Поки держава витрачає роки на те, щоби з’ясувати, яке саме відомство займатиметься втіленням програми переходу України з аналогового на цифрове мовлення – Мінтрансзв’язку чи Нацрада з питань телебачення і радіомовлення і Держкомтелерадіо; поки Нацрада розподіляє частоти в мультиплексах, призначених під «наземну цифру» (DVB-T), а телеканали беруть участь у конкурсах на цифрове мовлення, – інженери проаналізували частотний діапазон, виділений Україні в рамках угоди «Женева – 2006» (174–230 МГц та 470–862 МГц) і потужності передавачів, що діятимуть на цих частотах. Їхній діагноз: українська мережа частот є більш придатною для розгортання «мобільної цифри» (DVB-H), ніж для цифрового наземного мовлення. Проблема – у малій потужності передавачів на цих частотних присвоєннях. «У Женеві, де проводився розподіл частот, кожна країна намагалася також узгодити з сусідами  якомога більше частот із великими потужностями (5 – 25 КВт), оскільки саме такі потужності найбільш придатні для розгортання мережі DVB-T особливо в містах з висотною забудовою. До того ж саме такі потужності потребують ретельного узгодження на міжнародному рівні, оскільки вони створюють завади в сусідніх смугах. Натомість Україна вдалася у Женеві до іншої тактики: ми вибрали варіант із малими (1 КВт) потужностями», – говорить «ТК» інженер Валерій Юрченко, нині – віце-президент Національної радіокомпанії України (НРКУ), в минулому – президент Концерну РРТ.

 

Цей розподіл частот, за словами пана Юрченка, було отримано на базі розрахунків, що провадилися для мережі мобільного телебачення відповідно до принципів розбудови зон для організації цифрового мобільного зв’язку. В основі розрахунку покладено зони синхронного мовлення з потужністю передавачів порядку 1 КВт. Загальна кількість розрахованих зон для покриття території України становить 81. Для покриття великих населених пунктів планувалося створити синхронні зони з великою кількістю малопотужних передавачів. «Копіювання принципів розбудови мереж мобільного зв’язку для розбудови цифрових мереж телебачення стандарту DVB-T є невиправданим рішенням. Такий підхід, у результаті, призведе до неможливості прийому програм ефірного цифрового телебачення у містах із висотною забудовою», – робить висновки пан Юрченко.

 

Говорячи про причини, що призвели до цього, пан Юрченко називає те, що Адміністрація зв’язку, яка представляла Україну в Женеві, недостатньо відстоювала інтереси галузі телебачення. «До того ж, – стверджує він, – я би також говорив про інтереси українських виробників, адже в нас виробляються лише малопотужні передавачі (“Квант-ефір”), і, я гадаю, в цьому рішенні закладено ще й те, щоби розгортати мережу, максимально застосовуючи вітчизняну продукцію».

 

За словами пана Юрченка, низка експериментів із цифрового телевізійного мовлення, проведених у Києві, підтвердили неприйнятність технічного рішення, запропонованого НКРЗ і Мінтрансзв’язку та нині реалізованого Нацрадою. Одним із основних висновків експерименту, коли на 41-му каналі мовила «Ера продакшн», на 43-му «ТРК «Експрес-інформ», на 51-му «Українська цифрова телемережа» (УЦТМ) та «ТРК Етер», а на 64-му «Гамма-консалтинг», стало те, що для Києва потужність передавача має бути десь на рівні 2,5 КВт. Нині у двох мовників вона близько 1 КВт, а у «Гамми-консалтинг» взагалі 200 Вт, що не дає можливості впевнено приймати цифровий сигнал по всьому місту. За оцінками фахівців, лише 30-40% території Києва впевнено приймає цифровий сигнал на кімнатну антену. Відтак уже в ході експерименту пропонувалося виправляти ситуацію за допомогою спеціальних ретрансляторів, але зрозуміло, що це і додаткові розрахунки, і додаткове обладнання, і додаткові гроші. Як один із варіантів, пропонувалося одразу будувати цифрову мережу на базі наявної технічної інфраструктури аналогового мовлення.

 

А як же подолати цю проблему, коли вона виникне не в межах експериментальної зони, а по всій країні? «Необхідно провести перерахунок частот із метою збільшення потужності передавачів у крупних населених пунктах України», – робить однозначний висновок пан Юрченко. А також пропонує інженерне рішення питання: модернізація наявних мереж аналогового телебачення для розбудови мереж цифрового мовлення стандарту DVB-T. На його думку, це є економічно вигіднішим за будівництво нових мереж мобільного телебачення DVB-H, яке пропонує нинішня, хоча й незатверджена державна програма. А вже абсолютною помилкою, на його думку, є проект будівництва мереж DVB-T на основі розрахунку зон для мобільного телебачення DVB-H.

 

Занепокоєння пана Юрченка щодо використання передавачів малої потужності для розгортання «наземної цифри» по всій Україні підтримує й Анатолій Костюченко, заступник директора департаменту телебачення і радіомовлення Держкомтелерадіо.

 

Пан Костюченко не тільки вважає за доцільне порушити проблему узгодження на міжнародному рівні використання більших потужностей передавачів, але й посилається на виступ першого заступника начальника Українського державного центру радіочастот «Укрчастотнагляд» Євгена Хаїрова на міжнародній конференції «Національні програми розвитку цифрового наземного мовлення», де пан Хаїров зазначив, що такий перегляд не суперечить угоді «Женева-2006» і всередині України варіант розбудови цифрових мереж за рахунок максимального використання можливостей наявних антенно-щоглових споруд та максимально можливих із точки зору потужностей передавачів є цілком прийнятним.

 

На думку пана Костюченка, причини ситуації, що склалася, такі: «Дехто в Україні бажає побудувати за державні кошти (понад 3 млрд грн.) мережу цифрового телерадіомовлення DVB-H, яку можна використати для стільникового мобільного зв’язку, а також забезпечення доступу до мережі інтернет у мобільному. Є й інші плани, які полягають у тому, щоб використати для цього Проекту телевізійні частоти (в додаток 65,66,67 ТВК), що, згідно з планом “Женева-2006”, призначені для розгортання мережі цифрового телерадіомовлення». Стосовно цього діапазону і необхідність повернення його після 2016 року із використання CDMA-операторами до потреб телерадімовлення виступила і Нацрада.

 

Який вихід видається оптимальним? «Цілком логічно, – відповідає Анатолій Костюченко, – у якості вихідних даних для розбудови цифрових мереж брати існуючу зону обслуговування аналогових передавачів та забезпечити покриття шляхом розміщення антен на максимально можливій висоті існуючих антенних опор та збільшення потужності цифрових телевізійних передавачів до 5-10 КВт».

 

На запитання, як варто вирішувати таку проблему – переговорним шляхом (буде перераховуватися потужність передавачів і переузгоджуватися на міжнародному рівні) чи є інженерний спосіб її вирішення – у Держзв’язку нам відповіли, що, по-перше, використання передавачів великої потужності є недоцільним: «Использование таких передатчиков не подтверждено европейской практикой. Максимальная мощность используемых передатчиков составляет 7,5 КВт».А, по-друге: «Использование таких передатчиков приведет к необходимости перепланирования Плана “Женева-06” и, как следствие, потере части покрытий (до половины), из-за того что расстояние повторного использования каналов будет превышать диаметр зон выделений Украины. Также это вызовет трудности с согласованием таких станций с приграничными государствами, которые используют схожие с Украиной принципы планирования».

 

Проте справа-то саме в тому, що передавачів середньої потужності у виділеному Україні діапазоні просто немає! Максимальна потужність українського цифрового передавача, згідно з женевським розподілом, 1,2 КВт!

Оскільки з тлумаченням відповіді Держзв’язку в редакції виникли певні труднощі, то спочатку пропонуємо вам своє розуміння слів пана заступника міністра, а потім наводимо відповідь повністю. Отже, наскільки зрозуміли ми, пан Проживальський фактично підтвердив всі три тези Валерія Юрченка: «український діапазон» більш придатний для мобільного телебачення; для розгортання мережі DVB-T необхідно використовувати середньопотужні передавачі, що призведе до перегляду діапазону на міжнародному рівні. Далі я розумію так: пан заступник міністра пояснює нашому виданню і його читачам, що зробити це буде непросто. А от із того приводу, чи переконаний він, що робити це необхідно, причому якомога скоріше, чи, може, обійдеться й так, – нічого певного сказати не можу, бо зрозуміти цього з офіційного листа мені не вдалося.