „кулуарні походеньки” цих міністрів напишу пізніше. Бо журналісти таки дочекалися Тимошенко!

Мало в дверях представники ЗМІ не подушилися, коли сяюча (добре сьогодні виглядає, − видихнув хтось) пані Юля вмощувалася в кріслі, яке чекало її майже чотири години. „Чесно кажучи, − пококетувала вона, − я вже не очікувала нікого з журналістів побачити”. І одразу ж: „Сьогодні Кабмін ухвалив дуже важливе рішення!.. Журналістів на наступних засіданнях забезпечуватимуть чаєм та бутербродами, бо ми вас, як і урядовців, дуже любимо…” На чай ми не купилися, а ось подальшою розмовою себе Тимошенко реабілітувала. Добре говорила про восьмигодинне (без перерви) засідання Кабміну. І на запитання добре відповідала. Доти, доки мій сусіда не почав ставити їй низку запитань щодо оцінки її Нємцовим і суперечок між нею та Президентом. На перше запитання Юлія Володимирівна відповіла блискуче. Була тут і згадка про фільм „Службовий роман”, у якому секретарка, яку грає Лія Ахіджакова, на зауваження керівниці про чоботи, „як таке можна носити?”, відповіла – „значить треба брати”. „Якщо нас критикують, − провела аналогію Прем’єр-міністр, − ми чогось варті”. А ще спитала, як нині „руйнуємо колосальні корупційні метастази, то хочете, щоб нас не критикували?” Потім говорила про те, що уряд мусить іти як танк, уряд стає товстошкірим – він нічого не бачить, нічого не чує з тієї дискримінаційної кампанії, коли йдеться про національні інтереси. Сказала також про те, що учора мала зустріч з Президентом, на якій вирішили 90 відсотків усіх робочих розходжень. І про те, що „журналістам безмежно вдячна за витримку й підтримку”. А Сірожа, мій сусід, який поставив запитання, все був невдоволений: „А ви, − наполягав він, − не сказали, що саме відчули в той момент, коли Президент України перед російськими нафтотрейдерами вас образив…” Його наче зациклило на цьому запитанні. „Радість вона відчувала, − хотілося відповісти мені замість Тимошенко наполегливому колезі, − за те, що мені з тобою про що писати буде…” Прем’єр-міністр покидала прес-центр уже зовсім в іншому настрої, із зали виходила гранично втомлена Людина...

Признаюся, не могла одразу зрозуміти, чому із журналістів отак позбиткувалися, змушуючи їх очікувати прес-конференції аж чотири години. Невже не можна було поставити її наступного дня, знаючи, що засідання уряду може затягтися? А потім подумалося, можливо, Юлія Тимошенко справді потрібна, як вона говорить, „наша витримка й підтримка”. Принаймні, інколи. Хоча б тоді, коли вирішуються непрості, вартістю в мільйони й мільярди, питання. На засіданні ж Кабміну йшлося не лише про „фальшиві диски”, піднімалося на ньому близько сотні питань, серед яких було й немало таких, що зачіпали кишені олігархів. Цього дня була розглянута й ухвалена в цілому програма „Власність народу”. Досі олігархи (хто цього не знає?) прихватизовували державні підприємства через процедури штучного банкрутства. Відтепер, як сказала Тимошенко, „законодавчо впорядкували приватизацію. У нас є система, є порядок, є відповідальність”. Додам, що треба ще долати спротив парламенту, у якому люди теж не бідні сидять. І тут дуже б знадобилося вміння журналістів, які могли б відстежувати, які й ким саме законопроекти блокуються…

Висвітлення: телеканали з кожним днем працюють професійніше, але до ідеалу ще далеко

Більшість телеканалів у четвер, 26 травня, винесла в новини №1 те, що Януковича (знову „через телевізор”?) викликають до прокуратури. Новини про засідання уряду на телеканалах подавалися стримано й, як правило, сюжет ставили третім, а то й п’ятим.

Перший Національний, віддавши данину новинам щодо Януковича, поставив сюжети про Луценка з Бакаєм та Червоненка все з тим же Бакаєм, а тоді вже йшов сюжет про засідання Кабміну. Глядачам розповіли про те, що „Україна стала ближче до Світової організації торгівлі на 21 законопроект. Саме стільки їх затвердив Кабінет міністрів на своєму засіданні”. Зауважили, що „за один день уряд зробив більше для вступу України до СОТ, аніж за 14 років незалежності”. Окрім того, наголошували на тому, що „уряд максимально враховує інтереси вітчизняних товаровиробників”. Не залишили без уваги й виступ Олега Рибачука, який говорив про те, що тепер слово за парламентом України. Загалом враження від сюжету позитивне. Добротний (середній, якщо хочете) матеріал.

На каналі „Інтер” новиною №1 зробили те, що Кабмін затвердив порядок погашення комунальних боргів за рахунок вкладів, які згоріли в Ощадбанку СРСР. І це, мабуть, правильно, оскільки саме ця новина не могла не зацікавити пересічних глядачів. Затим ішлося про Нікопольський феросплавний, викинули також на екран працівники каналу купу „кримінальних тем”. Порадували телеглядачів цього дня хіба що повідомленням про те, що „ще Нострадамус передбачав помаранчеву революцію. У записах Нострадамуса навіть начебто є згадки про Президента і Прем’єра”, − стверджували на цьому каналі. Не пояснили працівники каналу, що саме мали на увазі. Думаю, і у телеглядачів після перегляду новин залишилося чимало запитань.

На „Новому каналі” розпочали підсумковий випуск новин із повідомлення про Бакая. Згадали Януковича й Колесникова. Аж після цих трьох сюжетів пішов матеріал про засідання Кабміну. Спочатку журналісти зосередилися на „поверненні втрачених заощаджень”. Журналіст зауважив: „Яку суму боргу покриватимуть втраченими заощадженнями та кому передусім, − прем’єрка не розповіла. Лише сказала, що про такий взаємозалік ошуканих громадян повідомлять”. Не думаю, що саме на цьому аспекті варто було зосереджуватися. Професіонал мусив знати, що спочатку ухвалюється рішення – механізм його реалізації розробляється з часом. Добре, що в сюжеті було названо загальну суму боргу: „…7 мільярдів гривень. Шість із них планують списати на втрачені заощадження ще цього року. Ці гроші передбачено Держбюджетом”. Принаймні, читач одразу міг зробити висновок, що цього разу розмова про повернення заощаджень не є пустопорожньою балаканиною, як це було досі.

У програмі „Вчасно про головне” на каналі НТН новиною №1 зробили сварку міністра транспорту Євгена Червоненка й лідера партії „Яблуко” Олександра (так було в журналістів) Бродського. Далі поставили матеріал про уряд, проти якого, стверджують, розігрується дискредитаційна операція. Дали досить вдалий синхрон із Тимошенко, у якому вона говорить про те, що провокацій „ми просто не помічаємо. Тільки справа”. Затим знову було повідомлення про виклик на допит до МВС Віктора Януковича, згадування про справу Колесникова. І виклад сенсації, якою Олег Рибачук ілюстрував напругу на засіданні Кабміну. Тобто цей канал устиг скористатися з новини. Сказали таке: „Син одного з колишніх прем’єр-міністрів тримає завод з виробництва піратських компакт-дисків, а за рахунок прибутків фінансує деякі парламентські фракції. Із такою заявою виступив віце-прем’єр-міністр з євроінтеграційних питань Олег Рибачук. Урядовець стверджує, що піратський диск із справжньою голограмою він особисто придбав у центрі Києва. Утім, прізвище сина якого екс-прем’єра, причетного до справи, Рибачук не вказав. Повідомив лише, що портрет цього колишнього глави уряду висить у галереї Кабміну. Як відомо, там немає портретів Лазаренка і Януковича. А з тих 11-ти, що представлені в галереї, лише у п’ятьох є сини. Це – Євген Марчук, Валерій Пустовойтенко, Віталій Масол, Вітольд Фокін і Валентин Симоненко”. Як бачимо, журналіст за короткий термін встиг провести міні-розслідування. Принаймні, зазирнув до „галерії Кабміну” та ознайомився із біографіями прем’єрів. Незрозуміло лише, звідки взялася фраза „за рахунок прибутків фінансує деякі парламентські фракції”. Як на мене, то, мабуть, саме таким чином журналіст зрозумів пораду Олега Рибачука „запитати в комуністів”. Олег Борисович пояснював, що питати в комуністів треба тому, що саме вони цю тему не раз піднімали. Як на мене, непогано було б навести й слова Рибачука про те, що „всі це знали – але досі мовчали”.

У вечірньому випуску новин на каналі СТБ засідання уряду йшло третім сюжетом. Передував йому виклик Віктора Януковича до МВС та сюжет про справу Боделана. Сюжет про Кабмін автор Елла Соловйова зробила професійно. Принаймні, уже на початку окреслила коло тем, якими займався уряд, а за тим почала глядачеві доносити їх поетапно.

Як на мене, жодним із важливих повідомлень (офіційних чи кулуарних) не було знехтувано. Адекватні синхрони з Юлією Тимошенко та Олегом Рибачуком.

Деякий сумнів щодо того, що вклади населення будуть повертатися − було журналістскою вмотивовано історією питання, яку, погодьтеся, вже „забалакали” в попередні роки. Поставила Соловйова й запитання, яке не може не хвилювати українців, стосовно зразкових платників комунальних послуг. „Доля їхніх вкладів поки що залишається непевна. У цьому році бюджет передбачає півмільярда, але на всіх – на вкладників Ощадбанку, Держстраху, та власників державних облігацій”. У сюжеті, присвяченому чварам в Кабміні, було більше емоцій. І це зрозуміло, яка тема – таке й висвітлення. Журналіст зазначила, що „Тимошенко також вважає за хибну практику вибачень, що її реалізував в Москві Анатолій Кінах”. Був обраний чи не найкращий синхрон, з усього сказаного на цю тему Тимошенко: „Я думаю, що наступного раз нам потрібно буде вибачатися за те, що українська збірна по футболу виграла у російської збірної по футболу, якщо я не помиляюсь в 99-му році. Якщо потрібно по таким речам вибачатись – будемо вибачатись. Я вважаю, що дотримання національних інтересів ніяких вибачень не потребує. Це є нормальна робота, нормального уряду. І тому я тут просто не хочу нічого коментувати абсолютно”. І в стик до цього ставиться сюжет, у якому „Російські нафтовики мають вибачитися перед українцями за неякісний бензин”. Погодьтеся, професійна робота. Як журналіста, так і випускового редактора випуску новин. Запросив у гості канал і Міністра транспорту та зв’язку України. І це також, погодьтеся, плюс, бо саме з вуст Євгена Червоненка можна було почути про новину, якій деякі з телеканалів віддали перші позиції. Про Бакая Червоненко, зокрема, сказав таке: „Він дуже зручна фігура сьогодні бути стрілочником. Вважаю, що він багато чого цього не розумів, а щось розумів, щось я почув від нього. Я порадив йому, чи послати адвокатів, чи публічно сказати перед телекамерою, те що сказав він мені. На мою думку, є загроза. Я не хочу, щоб ланцюг Лях- Кирпа-Кравченко в цій країні продовжувався”. Власне, така собі ненав’язлива аналітика, яка не примушує глядача ставати на ту чи іншу точку зору, а лише підштовхує до роздумів.

На каналі „1+1” в ТСН основним ударним матеріалом було те, що „Президент і Прем’єр помирилися”. Як на мене, Олесь Терещенко плутає інколи жанри. Йому хотілося висловити власні думки, що він розлого й зробив. Проте сам Терещенко на події не був. У результаті глядачі знову почули про речі давно всім відомі з уст також відомого всім ведучого. Не менш розлого, ніж Олесь Терещенко, говорив кореспондент Вадим Задорожний. Свій репортаж він присвятив Борису Нємцову. При цьому журналіст посилався на інтерв’ю у газеті „Сегодня” − це вже навіть не вчорашній день. Ні, бувають, звісно, і публікації, визначальні для нації (даруйте, що в риму), проте тут про це не йдеться, а телебачення (знову даруйте, але вже банальність) має бути оперативнішим за газету. Тим паче, що сам же Задорожний визнає „контекст інтерв’ю газети мало чим відрізняється від попередніх висловлювань позаштатного радника”. А чому б тоді не поспілкуватися з усіма радниками (їх близько тридцяти) Президента та не змусити усе те дивитися? Не знаю, чи взагалі б навели хоча б один синхрон з Прем’єр-міністром України по закінченні важливого для нашої держави засідання уряду, коли б не потреба „підперти слова працівників каналу”: „Нарешті сьогодні відповідь російському другу дала сама Юлія Тимошенко: „Якщо нас критикують, значить, ми робимо вірно. Тому що, якщо б ми не робили вірно, ніякої б критики, ніякої суєти навколо не було, тому що б ми просто нічого не робили. Ми руйнуємо колосальні корупційні метастази. Ми руйнуємо колосальні олігархічні такі спайки. І що, ви хочете, щоб нас не критикували? Будь ласка, якщо є критика, вважайте, що ми діємо ефективно і правильно. І тому все нормально. І хочу сказати, ці політики, які нас критикують, насправді самі є політичними аутсайдерами, які своїми програмами нікуди не пройшли”. То, може б, „корупційні метастази та олігархічні спайки” глядачів більше зацікавили, ніж локальні сварки хай навіть і перших осіб держави? Між тим, репортаж ТСН тривав. Далі говорилося про те, що „Прем’єрка розвіяла і всі сумніви росіян та українців щодо її стосунків з президентом Віктором Ющенком”. Я не питаю, звідки впевненість у тому, що росіян дуже турбують стосунки на українському владному олімпі, але не можу не спитати, чому творці цього сюжету так переконані, що фраза, буцімто сказана в гніві (всі ми люди) Президентом, турбує пересічних українців набагато більше, ніж власні борги за квартиру?.. Про інші речі промовчу. Знову репортаж, у якому ведучий повідомляє, що саме повідомляла Тимошенко, після того, як Кінах у Москві повідомив російським нафтотрейдерам…Таке враження, що сюжет робили, не виходячи зі студії. Не можу я зрозуміти причини. Касета в колег залипла? Оператор заснув під час довгого очікування і не прокинувся, коли до зали увійшла Тимошенко? Чи в програмі є лідер, отож під „розумні думки” ведучого всі працюють, а команди – нема? Не узагальнюю, пишу лише про конкретний випуск новин й про окремий сюжет.

Досить професійним був сюжет на каналі „Київ”. Журналіст, як на мене, виклав кабмінівську тему, настільки це можливо було, враховуючи обсяг матеріалу, − повно. Відведений під сюжет час не витрачав на слова-паразити чи позавчорашні думки.

На каналі „Ера” також не осоромили професії журналіста, принаймні я нічого колегам закинути не можу. А гість студії Леонід Черновецький виклав своє бачення причин конфліктів між Президентом та Прем’єром. Він сказав, що „стосунки в Ющенка та Тимошенко добрі. Але одночасно діють їхні команди, які не хочуть цього обєднання”. На каналі ІСТV сюжет про засідання Кабміну стояв п’ятим. Як на мене, його узагалі можна було не ставити. Заслуговує на увагу хіба повідомлення про те, що „Кабінет міністрів ухвалив програму „Власність народу”. І це − все. Жодної користі, як на мене, з діалогу Оксани Соколової (знаходилася в студії) і Тетяни Прудникової (передавала з місця події) не було. Ні, навіть не так. Пані Оксана постійно підказувала пані Тетяні, про що ще вона може сказати. Леді, хто з вас на місці події був? Власне, на цьому сюжеті можна було б вчити студентів, демонструючи їм, як не варто працювати... Варто, мабуть, щоб мені повірили, навести повністю текст сюжету, але не знущатимусь над читачами, як це вже зробили з глядачами. Чого вартий хоча б перл: „Юлія Тимошенко заявила, що вся критика, яку вона чула в останній час на адресу уряду, сприймається нею дуже схвально”. Або те, що Прем’єр згадувала „Службовий роман”, а репортер просто з місця події (!) передає: „Вона згадала фрагмент фільму „Іронія судьби”. Коли брати суть програми, ухваленої на засідання Кабміну, то з тієї жуйки, що її „видала на-гора журналіст”, узагалі нічого втямити не можна було. Як глядач, я з повідомлення Прудникової зрозуміла, що „Кабмін ухвалив 21 законопроект”, і найголовнішим серед них було: „Тепер усі журналісти, які приходять на засідання уряду – їх будуть пригощати канапками та кавою”. Така от іронія. Долі.

У контексті вищевикладеного не можу не згадати „Подробно з Дмитрием Киселевым”, продемонстроване нам у неділю, 29 травня. Почувши напередодні рекламу на каналі ІСТV про те, що гостем Кисельова буде „тягниконик Кабміну Анатолій Кінах”, подумала, що побачимо „казки Єршова”. І помилилася. На екрані ми побачили рішучого господарника, стурбованого долею держави. ЖОДНОГО СЛОВА ПРО СКАНДАЛ НЕ БУЛО СКАЗАНО. Кінах, звісно, натякав на те, що Україні не завадила б інша, не така, як нині, влада. А глядач уже сам бачив те, що хотів побачити. Працювало на основну ідею програми й традиційне для „Подробно” опитування. Формально наче об’єктивність і була збережена. Але лише формально. Суть була у самому виборі теми для опитування – у контексті оцінки дій уряду, про що йшлося в діалозі Кисельова-Кінаха. Треба було прокоментувати різке зміцнення гривні. Отож і не дивно, що людей, які зателефонували, щоб альтруїстично захистити „бюджет, який цього вимагав” чи погодитися з тим, що „так було треба й виходу не було” на порядок додзвонилося менше, ніж тих, кишеню яких зачепила зміна курсу й вони оцінювали це, як „аферу”. Словом, піар „тягниконик Кабміну” одержав добрий. На відміну від нинішньої влади, про визначальне засідання якої (так влада сама його оцінює і в мене немає жодних підстав сумніватися), трохи сказали всерйоз, більше – жартома. А тепер думай – від невміння це, від умислу злого чи ще від чогось.

Читайте також:

Що є новинами для вітчизняних телевізійників?