СІ НЕ МА. Поема

Від редакції. Жанр поеми – нетрадиційний для «Детектор медіа»; останнім часом на сторінках нашого видання можна побачити хіба що лаконічні «козюльки» Юрія Луканова. Втім, у наш непоетичний час квапливого читання і писання «на коліні» уже майже не пишуть поем, тому сам факт створення співробітницею Національної телекомпанії України, головою профспілки НТКУ Мар’яною Ангеловою розлогого сатирико-епічного твору, що відображає ситуацію на державному телебаченні, є визначною подією. Це – потужна відповідь усім, хто закидає працівникам НТКУ неробство, дармоїдство та невідповідність духові часу. Ось хай самі спробують поему написати! Маємо підозру, що далеко не всі Мар'янині алегорії будуть зрозумілі людям із-поза «олівця» - як не до кінця зрозумілі вони й нам… Але ми впевнені, що, з огляду на неабиякий резонанс, який зазвичай мають матеріали «ТК» про події на НТКУ, поема пані Ангелової теж знайде свого читача. А тим колегам, чия дружба з музами має наслідком написання текстів (не дуже великого обсягу) на медійну тематику, нагадуємо: у журналі «Детектор медіа» є постійна літературна рубрика. Присилайте ваші твори на minko@detector.media, якщо хочете побачити їх надрукованими на шпальтах провідного галузевого видання про медіа в Україні. А зараз – до поезії!

Усім начальникам – колишнім, майбутнім і сущим моє дружнеє посланіє

Е. А. Гофман «Мишачий король»

Одного ранку – засіріло!

Дивлюсь: якесь химерне діло –

Усіх людей зігнуло рачки!

І я взялась писать «мишачки».

Писала б краще милі хайки,

Якби мене не замахали,

Чи в класиків взяла ідей,

«Глаголом жечь сердца людей!».

Чи, знову ж, ямби з хореями

Зливала б у бездонну яму…

Але згадався хутір милий.

Мене там грамоті навчили.

Наш хутір звався Спотикачки,

Тоді зробили Затикачки,

Тоді – «До Комунізму рачки!»

І врешті ми – Малі Мишачки.

Була ідея –Нью Мишачки,

За неї бились навкулачки.

Та врешті – в дірку так дивились,

Допоки спини не схилились…

В цій дивній позі вже давно

Дивлюсь я Мауса в кіно,

Але бездарна сінема

Як не дивись – кіна нема!

Скажу вам, це страшенна мука –

Сидіти і чекати Міка.

Колінця в Мауса із-під міні,

Але потрібно корчить міну!

Ця величезна сіромаха –

Предвісник сірості і страху.

Її все людство споглядало –

Національний статус дало.

Тонка і сіра, як домаха,

Національна діромаха.

Усе в цій дірці я нарила –

Газети шмат, мотузку, мило…

Зірки і Сонце, і Луна…

Та сінеми – нема, нема!

Але раптово…( ні, не мило!)

Щось там у дірці засіріло –

Не фрукт, не овоч і не сир,

А, мабуть, Найсіріший Сір

Він каже – «Я!», він знає «як»

Він поводир і він маяк,

Він найсіріше покоління –

Знавець мишиного доїння.

Він красн-но-м-м-овн-н-ний н-наш оратор

Мишей доїння оператор!

Буває так – не швець, не жнець,

А просто на сопілці грець.

Він сам не знаючи мети,

Усіх нас хоче завести

Голеньких, чистих, без грошей

У рай, у рейтинг, в Рік Мишей!

Він сам придумав ноу-хау –

Давати мишкам менше хавать…

Така до творчості спонука!

«О, боже мой, какая скука…»

Дивлюсь – морозно за вікном,

Включу кіно, а там – «Дурдом»

Так ось чому від алегорій

Стомились в світі інфузорій.

Нема в Отечестві пророка,

Бо з ними та іще морока…

На що дивитись у люстерко,

Якщо побачиш сіре стерво!

Але послухай, любий Сір,

Ти краще б мишок… попросив.

Якщо тобі не зрозуміло,

То в дірці є мотузка й мило!

Але не слухає ніяк,

На те він – головний Сіряк!

