Інтерв’ю з колишнім Міністром охорони здоров’я, колишнім народним депутатом від «Нашої України», а нині директором Національного інституту хірургії і трансплантології імені Шалімова Юрієм Поляченком вийшло напередодні Дня журналіста. З’явилося воно на ресурсі не надто популярному, хоча вже помітному в українському інформаційному просторі – сайті інформаційної агенції «ІнтерМедіаКонсалтинг». На відміну від інших матеріалів цього агентства, які поки що часто проходять непоміченими, інтерв’ю явно виникло «не просто так» – його повинні були прочитати, тож банери з обличчям Поляченка та яскравим слоганом – щось на зразок «журналісти повинні укласти з медиками пакт про ненапад» – крутилися на найвідвідуваніших інформаційних ресурсах.

 

«ІнтерМедіаКонсалтинг» – не випадкове місце для появи інтерв’ю Поляченка: агентство, очолюване його колишнім (часів міністерської роботи) прес-секретарем Уляною Лозан, уже другий рік тісно співпрацює з МОЗ у галузі «висвітлення діяльності» (інакше кажучи, освоює бюджетні ґранти, піарячи міністерство). Про інші зв’язки між ІМК та паном Поляченком можна здогадуватись, але зараз це не так важливо. Важливим є меседж, із яким професор Поляченко, що його скромно підписали всього лише головою президії ВГО «Український медичний союз» (утвореної всього лише кількома днями раніше), вийшов до нас, журналістів.

 

Загалом витримане у дипломатичному і ввічливому тоні, бесіда кореспондента ІМК з екс-міністром за формою являє собою непоганий зразок грамотно побудованого «піар-інтерв’ю» із захованими всередині, за малоінформативною частиною, важливими й досить чіткими меседжами. Якщо відсіяти бурхливі реверанси на адресу журналістів, виступ Поляченка можна звести до наступних цитат:

 

«На фоні піар-кампаній останнім часом (насамперед мова йде про кампанії з вакцинації громадян України від кору і краснухи) щодо інших не менш злободенних тем, з одного боку, є розуміння журналістів, в якій педантичній ситуації опинилися медичні працівники. З іншого – із сумом доводиться констатувати: часом ці події в пресі висвітлюють вельми односторонньо».

<…>

«Зараз представникам наших професій украй важливо знайти консенсус, укласти дружній договір про ненапад».

 

(Договір про ненапад між журналістами і медиками – це, очевидно, слід розуміти так: перші не критикують других, а другі не прописують першим отрути замість ліків і не ріжуть на операційних столах.)

 

Як бачимо, справжнім приводом для того, аби засвідчити свою повагу журналістському цеху, для пана Поляченка став скандал навколо кампанії вакцинації від кору і краснухи та деяких дуже неприємних (особливо для медичного начальства) обставин, які вилізли на світло в ході журналістських розслідувань.  Це вже не перший виступ Поляченка зі спробою вгамувати «істерію» – наприкінці травня він робив такі заклики на прес-конференції.

 

До «першої крові» – смерті краматорського підлітка за кілька годин після щеплення – більшість медіа не цікавилися темою вакцинації від кору і краснухи. Намагалися привернути увагу суспільства до зловживань у цій історії лише поодинокі видання, серед яких «Дзеркало тижня» (на жаль, до цих сторінок «ДТ» читачі рідко добираються). Аж тоді, коли стало відомо про смерть у Краматорську та госпиталізацію ще кількох десятків людей, яким погіршало після щеплення, у медіа здійнявся шум. Певна річ, більшість журналістів поводилися, за мірками пана Поляченка, «коректно» – брали лише те, що на поверхні, уважно вислуховували та відтворювали всі бюрократичні відмазки медиків і забули про тему вакцинації, коли стало зрозуміло, що більше ніхто не помре. Словом, як завжди.

 

Проте знайшлися журналісти (до речі, в першу чергу не «кадрові», а «громадянські»), які зайнялися темою «КаКи» (так називають вакцину від кору і краснухи) впритул. Один із них, одесит Сергій Дібров, опублікував цілу серію розслідувань:

 

 

…тощо.

 

У цих та інших матеріалах містяться, на думку вашого автора,  досить очевидні ознаки корупції – крім того, що в них є яскраві свідчення нахабної брехні медичних чиновників. Можливо, брехні «задля порятунку», але схоже, що таки заради порятунку своїх власних сідниць. Чимало гучних заяв про законність вакцинації, легальність самої вакцини, смерть Антона Тищенка від «інфекційно-токсичного шоку, але не від вакцинації» тощо встиг наговорити головний санітарний лікар Микола Проданчук – до того, як його затримали. І дотепер МОЗ продовжує наполягати на тому, що із «КаКа»-кампанією – незважаючи на те, що вакцина не була зареєстрована в Україні – все гаразд. На підставі інформації, отриманої в ході розслідування, Дібров звернувся до Генпрокуратури, СБУ та РНБОУ.

 

Продовжує розслідувати цю тему й Ольга Скрипник із «Дзеркала тижня». В її статтях «Позапланова вакцинація: МОЗ випустив джина із пляшки», «Поствакцинальний шок» тощо – чимало фактів, які медичні чиновники в будь-яку ціну воліли би приховувати. До речі, «ДТ» провело круглий стіл за участю науковців і медиків, де вони, всупереч твердженню пана Поляченка («Суспільство не готове приймати інформацію тільки з одного боку. А де ж оцінка проблеми вакцинації очима лікарів і учених? На першому етапі цієї могутньої інформаційної кампанії вона, на жаль, залишилася за рамками дискусії»), мали чудову нагоду вичерпно викласти свою позицію – і вона була опублікована.

 

Для тих, хто цікавиться: небайдужі користувачі інтернету зібрали цілу «Хроніку ревакцинації» із сотнями посилань на ці та інші матеріали з цієї теми. Утім, і наведених мною посилань буде цілком достатньо для допитливої людини, аби зрозуміти, що навколо «КаКи» існує чимало проблем, імовірно, пов’язаних із корупцією і посадовими злочинами, і за таких передумов підставляти руку (чи куди там мають робити ін’єкцію) під шприц навряд чи варто. Принаймні, до того моменту, поки ми не отримаємо чіткої відповіді на очевидні запитання, які є до медиків та ідеологів вакцинації.

 

У такій ситуації рішення МОЗ продовжити вакцинацію – не лише привід для чергового обурення громадськості, але й підстава для ще пильнішої уваги журналістів до цієї теми… І в цей момент високопоставлений чиновник, колишній міністр і новоспечений громадський діяч пропонує «поставити в цій темі крапку»! І повернутися до неї «за місяць-два» – при тому, що ці місяць-два вакцинація триватиме!

 

Звісно, сам пан Поляченко може не усвідомлювати, наскільки варварською з погляду демократичного світогляду є пропозиція не критикувати одну з найбільш життєво важливих і водночас найбільш проблемних галузей суспільства. Почнімо з того, що створення «священних корів» із будь-яких тем і сфер життя взагалі суперечить завданням журналістики як такої. Заклики екс-міністра до «коректності» по відношенню до навколомедичних тем чимось нагадують ієзуїтський тон шеф-редактора новин 5-го каналу Володимира Мжельського у його листі, де він закликає журналістів не чіпати «складні» теми забудов і земельних конфліктів у Києві. Загалом, «коректність» і «некоректно» – здається, улюблені слова тих, чия совість не зовсім чиста.

 

Певна річ, медицина – «штука тонка». Кожен українець може зі вдячністю назвати ім’я лікаря, що порятував йому або його близьким життя, – але ж чи не в кожного траплялись випадки, коли непрофесійність, недбалість або захланність медиків призводила до прикрих, а часом – невиправних і фатальних наслідків. Усі також знають про рівень корумпованості державної медицини, а також поширення шарлатанства та ошуканства у молодій, але вже досить потужній медицині комерційній. Звісно, ці повсякденні теми не такі цікаві нашим скандалізованим медіа, як «чорні трансплантологи», метадон і трамадол, але це компенсується модою на «соціалку» в новинах, завдяки якій журналісти можуть розслідувати, часом доволі успішно, випадки порушень закону та клятви Гіппократа. Ритися у складній і неоднозначній, але вкрай важливій для всіх і кожного тематиці і витягати на світло те, що чиновники та окремі, нечисті на руку лікарі, намагаються приховати – не просто право, а обов’язок журналістів.

 

Між тим організатори цієї милої і дещо наївної «спецоперації» з інтерв’ю Поляченка – люди, які мусили б мати уявлення про місію та функції журналістики у суспільстві, яке хоча б називає себе демократичним. Як вони додумались до ідеї послати журналістам меседж, прямо кажучи, «відвалити» і триматись від теми вакцинації подалі?