Національна телекомпанія України вийшла на показ «Євробачення-2008» спокійно і фахово, працюючи за вже добре знайомою схемою: масштабні анонси, матеріали в новинних випусках, спеціальні «Щоденники», підготовлені командою безпосередньо в Белграді інші програми. З численних телевізійних програм виколупав цікаву родзинку. За словами Ані Лорак (нагадаю вітчизняним шанувальникам іншої музики – пісня в її виконанні представляє Україну в Белграді) звернула увагу на той факт, що до її промо-виступів у різних країнах активно долучилися українські посольства. Надавали машину для пересування, активно допомагали в комунікаціях із місцевими ЗМІ. Приємно!

 

Здається, цього року потроху відчуваються зміни в підходах. Основна зміна на екрані – телеглядачі в матеріалах Першого національного отримали змогу знайомитися зі значно більшою кількістю європейських артистів, і це правильно. І от, нарешті, основна частина – трансляція безпосередньо конкурсу. Нагадаю, цього року вперше проводиться два відбіркових концерти (такі собі півфінали). Україна виступила у другому концерті 22 травня. Можливо, це і добре: трохи більше часу на адаптацію, можливість зрозуміти тенденції відбору учасників, відшліфувати виступ.

 

Цього року європейськими колегами-телевізійниками було продемонстровано декілька цікавинок. Перша з них – надактивне використання «живої» рухливої комп’ютерної графіки надсучасного і серйозного технічного та художнього рівня. Червоно-синьо-білі густі і рухливі бризки фарби хлюпнули на екранах мільйонів європейців спочатку в «шапку» дійства, потім перелилися на масштабні екрани на сцені і завмерли випуклою поверхнею сценічної конструкції. Хлюпотіла графіка й надалі – в монтажних переходах між візитівками і піснями та бризкала титрами в куточок кадру. «Інтро» пісенного конкурсу представило «живі фарби», зображені акторами на сцені, та різні музичні стилі, притаманні Сербії. Чи то сільський, чи то міський оркестрик у стилі «від Бреговича» бадьоро заграв хіти «Євробачення» минулих років, і двогодинне дійство розпочалося...

 

Друга цікавинка – вирішення «візитівок» учасників телевізійного дійства. Практично всі вони були записані у студії в одній доволі аскетичній декорації. Статичне положення камери потребувало внутрішнього насичення кадру, як у старих німих кінострічках початку минулого століття. Колеги із Сербії вдихнули життя в декорацію різними мініатюрними внутрішніми дійствами за участю різних акторів (і малих, і старих), що втілювали різні сценки, ситуації, образи. В сценки органічно і весело були включені електроннографічні мазки тієї самої «живої» фарби та вислови, писані в кадрі від руки мовою країни, яку представляли.

 

Традиційним для конкурсу стало використання велетенської кількості світлових приладів. Сучасні технологічні здобутки дають можливість телевізійним режисерам та сценографам буквально малювати світлом у кадрі і створювати для кожної пісні неповторну відеоатмосферу. Досягають цього як за допомогою практично безмежної кольорової гамми, так і завдяки променям різної товщини та світлового насичення і потужності. Ну а для операторів робота в подібній світловій партитурі – справжня насолода!

 

В цілому робота телевізійної команди знову базується на принципі «показати всіх однаково» (правда, про прикрі винятки з цього правила нижче). Нормальний і стандартний європейський рівень. Гірше, звичайно, що стандартний! Відзначу тільки численні спроби монтажних поєднань у стилі різкого панорамного переходу камерою в той або інший бік, особливо на динамічних композиціях. Таке стикування під час живого ефіру потребує доволі серйозного напруження і точності від операторів, які працюють зі стадікамом чи на кранах, та режисера за пультом. Цікавим здалося й активне використання операторського крану з телескопічною стрілою та керованою і стабілізованою камерою: було забезпечено красивий і динамічний «вихід» камери з декорації, «прохід» по сцені та «вихід» на КРП виконавця на авансцені в одному доволі довгому і єдиному кадрі.

 

Цей конкурсний день продемонстрував уже знані підходи і до внутрішнього, і до зовнішнього вирішення сценографії пісенного виконання. Абсолютно просте аскетичне донесення і сценічне вирішення пісні, як це зробила норвезька виконавиця або представники Ізраїлю, Сан-Марино, Нідерландів, Румунії. Іноді те все оточувалося тілами декількох танцюристів або танцюристок (нагадаю, за правилами на сцені не може перебувати більше ніж 6 осіб), як-от під час виступу представниці Андорри або Греції, і трохи вибухало піротехнікою.

 

Інший підхід – намагання побудувати виступ як маленьке, вкрай театралізоване шоу. Апофеозом такого підходу став дебютний виступ на фестивалі Азербайджану. Прості і сучасні юнаки (в передконкурсній інформаційній телекартинці) перетворилися на загримованих, залінзованих і костюмованих ангелів добра і зла посеред диму, феєрверків, балету, декораційних елементів – практично завершена кліпова робота! «Вєлком ту хєл, ребьята!» – трохи знервовано прокоментував ведучий на російському каналі «РТР-планета». Утім, про цей канал трохи згодом – наразі про виступ представника Росії цього Діму Бєлана.

 

Як на мене, це найбільш продуманий саме в телевізійному аспекті виступ. Доволі ефектний початок сидячи на сцені, перехід на лежачий стан, поступовий перехід у глиб сцени в першій третині пісні забезпечили найголовніше – максимальну кількість виграшних крупних планів виконавця, а значить... писку і тихих охів біля телевізорів. Ефектною виглядала і знахідка з використанням «живих» складних елементів фігурного ковзання у виконанні славетного російського спортсмена Плющенка на манюсінькому майданчику на «живому» льоду і на «живих» ковзанах. Просто, доволі вишукано – на фіналі може вставити! Щодо музики говорити просто смішно, тож і не буду... Хто не вірить – намагається зранку проспівати те все в душі...

 

Окремим елементом цьогорічного «Євробачення» уже точно стане вселенський стьоб! Великою мірою – це намагання Європи адекватно відповісти на знущання з конкурсу, започатковане вже доволі давно. Причина тих спроб познущатися різна: ментальність (як-от у мого улюбленого австрійця декілька років тому), відчайдушність як спосіб самовираження (шикарні естонці того року і не менш цікаві продовжувачі славетних традицій вокально-інструментального іронічно-веселого ансамблю «Апельсин» «Крейзі радіо» з тієї ж Естонії цього року), спроба змінити підходи (представник Боснії і Герцеговини на ймення Лака).

 

Ще один, так би мовити, сектор ентузіастів таких підходів формують колишні лідери єврозмагань і лідери по грошових внесках. Цього року це фантасмагоричний представник із Ірландії у вигляді ляльки індички чи індика та групи підтримки у вигляді племені індіанців. Називалося те все Дастіном і ще чимось. Переляк організаторів «Євробачення» цього року був такий очевидний, що заборона моєму австрійцю особисто від керівництва євротелевізійною спілкою хапатися під час виступу за (як би це написати?) ... ну, там, де Майкл Джексон тримав, виглядала декілька років тому дрібничкою. Ірландців просто і брутально «вбили» на телевізійному показі. Адже на їх виступі взагалі не важливо було, про що там співають, і чи співають взагалі... Була продемонстрована така собі школа «телевізійної» євровізійної цензури зразка 2008 року – суцільні стрімкі панорами і загальні плани, щоб не дай боже народ не прочитав – а що ж він (вона, воно) там титрами на електронному таблі понаписував (-ла, -ло)...

 

Немов іронія з усього, що коїться, виглядав наступний за ірландцями виступ представниці Андорри. Співачка немов нагадала з чим, із якими англомовними пісеньками перемагали вони найбільшу кількість разів у Європі. Найцікавішим питанням під час голосування для мене було «чи все ж таки пустять?». Не пустили. Жаль. Обрали відверто «клоунадний» підхід балканця Лаки і його команди. Але попереду гарантоване місце у фіналі французькому стьобу над англомовною попсою та вибрики іспанця, які шокували навіть поважного Пласідо Домінго. Ще там є загадкові дівчата під супероригінальною назвою «Нє ангєли». Десь я таке уже чув і навіть зустрічав на одному з відбіркових турів. Наших. Такі собі проплачені забави без шансу на успіх! Хоча – хто знає...

 

В музичному плані найбільш активно пропагувався доволі набридлий англомовний європоп. Польська учасниця навіть у той поп привнесла голівудські візуальні мотиви – хімічно-білими зубами, хімічно-білим роялем і навіть хімічно-білим навушником у піаніста. Деякі учасники намагалися наситити мелодію народними мотивами (вірменська учасниця Сірушо, гречанка Каломіра). Хоча іноді такі спроби виглядали досить кумедно. Виконавиця, яка представляла Нідерланди, ніби зійшла на сцену придорожнього кафе десь не посеред каналів, а на... Близькому Сході з бровами, стегнами і т. п. «І Схід, і Голландія – справа тонка», подумав я.

 

Зовсім осібно стоять спроби представити на «Євробаченні» музичні цікавинки, абсолютно точно розраховані на більш мудрий загал. Бельгія вдруге представляє колектив, який співає неіснуючими мовами. Цього року жителів Північного моря явно надихнув рідкісний компакт-диск, загублений літньою туристичною парою з українським коріннями посеред якогось їхнього парку. От і маємо щось схоже на «Ой у лісі на ялинці...». Ми, Канада, Португалія і Австралія не голосували – Європа не «в’їхала».

 

Явно малий сектор і любителів джазової музики дивиться цей пісенний конкурс, тому виступ представниці Молдови теж залишився непоміченим. До вподоби телеглядачам також спроби поп-виконання оперних мелодій – і така манера співу, і така стилістика. Особливо це стосується дуетів «хлопчик-дівчинка». Пригадую, що і в Україні були таки спроби закінчити «щічка до щічки» поп-арію. Не розвинулось?

 

З 19-х учасників до 10 щасливих конвертів, а значить і фіналу потрапили: Греція, Румунія, Боснія і Герцеговина, Фінляндія, Росія, Ізраїль, Азербайджан, Вірменія, Польща, Норвегія. Думаю, що Ізраїль та Норвегія – то непорозуміння або наполегливе бажання єврокерівників повернути конкурс назад до відвертого і досить примітивного попу.

 

До речі, згадаймо, як минулого року телевізійний український загал отримав екстраординарну ситуацію: «ексклюзивний показ» НТКУ євроконкурсу за чималі гроші виявився зовсім не таким уже й «ексклюзивним» – паралельно конкурс демонструвався в кабельних мережах по всій Україні в ефірі зарубіжного телеканалу. Це викликало аргументовані претензії Національної ради з питань телебачення і радіомовлення і навіть дрібні порухи колишнього керівництва Національної телекомпанії. Можливо, саме тому в мене з кабельного пакету зникла трансляція того каналу. Цього року маємо подібну історію: із затримкою в декілька секунд у кабельній мережі принаймні мого району в Києві ішла повномасштабна трансляція «ексклюзивного» конкурсу по каналу «РТР-планета». Причому, так кортіло швиденько заробити, що навіть на півслові переривалася інформація про російського спонсора і видавалися масштабні україномовні рекламні блоки. Нагадаю, на цій проблемі зосереджувалися на нещодавньому засіданні РНБО: на 20 мільйонів глядачів кабельних мереж виходять зарубіжні канали. Зараз не про бридоту в їх програмах, а про конкретні гроші – мої. Бо я плачу за діяльність НТКУ! І саме за мої – бюджетні кошти працюють над показом в Україні «Євробачення». Чи, можливо, наведений вище факт не наніс збитків НТКУ? Буду з’ясовувати...

 

Так от, під номером чотири Україна долучилася до євровізійного конкурсу піснею, яка представляє нас із вами практично всьому європейському загалу, навіть телеглядачу у Казахстані та у фантастично далеких Австралії та Новій Зеландії. І долучилася, скажу я вам, доволі вдало!

 

На величну сцену сербсього палацу спорту, яка імпровізовано зображувала злиття двох потоків у майданчик для співу, вийшли представники ще 19 європейських країн. Столиця країни – організатора пісенного конкурсу цього року – Белград стоїть при злитті двох річок – Сави і Дунаю – і це теж прихований символ, зашифрований у слогані конкурсу «Злиття звуку».

 

Чи змінилися пісенні, видовищні, костюмовані тенденції у порівнянні з першим концертом два дні тому? Не дуже. Лише одна і суттєва особливість впала в око – тотальне використання учасниками трьох основних кольорів: сріблястого, білого і чорного. Практично в кожному номері або балет, або музиканти були вбрані в ці кольори. Доволі строгі, навіть суворі. Це допомагало сприймати пісню, роздивлятися принади, зрештою – кому які і кому що. Тепер уже можна з певністю сказати, що надзусилля організаторів цього пісенного дійства загнати всіх до однієї англомовної і попсової таці цього року виявилися вдалими. Дирекція «Євроконкурсу» поки що спокійно попиває колу. Хто яку. Практично всі фіналісти виконуватимуть твори з різними акцентами англомовної вимови. Мені відверто шкода.

 

Другий пісенний день продемонстрував активне прагнення до демонстрації двох підходів: втілення мюзиклового рішення пісні та репетиція або вже відпрацьовані виступи на тих або інших корпоративних вечірках. Кожна з країн розуміє це по-своєму. Щодо корпоративчиків: Чехія прагне до обслуговування дрібних олігархів із довгим «йой» від ді-джея і проблемами «живого» співу. Але з такими голими ногами і в такій кількості – який там спів! Латвійці запропонували виступ, заздалегідь відкатаний на корпоративчику для торговців морепродуктами посеред столів із суші та ногами крабів. Телевізійна команда, не знаючи, що робити, навіть вляпала у правий куток кадру кругленький спецефект – перший і єдиний раз за два дні! То, очевидно, місце, залишене для фото улюбленого спонсора.

 

При виході на сцену представниці Кіпру одразу було зрозуміло – буде з себе знімати. Зняла. Але чи треба?

 

Болгарський колектив щойно приїхав із забавок дітей тамошніх олігархів – для них працює доволі дивна суміш технозапалених діджейських програвачів із відтитрованими вогниками посеред блях на ремені та виступу «заслужених артистів» Болгарії.

 

Мальта продемонструвала, куди перемандрувала російська тусня із французького Куршавелю, – і тут же радісно-захоплені коментарі ведучих по «РТР-планета». Не втримався і коментатор Першого національного: «Пісня з такою рідною для нас назвою». Рідною – тільки не для нас, а для вас і для них, адже йшлося про vodku!

 

Хорватія продемонструвала стандартний варіант виступу на черговому ювілеї директора тамтешнього виноробного колгоспу із грою на пляшках із недопитим червоненьким вином типу та шикарним прирепованим дідом-тамадою.

 

Щодо мюзиклів: було продемонстровано декілька справжніх родзинок. На першому місці, без сумніву, знахідка сценографів та костюмерів на пісні у виконанні Діани Гурцкая, яка представляє цього року Грузію. Ефектний злет легкої білої тканини над майданчиком шоу – і всі (!) шість учасників (співачка та балет) маленької мініатюри, які на секунду зникають під тканиною, змінюють колір одягу з чорного на... білосніжний. Телевізійники ж, діючи за вже набридлим принципом «усіх однаково», виходять на показ загального плану з крану, демонструючи і ніби навмисно руйнуючи сприйняття від магічного перевтілення... чорний одяг, кинутий на підлогу. Навіщо?

 

Наступним відзначу постановку номеру Ані Лорак. І випуски новин на Першому національному, і спеціальний євровізійний «Щоденник» показали телеглядачам справжню сизифову працю робітників сцени, які вимушені були за 30 секунд винести попередню декорацію, якщо вона є, та встановити реквізит для виконання номеру Ані Лорак. А та сценічна «шафа» важить (за повідомленнями в ефірі Першого національного) більше 1100 кг. Стейджмейкери встановили міні-рекорд – 25 хвилин тренувань і показали час 27,7 секунди! Одразу скажу: оскільки тягати ту «шафу» далеко на сцену ніхто не в змозі, українська виконавиця була позбавлена можливості якомога довше демонструвати найголовніше – свої крупний план!

 

Але маємо й цікавинки: посеред реквізиту, розділеному на чотири світлових сегменти, виникають фігури танцюристів. До того ж співачка, під здивовані погляди аудиторії, чарівним чином видирається на гору тієї конструкції. На кадрах репетицій, показаних Першим національним, було видно, як відчайдушно тендітна українська виконавиця намагається не загриміти звідти! А тут же ще й співати потрібно… Але під час найголовнішого виступу вона впоралася! Після того остраху її ніжно знімають згори руки і плечі балету. До речі, нарешті український глядач, і я в тому числі, зрозумів, навіщо на фонограмі ті «пі» – щоб смикнути головою балету і співачці! Ну що ж, хай буде такий акцент. Ще один нюанс мені видався досить цікавим, хоча я, звичайно, не суперфахівець у вбранні, – так оце і була ота суперсукня від Каваллі?

 

Щодо співу пані Кароліни: енергійно і навіть потужно! Не знаю, чи зможе ця композиція поборотися зі скрипкою Страдіварі та олімпійським чемпіоном із фігурного ковзання у першому в історії «Євробачення» льодовому виступі Діми Бєлана, але конкуренцію створить точно! А от щодо шоу азербайджанців, не знаю...

 

Третє місце з використання реквізиту у другий день конкурсу – у кіпріотки. Ця панянка розпочала свій виступ, сидячи на сцені поруч зі столом. Потім вона на нього вистрибнула –той стіл розкрився і... перетворився на велику червону квітку з крилами, які потім... зникли. У столі. До речі, глядачі в залі, напевне, так і не зрозуміли, що то таке – усе це реквізитне магічне шоу розраховане на показ за допомогою крану з верхньої телеточки.

До речі, важливе спостереження: і в телевізійній подачі виступ Ані Лорак програє росіянам та азербайджанцям. Програє тому, що постановники їх номерів абсолютно точно вибудували і розгорнули виступи не для глядачів у залі, а для телекамер. Декілька слів про глядачів. На другому півфіналі глядачів у десятитисячному белградському залі було практично повно – на відміну від першого концертного дня, який порожніми місцями чимось нагадав ігри із запрошенням курсантів і солдатів на вільні місця у Києві. Перед такою аудиторією значно ліпше виступати – і це також, сподіваюся, допомогло Кароліні вийти до фіналу.

 

Поруч із нею виступатимуть представники Хорватії, Албанії, Ісландії, Грузії, Данії, Швеції, Латвії, Туреччини та Португалії. Серед перелічених (крім традиційного балканського задумливого баладного рок-попсу Албанії) практично всі пропонують банальний англомовний європоп. Пісні різняться лише наявністю рослинності на обличчі у боїв та їх бендів та довжиною оголеної ноги чи розмірами оголених привабливостей у солісток. Ще одна цікавинка: до фіналу вийшли виконавці, які виступали під номерами 1, 2, 3, 4, 5.Очевидно, після литовця (№5) з його спробою самотньо-аскетично донести англомовну рок-баладу народ пішов поплакати і... проґавив наступних стовідсоткових боїв чи бойсів: швейцарця з італійського кантону країни з гарантовано успішними «воларе, фіне, фантазіями і всіма міамі» та білоруса, який точно не знає про український досвід співу про «асту з лавістами» та ще з «бєйбі» – напевне, тоді він ще за партою сидів. А потім євронарод повернувся на Латвію і Хорватію. Втік від техно з Болгарії і повернувся на Данію і Грузію. Поплакав... і повернувся на потужний спів із потужного тіла португалки – такої собі круглої (напишу так) крапки цього дня.

 

Телевізійних чи музичних відкриттів не було – стабільний середньоєвропейський рівень. Як доволі коректний хід телепоказу, відзначу відеонагадування телеглядачам, хто потрапив до фіналу без відбору: представники «багатих дядів» – Великобританії, Франції, Іспанії та Німеччини і представниця переможниці-2007 Сербії. Це ставить учасників від цих країн у рівні умови з іншими фіналістами, адже їх пісні глядач уже бачив і, можливо, знає, за кого буде телефонувати та есемесувати у суботу 24 травня.

 

Наостанок: жадібне до бабла вітчизняне телебачення (чи, може, то його «партнери») закрило для українського телеглядача рекламою цікавий виступ сербського національного балету, який у танці ніби повернув телеглядачів в атмосферу славетного сербського кінематографу, який розпочався у 80-ті роки минулого століття і прийшов до сучасного Кустуріци. До речі, в перший день показу конкурсу реклама у вітчизняному ефірі з’їла оригінальний виступ симфонічного оркестру з ансамблем сербських народних інструментів – хоч яка користь від роботи «РТР-планета» на територію України!