Мишам мишаче треба дати,

Лиш цим їх можна об’єднати,

А то тебе туди попросять

Ізвідки тільки миші носять!

Нове, завжди нове начальство,

Вже мишки зовсім не пручались,

Вже років двадцять по болоту

В Мишачках ходять на роботу.

Плекають думу, ніс длубають.

Куди подітися – не знають.

Куди ж без спільної мети

Із дірки можна забрести...

Та сірі – це не ми, не ми!

Читай закони сінеми…

Так мишки, що сиділи тихо,

Сіреньке виплекали лихо –

Таке вони зробили діло,

Що й в тебе серце заболіло!

Ти хочеш все переробити –

Змінать кіно і сад садити,

Рубати сад і медом мазать,

Мишей навчити садо-мазо.

Та за законом сінема –

Не знищиш те, чого нема.

Бувають дуже різні миші.

Одні, старенькі, люблять тишу.

Малі – кричать іще без толку,

Плекають груди, красять холку.

Одні чекають на реформи,

А треті – хочуть хлороформу!

Хтось вже понюхав марафету,

Хтось засідає у буфеті.

Хтось кличе знов зібрати Радку,

В залізній клітці для порядку!

Бувають миші соковиті,

Дурні, чудні, несамовиті!

Ті, що здалися у ясир.

Але усім потрібен сир!

Усі вони – мишача рать!

Послухай! Миші вже не сплять!

Вже скільки вас перебуло,

Казали – любите село,

Країну, хутір, континент,

Але найбільше – постамент!

Із бронзи, золота й граніту

Тиран встає несамовито.

Та знаю, щоб там не було –

Найбільше любите бабло!

А ви нарешті, вашу… знать,

Любіть свою мишачу рать!

Ми всі в очікуваннях бога

Вже прочвалали півдороги,

Спочатку вимагали жерла,

Тоді співали – «Ще не вмерла…»

Включаю – Раду демонструють,

Там колективний розум… кують.

Скоріше вимкну телевізор –

В словник шукати рим полізу.

Спочатку в Раду по заслузі

Пройшли слони – найкращі друзі,

Тоді слонів куми й підкумки,

Що їм носили сірі сумки.

А далі – сірі кардинали,

Що сумки налом напихали,

Тоді пролізли сірі мишки,

Що вміли кланятися в ніжки.

Тоді цих мишок сірі блошки,

А далі – блошок м****вошки.

Та навіть дивлячись ізбоку –

Кіна нема уже два роки.

Вони знімали щось індійське –

Слонів, колоніальне військо…

Тоді взялись за мериканське –

Гламурне, вишукане, панське!

Тоді з недоносків, на шару,

Всіх повдягали в шаровари.

Тоді у нас (о, вас іст даст?)

З’явився власний Гондурас.

Забігли конкуренти з тилу

Покрали плівки… й засвітили!

І ось у дірці вже пітьма…

Дивлюсь, дивлюсь, а там – нема!

Тоді у нашій сінеме

Розпочалось кіно німе!

Скублися, бились, блокувались

(Щоб їхню знать поблохувало!).

Оскільки говорити нічим,

Колегам там плювали в вічі.

Показували пантоміму –

Хтось картку з’їсть, хтось – штані зніме.

Уже не знали, що й робити,

Аби лиш в сінемі сидіти.

Сидять нові, старі сидять,

А сінему все не родять…

Свої регламенти і торки

Творили ширки, потім орки.

Заради світлого прогресу

Продали греблю Дніпрогесу.

Вдягали біле одіяння,

А потім синє – в покаяння.

Скублися, чубились, звірились,

Тоді – мирились, знов кумились,

Але законів сінема,

Як не було, так і нема!

Була там миша білим-біла.

Вона усіх кохала сміло,

Точила власний голосок,

Емблему мала – колосок!

(Символіка така була

Що наче мишка… із села).

Її там мужньо колихали

Всі сірі мишки-радикали.

А ще були там чорні сили,

Все з регіонів позносили.

Даремно весь мишачий люд

Чекав від них поживних блюд…

Тим часом у Малих Мишачках

Вже завалилась водокачка.

То повінь вдарить, то засуха,

То голос віддадуть за… суку.

З комбайна зроблять лімузин,

Ріпак засіють на бензин.

В райцентр, щоб «рішать вапроси»

Везуть щодня мішок із просом.

Картоплю рили, борщ варили

І хоум-відео крутили .

Зігнулись люди до землі,

Бо хоч Мишачки, все ж – Малі.

Мишей крутили в турнікетах,

Що ті блювали у пакетик,

Годинник вшили їм в сідниці,

Щоб працювали миші ниці.

Їх творчо так мотивували.

Що брили, били, мили, м’яли!

Їм ставили на лоб печатку

Й лічильник Гейґера на п’ятку…

Але така ірон’я долі –

Не плодять сінему в неволі!

Щоб мишка зовсім не зохляла,

Я б грамоти її навчала.

Якщо, сіренька, хочеш жити –

Навчися їстоньки просити.

Бо це відомо вже давно,

Що в дірку лізуть, як в кіно!

«Я бідний, я голодний Маус,

І дуже хочу я зніматись!»

Ні, краще так – «Месьє, бон жур,

Я – же не ма же па сіз жур!»

Чи так – «Ребята, парить бросьте!

От голода скрутило кости.

Казлы, давай снимать кино,

Не то – забьем, как в домино!».

Сказати б гучно Мишоводу,

Що виведем на чисту воду.

«Сховай свою діряву дудку,

Бо ми тебе запхаєм в будку,

Якщо не будеш там творити –

То палицею будем бити!

Що, Сіре, премій захотів?

А ми тобі – чортів, чортів!

Ти замість щоб копитом рити,

Ти спробуй-но сам щось створити.

Тоді повісим… твій патрет.

Ти станеш наш авторитет!»

Бо знаєш, кляті мериканці,

Сьогодні звечора чи вранці

Таку Мишам зробили гену,

Що не бояться ті пургену.

Ні дусту, ні модифікацій,

Голодомору, демонстрацій,

Не бидла різного й скотів,

Ну а котів – і поготів!

Щоб не було в Мишачках краху,

Мишей позбавили від страху!

Ти можеш всіх пересадити,

Побрити, навіть поголити.

Ти можеш всіх нагородити,

І навіть компромати злити,

Ти можеш всіх нагодувать,

Наїдки пронумерувать!

Частину мишок – поміняти,

А іншу можна по… з’їдати.

Та, за законом сі нема –

Не стулиш те, чого нема!

Якщо ти бачив Президента,

Його ти станеш резидентом,

Якщо ти бачив телевізор,

То точно станеш нашим віце!

Якщо тримав ти в закуліссі

Букет районної актриси,

Варив ти цукор, жарив мЕтал,

Ти будеш нашим телеметром.

Усім охота сінемать

Попо-попо-покерувать!

Вже ранок. Хтось вивозить сміття…

Уже розвиднилось у світі!

Включаю комп – там «Дежавю»

Фільм Тоні Смітта – Я – живу!

Полити треба орхідею,

Мою тендітну надідею.

І сіру кішку годувать,

Це ж треба – Маусом назвать…

Та ось з’явився гордий Маус!

(Його я палко обнімаю).

Він мордочку умив привітну,

І вирішив кувать просвіту.

Він запровадив для єднання

Всім мишкам самодрукування,

Він кабель кинув, наче хвіст,

Наш гордий Маус – Благовіст:

«Ідіть, творіть і будьте люде!

А то в Мишачках горе буде!

Щоб мишок врятувать від скону,

Прийміть скоріше три закони.

Що перший – це закон єднання.

Мишей врятує від з’їдання.

А другий – треба працювать,

Бо можуть всіх вас по…з’їдать.

А третій – це закон простий –

За правду сіромашну стій!

Гуртуйся сіра сірома

Під гордим стягом сінема!»

О, милий, о сміливий Маус!

Тебе я ніжно сінемаю!

Це ж треба так кіно любить,

Щоб кішку Маусом хрестить…

А ти, мій друже, той, хто рачки

Читаєш горді ці «мишачки».

І в дірку пхаєшся без мила.

Берись, мій Маусе, за діло!

Щиро Ваша, Мар’яна Ангелова