detector.media
Сергій Грабовський
, для «Детектор медіа»
05.06.2008 18:37
«Попса» – справа серйозна. І навіть всесвітньо-історична
«Попса» – справа серйозна. І навіть всесвітньо-історична
Від обговорення різноманітних телевізійних шоу «Детектор медіа» цілком закономірно, як на мене, перейшла до обговорення питання ментально-психологічного, якщо не метафізичного: чому з таким азартом і так серйозно українські інтелектуали обговорюють усі ці шоу? Адже йдеться про брутальну попсу, про телеконкурси для домогосподарок, про масові жанри (у кращому разі) чи плебейські розваги сучасного світу (у гіршому випадку) з розряду «хліб і видовища». Тож чи не дивно, що все це так «обсмоктується» і дискутується, невже немає важливіших питань?
 
На перший погляд – справді є. І значно важливіші. Але це тільки на перший погляд. А тому певна частина інтелектуалів зовсім не випадково так переймається оцією самою попсою, роблячи то цілком свідомо.
 
Бо ж, власне кажучи, всі сфери людського буття мають якісь спільні закономірності. Навіть «плебейські» телевізійні шоу. Якби їх, цих закономірностей, не було, якби не існувало універсальних чинників і вимірів людської діяльності, то не можна було б вести мову про жодну цілісність (хай і відносну) цивілізації. Навіть у межах Європи. І не було б ані «Євробачення», ані «Великих...», ані «Танців...». А вони є.
 
Порядність, моральність, чесність – хіба ці поняття стосуються тільки «високої» культури? Хіба вони не присутні в тих самих «Танцях із зірками»? Професіоналізм, майстерність, прагнення до досконалості – хіба ці вселюдські речі чужі найкращим виконавцям пісенного конкурсу «Євробачення»? І чи не варто говорити про ці речі, про відповідність будь-яких жанрів і форматів їхнім критеріям? Бо ж хіба не мусять навіть простецькі шоу «для домогосподарок» відповідати принципам професійності і порядності?
 
Крім того, багато які, здавалося б, попсові телешоу/телеконкурси, які або продукуються Україною, або в яких бере участь Україна, позбавлені брутального хамства, якого так багато в «елітарних» політичних ток-шоу. І навряд чи це хамство мусить переповзати ще й у програми «для домогосподарок». Отож, виходячи з усього цього, увага авторів «Детектор медіа» до «попси» і вмотивована, і зрозуміла. Це перший із головних вимірів проблеми. А тепер звернімо увагу на наступне: яким би «низьким» стосовно елітарної культури не був рівень всіляких телешоу, попсових продуктів взагалі, не забуваймо, що вони – одна з неодмінних складових культурної сфери, без якої, скажімо, «висока» культура зависає у часі-просторі, стає не надто життєздатною, не об’єднуючи всю націю у цілісність. Це ще один вимір тієї самої універсальності, яку не слід трактувати як одноманітність, стандартність, напередзаданість – навіть на рівні найвищих критеріїв.
 
Власне, це один із парадоксів доби глобалізації: масова культура, що інтегрує національну спільноту. Для прикладу погляньмо на поліетнічну і поліконфесійну Індію: якою вона була би без Болівуду і чи взагалі існувала б у чинних кордонах без нього? А Болівуд – це далеко не єдиний чинник у сфері індійського маскульту; для наших високочолих інтелектуалів, ясна річ, той маскульт виглядає ще смішнішим за вітчизняний чи європейський, проте значна кількість наших співгромадян, переконаний, не погодиться з такою оцінкою. Згадаймо, як любили індійське кіно в покійному СРСР. І хіба тільки його? А латиноамериканські телесеріали?
 
До речі: а хіба «Євробачення» не постало свого часу як один із чинників творення західноєвропейської (тоді це було актуально) політико-культурної тожсамості, поступово, по кроку розширюючи цю ідентичність і перетворюючи її на загальноєвропейську?
 
Якщо ж повернутися на пострадянські терени, то хіба немає зв’язку між засиллям російської маскультури в Україні (від нескінченних турів Михаїла Задорнова до щоденної демонстрації телесеріалів майже на всіх провідних каналах) і слабкою, слід сказати, національною самоідентифікацією значного числа українських громадян, включно із молоддю? І хіба не цілеспрямована робота в самій Росії з творення майже безмежної кількості хай ультрапопсового, але акцентовано російського продукту (і не просто російського, а його специфічного різновиду, в сенсі сучасної модифікації принципів самодержавства, православ’я і народності) має наслідком теперішній стан справ у Російській державі і російському суспільстві? Ясна річ, тут не лише попса спрацювала, але вона – далеко не в останню чергу.
 
Звичайно, засилля попси, коли вона прагне замістити собою «високу» культуру, дратує. І не тільки у нас; он за повідомленням «Німецької хвилі», депутат Європарламенту Маріанна Міко, яка 3 червня представила звіт про тенденції в засобах масової інформації у країнах – членах ЄС на засіданні комітету з питань культури та освіти Європарламенту, прямо наголошує: європейські ЗМІ дедалі більше схиляються в бік дешевих розважальних програм. А конкуренція між громадськими та приватними мас-медіа не призвела до покращення якості продукту. Навпаки, це в кінцевому підсумку мало наслідком комерціалізацію змісту послань ЗМІ, продукт яких перевівся на тривіальну, сенсаційну, дешеву розвагу, стверджує Маріанна Міко.
 
Ну а те, на що прагне перетворити свої новини новий менеджмент «Плюсів», як на мене, мало би привести до ухвалення Верховною Радою закону про націоналізацію цього телеканалу, без жодних відшкодувань. Щоб чинний хам нарешті отримав по пиці. Бо ж утілення гасла «хліба і видовищ» в особливо великих розмірах, коли всі інші виміри буття та людські прагнення перетворюються на щось необов’язкове, – це тотальна соціокультурна катастрофа. Бо ж ідеться про цілеспрямовану акцію проти самого людського єства. Про штучно продуковану антропологічну катастрофу. Утім, хіба наші депутати (крім хіба що кільканадцяти, максимум двох десятків) здатні сягнути розуміння цих небезпек? Та чи їхнє нерозуміння повинне спинити тих, хто здатен зазирнути у темні води майбутнього куди глибше за політиків? Бо ж іще трохи – й у порівнянні з випусками «ТСН» на «Плюсах» пісенний конкурс «Євробачення» виглядатиме вершиною естетизму, порядності та інтелектуалізму. А це абсурд, якщо не гірше.
 
Тому не забуваймо як про універсальні цінності буття, так і про цілісність культурного процесу. Не має великого значення, про що мова – про «конкурс для домогосподарок» чи «елітний фестиваль».
 
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY