detector.media
Костя Гнатенко
05.06.2008 09:59
Хто або що кого прикрашає
Хто або що кого прикрашає
«Свобода слова» на ICTV поволі скочується до пустопорожньої балаканини.
Гадаю, всі добре пам’ятають популярне (особливо за радянських часів) прислів’я про те, що саме людина прикрашає місце. Воно наче і так, але все ж таки не зовсім, бо, скажімо, такий телевізійний проект, як недавні зіркові танці, легко прикрасить будь-кого, що красномовно демонструє приклад зі співачкою Тіною Кароль, яка завдяки «Танцям» стала і найвродливішою, і найкращою телеведучою, і найрозумнішою та найдотепнішою жінкою України. Щось подібне трапилося з ведучим «Свободи слова» на ICTV Андрієм Куликовим, котрому дісталося супер-розпіарене ток-шоу. Звісно, Куликову було непросто, бо над ним як дамоклів меч тяжів взірець «великого» Шустера. Та мабуть, саме жорстке порівняння змушувало нового ведучого викладатися на всі сто відсотків, прагнучи наповнити шоу цікавим змістом.
 
Автор цих рядків щиро підтримував Андрія Куликова у його прагненнях позбутися ангажованості, що ставала все помітнішою й визирала ледь не з кожної шпаринки старої програми, а також у прагненнях повернути формат «Свободи слова» від напіврозважального до політичного шоу. Певний час Куликову це вдавалося, і він переконливо доводив свою спроможність бути цікавим ведучим-диригентом напівбожевільних оркестрантів українського політикуму. Але чи то вже так влаштована українська душа, що хутко спалахує і так само хутко згасає, чи ще якийсь недосліджений досі фактор впливає на ту саму душу, але «Свобода слова» впевнено перетворюється на банальну програму за участю невгамовних говорунів-депутатів. Все частіше ведучий озвучує дуже гучні «резонансні» теми (приміром, політичні репресії), із яких, зрештою, виходить лише пшик, бо все так чи інакше закінчується взаємними звинуваченнями та зведенням рахунків – як це було в останньому шоу. І не треба кивати на аудиторію в студії, мовляв, вона презентує народ, якому дуже цікаві «політичні репресії» кумів одне проти одного. Даруйте – а що ще робити людям, коли вже вони опинилися у студії?! Роль ведучого зведено до елементарного телевізійного конферансу на кшталт: «Слово має народний депутат Ксенія Ляпіна, дякую, а тепер слово надається представникові наймудрішої та найкрасивішої фракції в українському парламенті Олегові Зарубінському...». І так протягом всього шоу, рівненько, комфортненько для всіх, загалом ні про що і водночас про репресії.
 
Я вже мовчу, що політикам нема про що говорити з власним народом, бо наші та їхні інтереси діаметрально протилежні. У нас уже навіть свобода слова починає нагадувати пустопорожні теревені, лише насіння для повного антуражу бракує. Ну а те, що депутати іноді говорять із надривом і пафосом, як, приміром, «голубка миру» Ксенія Ляпіна, – враження, на жаль, справляє мало, бо надто вже непереконливо.
 
Репресії як з’явилися, так і закінчаться – ніщо породжує ніщо. Але в тій останній «Свободі слова» із вуст аналітика Андрія Єрмолаєва таки прозвучала цікава тема – про «феодальну демократію», що останнім часом усе частіше та відвертіше проявляється в нашому суспільстві. Ведучого ця тема не зацікавила, а шкода – вона, як на мене, актуальніша для нашої рахітичної демократії, аніж, скажімо, кулуарні репресії. Тож із усього сказаного вище випливає сумний висновок: «Свобода слова» на ІCTV теж почала давати крен у бік гучних, але бульбашкових тем, що само по собі прикро.
 
Ведучому такого формату не слід так миттєво відгукуватися на подібні пікантності в житті можновладців, тим паче присвячувати їм так багато ефірного часу, адже відомо, що крук круку ока не виклює. Можливо, правдоборців слід викликати на більш неприємні та незрозумілі для них розмови – такі, наприклад, як дитяча смертність і державна політика, українська книга та суцільна безграмотність, збереження пам’яток історії та культури, безкоштовна медицина по-українськи тощо, із залученням до обговорення в студії авторитетних людей країни. Інакше виходить, що найбільші інтелектуали в нас, прости Господи, – народні депутати. А стосовно того, хто або що прикрашає те чи інше місце – вирішує все одно глядач, а його, як відомо, не надуриш.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY