detector.media
Євген Булавка
13.05.2008 09:24
«Переможне» телебачення
«Переможне» телебачення
Ефір 9 травня довів: інформаційне телебачення в нас українське, та програмне наповнення по суті іноземне та вороже до України.
День Перемоги в Україні звично називається святом, але сприймати це визначення однозначно дуже складно. Це ще й День Скорботи, День Подяки, День Застереження тощо. Тому й телебачення, як соціально відповідальний бізнес (якщо ми говоримо про приватні телеканали), таким самим чином мало би підходити до цієї події. 
 
Тим більше в Україні. Сьогодні медіа вільні від тотального ідеологічного диктату, і ця ситуація не просто дозволяє, а вимагає від професіоналів (якщо телевізійники себе такими вважають) виводити на поверхню десятиліттями замовчувані теми. Та й саме існування незалежної Української держави потребує переосмислення, дискусії навколо багатьох питань, які у Радянському Союзі мали чітке комуністичне трактування. Тут мова не лише про національно-визвольні змагання, але про політику радянської влади щодо власного народу, про події у післявоєнній Європі тощо.
 
Крім того, підходити до 9 травня як до Нового року з його обов’язковою «Іронією долі» – це «відбувати номер», що є приниженням і для ветеранів, і для сьогоднішнього покоління. На жаль, українські телеканали й цього разу пішли таким шляхом, наповнивши ефір величезною кількістю старих радянських і нових російських фільмів «про війну» і запропонувавши глядачеві мінімум продукту, який би хоч трохи розширював погляд на Другу світову або торкався проблем, які пов’язують минуле і сьогодення.  
 
СТБ, наприклад, зранку показав кінотрилогію «Фронт без флангів», «Фронт у тилу ворога», «Фронт за лінією фронту», а о 22-й – сучасну російську військову мелодраму «Благословіть жінку», поміж якими глядачів розважали «кролики» Данилець та Мойсеєнко вкупі з Михайлом Задорновим.
 
ICTV запропонував радянський бойовик «Потрійний стрибок пантери», сучасну російську військову драму «Сапери», бойовик про російських десантників «Десант». Вечірній ефір каналу заповнили російський військовий бойовик «Бій місцевого значення» та російська ж стрічка «Війна», події якої розгортаються у Чечні. Парадокс, але український телеканал вибудовує логічний зв’язок: героїчна радянська армія – героїчна російська, а фашисти – чеченські бойовики. Кремлівські ідеологи мають бути вдячні.
 
Новий канал теж голову не сушив – після історичного фільму про «Єлену Троянську» видав одразу чотири серії російсько-білоруської стрічки «На безіменній висоті», після якої показав «Зірку», російський фільм про розвідників.
 
«1+1» запропонував радянську військову пригодницьку стрічку «Мерседес тікає від погоні», радянську кінокомедію «Дачна поїздка сержанта Цибулі», російський фільм «Агітбригада “Бий ворога!”», епічну стрічку «У бій ідуть одні старі» та знову російську військову драму «Перший після Бога», поміж якими охочі мали змогу подивитися «Хроніки Нарнії» – американське фентезі, події якого розгортаються в Англії на тлі німецьких бомбардувань.
 
Огляд усіх українських телеканалів зайняв би багато часу та місця, але тенденція зрозуміла.
 
Програма Першого національного 9 травня – це намагання дати собі раду в ситуації, коли гідного національного продукту до цієї дати не так багато, а запропонувати щось цікаве власного виробництва державне телебачення, як виявляється, не в змозі. От і показує дві стрічки 1943 року – «Чекай на мене» та «Повітряний візник», знову всюдисущі «У бій ідуть одні старі», а також радянську кіноповість про підпільників «За ніччю день іде», події якої розгортаються у Ніжині на Чернігівщині, та телесеріал «Війна» 1990 року.
 
Окремо треба сказати про «Інтер». Це ледь не єдиний із телеканалів, який почав готуватися до Дня Перемоги задовго до самої дати і запропонував різносторонній вибір як художнього і документального кіно, так і цікаві сюжети у випусках новин. 9 травня на «Інтері» глядачі побачили документальні стрічки «Маршали перемоги: Жуков і Рокосовський» та «Вбивство Гітлера. Нерозкриті загадки», також документальний фільм про радянського актора Олексія Смирнова «Будемо жити, Макаричу!», російсько-українську стрічку «Сильніше за вогонь» та російський фільм «Батьківщина або смерть». Також напередодні 9 травня «Інтер» (паралельно із російськими стрічками вдень) у вечірньому ефірі показав лінійку фільмів про Другу світову переважно західного виробництва: 5 травня «Щоразу ми кажемо прощавай» (США-Ізраїль), 6 травня «Ті, що говорять із вітром» (США), 7 травня «Сім років у Тибеті» (Аргентина-США), 8 травня «Порочний зв’язок» (США-Китай-Тайвань-Гонконг).
 
Отже, за невеликими винятками, вітчизняні телеканали звели 9 травня до набору традиційних фільмів, не зробивши цього дня акцентів, украй важливих для України. А засобів для цього достатньо. Можна було організувати студії або демонструвати документальні стрічки якщо не власного, то іноземного виробництва. Головне, щоб у них був пошук правди про війну, а не лише ура-патріотичний запал.
 
У цьому контексті можна ще відзначити хіба що «Re:акцію» на 5-му каналі (але 8 травня) та ефір із Президентом Ющенком («Дуель»), який відбувся цього ж дня на телеканалі «Україна». Про останній варто сказати окремо. Від спілкування глави держави з ветеранами, науковцями та журналістами варто було очікувати значно більшого результату. Віктор Ющенко, у своїй манері, умовляв, виховував, говорив загальновідомі речі і, водночас, не відповідав на конкретні запитання ані учасників дискусії, ані ведучого Сергія Рахманіна. Можна було би сказати – «плюс» «Україні» і «мінус» Президенту, якби не одне «але». Здається не випадковим, що Віктор Ющенко з’явився у такій студії саме в ефірі каналу, який пов’язують із «донецькими», і саме в час, якщо судити по публікаціях у ЗМІ, зближення його команди із Партією регіонів.
 
А що ж не показали українські телеканали 9 травня? Насправді День Перемоги міг би стати відправною точкою у суспільній дискусії щодо низки важливих тем. Коли йдеться про перемогу над фашизмом, у першу чергу не можна проходити повз його сучасні прояви. Кількість злочинів на національному та расовому ґрунті в Україні зростає, і це вже проблема нинішнього покоління, яка відчутно перегукується із минулим.
 
Проблема національного примирення щодо подій Другової світової війни і самого її розуміння не знайшла 9 травня на українських телеканалах відображення, окрім ефіру з президентом на «Україні» та документалістики на Першому національному. Схоже, й у дискусії – як називати ту війну: вітчизняною чи світовою, українське телебачення займає однозначну позицію – «вітчизняною», от тільки з Вітчизною в українського телевізійного менеджменту виходить якась невизначеність. Якщо це Україна, то чому ми не побачили у День Перемоги нічого, що б актуалізувало важливість цього дня саме для українців, для співгромадян тих самих продюсерів, які вирішують, чим саме наповнювати святковий ефір. Хоча, в принципі, це не зовсім правильно. І про расизм, і про УПА, і про те, як закінчення війни відзначають у світі, можна було побачити у новинах – але лише у них. І така розбіжність між інформаційним мовленням, яке є українським, та програмним наповненням, яке по суті є іноземним та, нерідко, ворожим до України, – одна з характерних рис українського телебачення.
 
Все це говорить лише про те, що воно переживає системні проблеми, дискусія щодо яких попереду. Але навіть це не позбавляє українських телевізійників обов’язку давати глядачеві якісний продукт, справжню поживу, а не «жуйку» для розуму. У цьому зв’язку, на жаль, підходи, продемонстровані 9 травня 2008 року, межують із профанацією.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY