Артем Шевченко, ведучий: Добрий вечір. На каналі «Інтер» програма «Агенти впливу». Сьогодні ви побачите: батьківські права та дитяче безправ’я – її шестеро дітей виросли у притулку, одна дочка й досі і там, одну таємно поховала сама мати, чому її не позбавляють батьківських прав; атракціони смерті – ніхто не знає, коли і кого вони покалічать, за п’ять гривень для вас запустять будь-яку карусель, навіть ту, якої не існує; вантажівка, як стихійне лихо у власній хаті, місяць люди жили із автомобілем у кімнаті – що робити, коли будинок розвалила машина. Цілий місяць і один день з хати у Макіївці не могли витягти вантажівку. Це відео показували всі канали. Коли агенти впливу зацікавилися цим випадком, автомобіль дістали за годину. Місць, де подібні аварії постійні, в Україні багато. Агенти впливу розшукали перехрестя, де щозими в будинок врізається машина. Врятувати ситуацію може попереджувальний знак, але його немає. З тими, кому не пощастило жити за таким поворотом, спілкувалася Ольга Руденко.

 

Моя хата скраю

Ольга Руденко, журналіст: Ще кілька днів тому ось тут сторчала вантажівка. Це стало приводом для нашого розслідування. В Україні є чимало будинків, в які може в’їхати машина. На машині тримався дах будинку. Доки цією історією не зацікавились журналісти. Ми подзвонили у ДАІ Макіївки. «Доброго дня, ДАІ Макіївки? (розмовляє по телефону). Питання одне – чи витягли машину. Замість відповіді нас попросили зателефонувати за п’ятнадцять хвилин, і так дві години. За цей час вантажівку дістали. Ця жінка досі живе у будинку, який ледь не розвалив автомобіль.

Лілія Архіпова, власниця будинку, в який врізалась вантажівка: Когда я зашла, вот тут вот стояла у нас раскладушка. И вот на этом месте вот эта вся штукатурка упала на нее. И ребенок мой, ребенок мой, она что-то здесь делала, здесь стоял телевизор у нас, и она выходила, и, получается, сзади нее вот этот, летит вот этот гипсокартон, который… Она закричала нечеловеческим голосом…

Ольга Руденко, журналіст: Тепер будинок тримається на дерев’яних підпорах.

Лілія Архіпова, власниця будинку, в який врізалась вантажівка: Если бы не подперли сразу, то это все бы упало.

Ольга Руденко, журналіст: А ось тут видно, як від удару роз’їхались стіни.

Лілія Архіпова, власниця будинку, в який врізалась вантажівка: Если бы не затяжки, то он бы вообще разъехался.

Ольга Руденко, журналіст: Ми прийшли до міського голови Макіївки із єдиним питанням – чи виплатять людям гроші за зруйнований будинок.

Олександр Мальцев, міський голова м.Макіїївка: Ведь это аналогия того, что стоит один автомобиль на улице, второй пьяный едет, и врезался в этот автомобиль. И приходит ко мне тот, который стоял, и говорит: «Так, Александр Николаевич, давайте платите мне за его ремонт». Вопрос – с какой стати? А ведь это одно и то же: что машина, что дом. Он собственник. Понимаете…

Ольга Руденко, журналіст: Макіївський міський голова відверто говорить – огорожу теж ставити не буде. Про таранення будинку вантажівкою головний ДАІшник міста називає звичайним ДТП.

Сергій Пірогов, начальник ДАІ Макіївки: Водитель не справился с управлением и совершил наезд на препятствие, то бишь, на жилой дом.

Ольга Руденко, журналіст: Вот сюда?

Сергій Пірогов, начальник ДАІ Макіївки: Да, вот сюда вот.

Ольга Руденко, журналіст: А це спуск та крутий поворот в Алушті. Від житлового будинку після того, як в нього в’їхала вантажівка, залишилося дві стіни. Сімферополь, вулиця Лесі Українки, мешканець будинку, що стоїть відразу за цим відбійником, звично розповідає про аварії.

Андрій Пожидаєв, мешканець будинку по вулиці Лесі Українки у Сімферополі: Как только гололед, снежок первый выпадает, под отбойником желтенькие, беленькие, красненькие стеклышка, от фар, все усыпано.

Ольга Руденко, журналіст: А це ще одна історія у Сімферополі. Вулиця Красноармейская. Власниця будинку, який стоїть на цьому повороті, розповідає, як до її оселі в’їхав «КамАЗ».

Тетяна Єльшина, власниця будинку, в який в’їхала вантажівка: Он зашел, и пошел вот так вот прям прямо, три стены он прошел, прошел одну комнату, вторую, и остановился вот перед детской спальней.

Ольга Руденко, журналіст: Остання аварія тут була три місяці назад. Жінка стверджує, кожну зиму у відбійник врізається по кілька машин.

Тетяна Єльшина, власниця будинку, в який в’їхала вантажівка: Это от фары, фару, наверное, разбил. А это, как он, этот, впереди, бампер или что это.

Ольга Руденко, журналіст: ДАІ такі аварії навіть не фіксує. Немає жертв. Своїми силами жінка захищає свій дім.

Тетяна Єльшина, власниця будинку, в який в’їхала вантажівка: Пришлось делать клумбу. Я сюда завезла четыре «КамАЗа» земли, чтоб уже сделать отбойник.

Ольга Руденко, журналіст: На такому аварійному повороті мусить стояти знак.

Олександр Климчук, начальник ДАІ м. Сімферополь: Там есть знак, что опасный поворот.

Ольга Руденко, журналіст: У цьому впевнений керівник Державтоінспекції Сімферополя. Щоб переконати у цьому журналістів, показує місце, де стоїть знак.

Олександр Климчук, начальник ДАІ м. Сімферополь: Хорошо. Давайте подъедем тогда, посмотрим на тот знак. Агенти впливу тільки-но звідти, знака там немає.

Ольга Руденко, журналіст: Агенти впливу тільки-но звідти, знака там немає.

Олександр Климчук, начальник ДАІ м. Сімферополь: Вот на этой опоре висел знак.

Ольга Руденко, журналіст: Висел. Но сейчас его нету.

Олександр Климчук, начальник ДАІ м. Сімферополь: Висел. Да. И опора новая стоит.

Ольга Руденко, журналіст: Вот здесь?

Олександр Климчук, начальник ДАІ м. Сімферополь: Да. Здесь был знак «крутой поворот».

Ольга Руденко, журналіст: Давайте к столбу подойдем. А когда Вы его в последний раз видели здесь?

Олександр Климчук, начальник ДАІ м. Сімферополь: Ну, не готов сейчас сказать.

Ольга Руденко, журналіст: Знак встановлять завтра – слова головного ДАІшника міста. Але й наступного дня знаку не було. Ми прийшли на фірму, яка виготовляє дорожні знаки. «Он на столбе должен быть, какой, поворот на…» (розмовляє по телефону).

Володимир Ісаєв, керівник фірми - виробника дорожніх знаків: В чему преимущества нашего телевидения, да?

Ольга Руденко, журналіст: Ну, да.

Володимир Ісаєв, керівник фірми - виробника дорожніх знаків: И вы все вопросы так решаете, спорим?

Ольга Руденко, журналіст: Ну… Потрібний знак для нас зробили за п’ять хвилин.

Володимир Ісаєв, керівник фірми - виробника дорожніх знаків: Я говорю, что вы шороху навели на весь Симферополь.

Ольга Руденко, журналіст: ДАІ не може самостійно вішати знаки. За дорожнє обладнання відповідає житлово-комунальне управління міської адміністрації. Його начальник на нас вже чекав. Здравствуйте.

Юрій Тімонов, начальник управління ЖКГ Сімферополя: Задавайте вопросы. Я вижу, что вы уже снимаете.

Ольга Руденко, журналіст: Да. Только можно, мы..?

Юрій Тімонов, начальник управління ЖКГ Сімферополя: Понимаете, вы так как-то у нас уже в городе Симферополе командуете, за нас все делаете. А зачем мы тогда здесь нужны?

Ольга Руденко, журналіст: Щоб повісити знак, треба зібрати необхідні папери.

Юрій Тімонов, начальник управління ЖКГ Сімферополя: В течение трех дней мы должны разработать схему организации на данном перекрестке, утвердить ее в том же самом ГАИ и установить знак. Знак если у вас готов, вы его изготовили знак, спасибо, мы его используем.

Ольга Руденко, журналіст: Как быть тем людям, чей дом стоит на углу?

Юрій Тімонов, начальник управління ЖКГ Сімферополя: Спокойно жить дальше. А что там..?

Ольга Руденко, журналіст: Ну, они не могут спокойно жить. Они ночью под визг тормозов просыпаются и стоят возле окна, потому что боятся спать.

Юрій Тімонов, начальник управління ЖКГ Сімферополя: Ну, чего там бояться спать?

Ольга Руденко, журналіст: Ну, Вы бы жили в таком доме?

Юрій Тімонов, начальник управління ЖКГ Сімферополя: Я бы жил, потому что я живу в однокомнатной квартире. В доме б – с удовольствием. Я бы сам бы лично бы сделал там специальное защитное сооружение, чтобы не врезался, не врезались туда машины.

Ольга Руденко, журналіст: Наступного дня після цієї розмови з’явися знак, та не один. На сусідній вулиці теж поставили, за компанію.

Артем Шевченко, ведучий: За сезон на атракціонах в Україні гине щонайменше п’ятеро осіб. Останній трагічний випадок – менше місяця тому на каруселі розбилася студентка. Після цього чиновники пообіцяли уважно перевірити безпеку атракціонів. Але агенти впливу з’ясували – то порожні обіцянки. Ми обійшли половину столичних парків, в жодному не знайшли інженера, відповідального за технічний стан каруселей. Відповідних документів нам теж ніде не показали. Абсурдна ситуація. В країні починається сезон катання на атракціонах, але їхньої безпеки не гарантує ніхто.

 

Атракціони смерті

Надійка, 7 років: Они катаются, потом поднимаются вверх, как бы, раскачивается и тебя пульсирует, как бы.

Тетяна Шуліка, журналіст: Не вірте своїм очам. Каруселі, на якій зараз кататиметься Надійка, не існує. Ще рік тому за документами її списали та розібрали. Просто за нею атракціон «Сюрприз». Після того, як у Росії на такій каруселі загинули кілька людей, і в Україні всі «Сюрпризи» закрили. В цьому парку карусель знеструмили. Закриті і списані атракціони стають ще більше небезпечними. Тепер вся ця купа металобрухту у вільному для дітей доступі. Перелік застарілих атракціонів, які ще торік Мали списати, дав нас ось цей чоловік. Степан Дунас відповідає за безпеку каруселей в Києві. Ми зустрічаємось 1 Травня в день офіційного відкриття сезону катання. Ось це, це і це – небезпечні атракціони. Саме за ними пан Дунас має стежити найретельніше. Перед початком сезону він заборонив кататися на третині всіх столичних каруселей. Нарешті, запевняє Степан Дунас, заходів безпеки суворо дотримується. Але це не так. Агенти впливу знайшли щонайменше три випадки, коли слова чиновника не відповідають дійсності. Увага, перший. Пан Дунас говорить, кожен атракціон мають огородити так, щоб відвідувач міг до нього дістатися лише через дверцята.

Степан Дунас, начальник київського теруправління Держпромгірнагляду: Ну, свого часу вони були, наприклад, але це наше побажання додаткове. І власник виконав його.

Тетяна Шуліка, журналіст: І ось, що ми побачили. Огорожа в парках справді є. Але подивіться, як легко її подолати. Агенти впливу півгодини привертали увагу персоналу атракціонів, та вивчали можливості несанкціонованого запуску каруселі. Ніхто навіть не спробував нас зупинити. Невідповідність друга – вік каруселей. За словами чиновника, найстаршому атракціону, який він допустив до роботи, двадцять років. Питання агентів впливу про «Колесо огляду» - найбільший атракціон в цьому парку. А скільки йому років, цьому колесу?

Степан Дунас, начальник київського теруправління Держпромгірнагляду: Минуло дванадцять. А взагалі у нас прийнятий термін, нормативний термін експлуатації – до двадцяти років і не більше. Якщо наступає двадцять років, то ми забороняємо експлуатацію такого атракціону.

Тетяна Шуліка, журналіст: А ось документи на карусель. Агенти впливу фіксують напис на обкладинці, рік випуску – 1970. Тобто, колесу не дванадцять, а тридцять вісім років. І третє – хто ж у парку стежить за технічним станом? За словами чиновника, щодня оглядає каруселі навіть не один, а кілька техніків.

Степан Дунас, начальник київського теруправління Держпромгірнагляду: Кожен атракціон, проводиться контрольний його огляд і пробна апробація. Це відбувається щодня, так, перед початком роботи.

Тетяна Шуліка, журналіст: Людину, яка щодня ретельно перевіряє каруселі, агенти впливу так само ретельно шукали. Ось перший парк. Єдиний працівник, якого ми знайшли, ця жінка. Вона від нас сховалась. Ось другий, нам показали, куди йти і шукати інженера.

Чоловік у парку: Сейчас нету инженеров по охране труда.

Тетяна Шуліка, журналіст: Нету инженеров. А когда они бывают, когда они работают?

Чоловік у парку: В рабочие дни.

Тетяна Шуліка, журналіст: Ага, а сейчас же ж, ну, как бы, у вас же работают аттракционы, а инженеров нету?

Чоловік у парку: Нету.

Тетяна Шуліка, журналіст: А кто следит вообще за техническим состоянием парка?

Чоловік у парку: Инженер по охране труда.

Тетяна Шуліка, журналіст: А если у него выходной сейчас, никто не следит? І нарешті в третьому парку нам пощастило. На наше прохання прийшов чоловік, який стежить за безпекою атракціонів. Здраствуйте.

Василь Струсь, директор парку: Здраствуйте. Давайте познакомьтесь. Ответственный за всю механику парка и электрик.

Тетяна Шуліка, журналіст: Одинадцята ранку, від нього пахне спиртним. Та наші питання про стан каруселей, чи може він гарантувати, що кататися тут цілком безпечно. Виявилося, не може.

Головний технік парку: Ну, кому-то нравится, а кто-то выпадает.

Тетяна Шуліка, журналіст: Питання, чому головний технік на підпитку – до директора парку.

Василь Струсь, директор парку: Его дело, он как раз сейчас не эксплуатирует аттракцион. Ему главное – посмотреть. Есть такие люди, которые в любом состоянии могут посмотреть и сделать, понимаете, Кулибины наши.

Степан Дунас, начальник київського теруправління Держпромгірнагляду: Ми ж не можемо приставити охоронця або інспектора біля кожного атракціона?

Тетяна Шуліка, журналіст: Від цих невідповідностей в Україні за останні три сезони загинули восьмеро людей, і більше двадцяти – серйозно покалічились. Останній випадок – Харків. Вісімнадцятирічна дівчина загинула на початку квітня, коли сезон катання на атракціонах навіть не почався. Ось це страшне відео, відзняте на мобільний, атракціон, з якого вона впала, не встиг пройти техогляд.

Надійка, 7 років: На «Колесе» каталась я, на «Солнышке», очень интересно.

Хлопчик у парку: На автомобиле.

Хлопчик у парку: На «Сонечку».

Хлопчик у парку: На «Кораблике».

Надійка, 7 років: То вниз, то вверх, и вот так вот раскручивались.

Хлопчик у парку: Она очень быстрая, и мне очень нравится высота.

Хлопчик у парку: Потому что они самые первые.

Тетяна Шуліка, журналіст: Пересувні атракціони досі називають лунапарками. Це імпортні каруселі, вони теж старі, і кататися на них заборонено. Але тільки за кордоном. У нас вони отримують друге життя. Мета агентів впливу – перевірити, як ретельно власники закордонних каруселей ставляться до того, що купують. Один із столичних парків. Зйомка прихованою камерою, представляємося продав чиненою списаної каруселі. Наглядачі атракціонів одразу видають мобільний господаря. Агенти впливу дзвонять та вигадують на ходу назву та параметри атракціону. Це італійська лавка, 12 місць, коштує 15 тисяч доларів, її вік – 10 років. Насправді таких каруселей не існує. Домовляємося про зустріч. Наступного дня – контрольний дзвінок. Ось він, на машині вартістю щонайменше 80 тисяч доларів. Володимиру пояснюємо – карусель вже купив інший, але в розмові дізнаємось – у нього є свій цех, де кустарним способом роблять атракціони. Ось вони в його парку. Парочку лебедів він готовий продати і нам.

Володимир, власник атракціонів: Вам наиболее реальная вещь – это, конечно, бассейн поставить с плавающими лебедями и маленький детский паровозик.

Тетяна Шуліка, журналіст: Агенти впливу вирішили і самі покататися. У цьому парку навіть каси немає. Люди у кафе обіцяють відкрити атракціон за 5 гривень, коли підходимо ближче, ціна виростає удвічі. Ну, з Богом. (катаються на каруселі).

Артем Шевченко, ведучий: Залишайтесь на «Інтері» із «Агентами впливу». Після реклами буде ще цікавіше. Шоу футбольних ультрас – це справжня спецоперація, хто у ній командир, а кого кидаються на амбразуру; мати 12 дітей позбавили батьківських прав, жінку судили за побиття доньки, чому їй знову повернули дітей. (реклама). На «Інтері» програма журналістських розслідувань «Агенти впливу». І далі в ній про таке. Хто режисує спецоперацію під назвою «футбольний матч», кого бояться футбольні ультрас, і чому вони ховають обличчя; чому у матері, яку судили за побиття доньки, не відбирають інших дітей, між тим їхню безпеку ніхто не гарантує. Вона – мати 12 дітей, половина з них виросли в інтернаті. Агенти впливу з’ясували, попри те, що її позбавили батьківських прав, зараз діти все одно живуть із нею. За загадкових обставин одна дочка померла, і це мати приховувала довгі чотири роки. А ще одна дитина живе в інтернаті. Олена Солодовникова розшукала ту, хто боїться повертатись додому, до матері.

 

Мати - «героїня»

Олена Солодовникова, журналіст: Цей смітник на околицях Бердичева – могила 11-річної Даші. Ось тут дівчинку закопала її мати. Рік тому ця жінка з дітьми переїхала у селище Солотвін на Житомирщині. Агенти впливу приїхали напередодні Великодня. Нашим подарункам родина не радіє. У двір не пускає пес. За годину багатодітна мати Тетяна запрошує агентів впливу у дім. Старші діти ховаються від камери у сараї. Можно с вами пообщаться? Без камеры хотя бы? Молодші розбігаються по кімнатах. Тетяна показує, чим харчуються її діти, як вчаться. На стінах дипломи та грамоти. Є комп’ютер. Діти кажуть – мама сувора, Але справедлива. А бьет мама?

Син Тетяни: Неа. Буває, дасть там по сраці.

Олена Солодовникова, журналіст: На обличчі 5-річного Богдана синець.

Тетяна Саннікова, багатодітна мати: Скажи, кто тебя стукнул в глазик? Скажи, кто стукнул?

Богдан, син Тетяни Діти.

Олена Солодовникова, журналіст: Мати приховувала смерть доньки 4 роки. До школи приносила фальшиві довідки про те, що та хворіє. Тетяна не може пояснити, чому нікому не сказала про поховану у лісі доньку.

Тетяна Саннікова, багатодітна мати: Я даже для себя не могу ответить, почему так случилось.

Олена Солодовникова, журналіст: Багатодітна мати має судимість. А за что была судимость:

Тетяна Саннікова, багатодітна мати: Я не буду говорить, за что.

Олена Солодовникова, журналіст: Бердичів. У місцевій прокуратурі розповідають, Тетяну Саннікову засудили на півтора року умовно. Причина – побиття доньки Даші. Минає рік, ця дитина помирає. Мати таємно закопує дочку на смітнику. Кримінальну справу проти матері не порушують, немає доказів злочину.

Ігор Денисенко, прокурор м. Бердичів: Кістки цілі, то ми не можемо говорити про те, чи довести те, що смерть насильницька.

Олена Солодовникова, журналіст: Прокурор Ігор Денисенко переконує, інші діти живуть не з матір’ю, а у притулку.

Ігор Денисенко, прокурор м. Бердичів: Діти перебувають у інтернатних закладах і притулку.

Олена Солодовникова, журналіст: Агенти впливу повідомили Ігорю Денисенку – діти дома. Але загрози їхньому життю і здоров’ю прокурор не бачить.

Ігор Денисенко, прокурор м. Бердичів: В Вашому понятті небезпека – це що?

Олена Солодовникова, журналіст: Ну, це щоб не закопали інших дітей.

Ігор Денисенко, прокурор м. Бердичів: Не закопають, конечно ж, розумієте, не закопають.

Олена Солодовникова, журналіст: Сім років половина із 12 дітей Тетяни Саннікової жили у цьому житомирському інтернаті. Тут їх добре пам’ятають.

Олена Невмержицька, вихователька: Хороші, нормальні дівчата. А що сталося?

Олена Солодовникова, журналіст: Про смерть вихователька дізналась від журналістів.

Олена Невмержицька, вихователька: Боже!

Олена Солодовникова, журналіст: Жінка показує фотографії сестер.

Олена Невмержицька, вихователька: Оце Надюша сидить внизу, а Даша в красному платті, в червоному платті з червоним бантом, така, сміється дуже.

Олена Солодовникова, журналіст: Вихователька згадує. Мати приїжджала до доньок на вихідні. Жінка обурюється тим, що дівчат повернули до матері. Адже її позбавили батьківських прав за жорстоке поводження з дітьми.

Олена Невмержицька, вихователька: Якби просто Даша не говорила, що дома мама її залишала на ніч роздітою наголо у туалеті на плитці, то навіть ми, я не могла би подумать, або що вона її в коридорі зав’язувала у мішку, і у закритому мішку там лишала її.

Олена Солодовникова, журналіст: А як їй могли повернути дітей?

Олена Невмержицька, вихователька: Не знаю. Це вже органи опіки вирішували, це ж не ми. Ну, по крайній мірі мене навіть ніхто не питав.

Олена Солодовникова, журналіст: Іншу дочку 14-річну Надію від матері забрали у притулок. Дівчинка привітно зустрічає знімальну групу. Коли розуміє, про що буде розмова, знічується.

Надія Вікарій, донька Тетяни Саннікової: Якщо ми будемо говорить, ну, про Дашу, про сім’ю, то ні. Мені просто больно стає, навіть я не хочу про це говорить.

Олена Солодовникова, журналіст: Надя сама попросилася до притулку.

Надія Вікарій, донька Тетяни Саннікової: Я просто боялась, що ця ситуація повториться і зі мною.

Олена Солодовникова, журналіст: Те, що з Дашою було?

Надія Вікарій, донька Тетяни Саннікової: Да.

Олена Солодовникова, журналіст: А що з нею сталося? Вона її вбила?

Надія Вікарій, донька Тетяни Саннікової: Не пам’ятаю.

Олена Солодовникова, журналіст: Додому Надя повертатися не хоче.

Надія Вікарій, донька Тетяни Саннікової: Просто не хочу бачить і чуть те, що зараз там.

Олена Солодовникова, журналіст: Той єдиний комп’ютер дітям Саннікової подарував Юрій Павленко.

Юрій Павленко, міністр у справах сім’ї, молоді та спорту: Нагадайте.

Олена Солодовникова, журналіст: Родина Саннікових. До міністра одне питання – чому соціальні працівники не змогли запобігти трагедії в родині Саннікових?

Юрій Павленко, міністр у справах сім’ї, молоді та спорту: І я Вам скажу, що такий випадок, можливо, не настільки критичний, тобто, тут сходу ми не зможемо на вулиці, да, розкласти цю справу.

Олена Солодовникова, журналіст: Він той, хто може змінити сімейний кодекс. А саме виписати конкретні причини, через які у батьків відбере дітей держава. Позбавити батьківства може суд. Справи, де ідеться про життя дітей, розглядаються роками. Суд, як правило, ухвалює рішення на підставі висновків соціальних працівників. А вони їх роблять інтуїтивно.

Микола Кулеба, голова Служби у справах дітей Києва: Сегодня четких прописанных критериев относительно лишения родительских прав нет. Например, что пьяные родители валяются, да, и ребенок там трехлетний ходит, и ему нечего кушать. Я говорю – я бы изъял такого ребенка, а они говорят – а мы бы не изымали, потому что у нас таких в шахтерских городках, у нас таких детей, там, тысячи.

Бататодітна мати: Я сама с интерната. Там, где я была, я не хочу, чтобы мои дети шли.

Олена Солодовникова, журналіст: У цієї жінки можуть відібрати трьох дітей. Це друга спроба соціальних працівників увійти до квартири і перевірити, як живуть діти. Ну, а якщо не відкриють і десять разів, і двадцять разів?

Соціальний працівник: Ну, не може такого бути, колись же ми натрапимо на батьків.

Олена Солодовникова, журналіст: Комісія збирається іти, агенти впливу пропонують свій план, як потрапити у квартиру. Агенти впливу запропонували постукати у вікно, після чого двері відчиняються. Таргани у посуді, попільниця у дитячій кімнаті. Жінка каже, що хворіє. Алкоголем не зловживає.

Бататодітна мати: Я вон, смотрите, что пью, можете понюхать – «Корвалол».

Олена Солодовникова, журналіст: Родина живе на 300 гривень на місяць. Допомогу багатодітній матері. Представники служби захисту дітей залишають свій телефон і ідуть. Вирок комісії – умови проживання задовільні. Агенти впливу попросили відкрити холодильник.

Бататодітна мати: Ну, господи, ну, вы мне еще в трусы загляните, или что, ну, что это такое.

Олена Солодовникова, журналіст: Тільки одна дитина зі ста, яких у батьків відібрала держава, повертається у родину. Валентина пила, дитину забрали до дитячого притулку. І тільки це примусило жінку схаменутися.

Валентина Карнаух, мати, яка повернула батьківські права: Можно сказать, опускаешься, опускаешься, все ниже, вот. А когда уже случилось такое страшное, что, вот, ребенок в «Малятко», когда осознаешь, что тебе, ну, твое дите у тебя забирают, ну, становится страшно просто. Сейчас самой, ну, сейчас просто не по себе даже.

Олена Солодовникова, журналіст: Через два роки вона повернула дочку. Влаштувалася на роботу, зробила ремонт. Про дитячий будинок п’ятикласниця Іра не пам’ятає. Купа іграшок, на дивані спить братик.

Валентина Карнаух, мати, яка повернула батьківські права: Не свисти, а то денег дома не будет.

Артем Шевченко, ведучий: Серед футбольних фанів бувають не просто хулігани. Тепер це організована структура зі своїми ідеологами та командирами, і рядовими. Так вважають у міліції, яка почала вести облік футбольних фанів. Той, кого помінять у бійці на стадіоні, потрапить у чорний список. І тоді зможе дивитися футбол тільки по телевізору. Агенти впливу зсередини вивчали організований фанатський рух.

 

Оле! Оле-оле-оле!

Артем Шевченко, ведучий: Це остання масштабна бійка футбольних фанатів з міліцією. З початку спалахнула локальна сутичка під трибуною, потім на поле летить піротехніка і, зрештою, масові безлади. Тільки стільців тоді зламали чотири сотні.

Міліціонер: Буквально ногой надо нажать на спинку, и туда, он переворачивается, и все. И сидения в руках. Ну, хорошо, хоть их придумали с такого легкого материала.

Артем Шевченко, ведучий: По 15 діб арешту отримали від суду 12 учасників тієї бійки, всі вони ховають обличчя.

Фанат: Одному что-то не понравилось, какому-то выпившему человеку…

Артем Шевченко, ведучий: На домашньому стадіоні клубу «Динамо» у Києві міліції немає зовсім. За порядком наглядають спеціальні хлопці зі служби безпеки. Цього фан-клуб домагався довго, тепер бояться, що міліцію повернуть на трибуни. А це головний диригент фанатського оркестру. Саме він визначає, що і коли кричати, співати і розгортати. Настінний живопис із зображенням логотипів фанатських угрупувань, так званих фірм, та їхніх ідейних принципів – неодмінна складова цієї субкультури. Як, власне, і специфічний дрес-код ­ - спортивне взуття, штани або джинси, і темні джемпери, неодмінно із капюшоном. Міліції так важке розрізняти, хто ж це саме бешкетує на трибунах. А їм самим навпаки – легке вирізняти одне одного у натовпі. Фанати одного з провідних українських клубів готуються до важливого виїзного матчу. Кирило розповідає нам про структуру фанатського руху і без жаргонних слів тут не обійтися.

Кирило, активіст фанатського руху: Ну, во-первых, оно разделено на хулиганов и ультрас, и всех остальных, которые пойдут либо в одно, либо в другое движение. И, в свою очередь, эти уже два больших, то есть, тоже из нескольких группировок состоят различных.

Артем Шевченко, ведучий: Сам він був і ультрас, і хуліганом. Тепер активіст офіційного фан-клубу, але показувати обличчя все одно не хоче. «Ультрас» (від лат. ultra – крайній ступінь) – фанатський рух, організований з метою яскравого шоу на трибуні. «Хулз» ( від англ. hookigans – хулігани) – фанатський рух, організований заради сутичок із угрупуванням суперника. «Фірма» - стійке угрупування фанів, належить або до «ультрас», або до «хулз».

Кирило, активіст фанатського руху: Команды, у которых нет хулиганов, они будут очень сильно страдать, вот, на примере той же Ахтырки. То есть, если бы там было какое-то движение, то точно также наши лидеры нашлись бы с их лидерами, то есть, как-то бы организовали там забивон.

Артем Шевченко, ведучий: «Забивон» (від «битися», «забивати»). Бійка двох угрупувань хуліганів поза стадіоном. «Махач» (від «махати») – теж саме, що і забивон. «Фаєр» (від англ. – вогонь) – сигнальний вогонь або інший піротехнічний засіб, заборонений для застосування на стадіоні. Такого відео багато в Інтернеті. Це одне із останніх бійок у Донецьку. Блакитні кольори «Дніпра» протии «помаранчевих» «Шахтаря». Все вирішується за лічені хвилини.

Кирило, активіст фанатського руху: Драться руками и ногами. То есть, понятное дело, без ножей, там, без бит. В случае, там, разгромленных магазинов, там, и прочего, и стадионов, и всего остального. Понятное дело – это серьезно карается. Лидеры движения, как бы, смотрят сами за этим, как бы, за своими войсками, скажем так, сами смотрят.

Артем Шевченко, ведучий: У цих графіті, фактично, всі ідеї фанатського руху. В ньому є і радикально праві погляди, аж до проявів нацизму. Всі справжні фани категорично проти комерції в сучасному футболі, і проти «Євро-2012» в Україні, бо їм нічого, окрім обмеження свободи, воно не принесе. І, звісно, всі вона проти міліції, яка чи не в кожному з них бачить правопорушника.

Кирило, активіст фанатського руху: Ну, это же ребята, это вчера просто рисовали, как бы, это очередная растяжка у нас будет на милицейскую тему.

Володимир Слинський, заступник начальника Департаменту громадської безпеки МВС: Зараз у нас уже більше, майже півтисячі, є картотека, бачите, ось. Оце ми все, оці всі порушники…

Артем Шевченко, ведучий: А з якою метою вона зроблена?

Володимир Слинський, заступник начальника Департаменту громадської безпеки МВС: З метою того, що уже зараз… Ось така картотека. Уже зараз у Верховній Раді наш законопроект, що якщо людина протягом року робить два правопорушення на футбольному матчі, тоді вона може судом бути усунена від перегляду футбольних матчів на три роки.

Артем Шевченко, ведучий: Це розбір ахтирських польотів на бюро професійної футбольної ліги.

Олександр Чубаров, адміністратор ФК «Динамо» (Київ): Я подошел к болельщику, начал урезониварть их. Я говорю. Смотрите, вас фотогрифуют, снимают. Из-за вас, из-за вас, ляпнется у нас «Евро-2012». И мне болельщик «Динамо-Киев» якобы говорит: «А нам, - матом, - в твое «Евро-2012».

Анатолій Попов, виконавчий директор ПФЛ: Если эти факты станут достоянием УЕФА, то мне кажется, что возможны самые серьезные выводы УЕФА.

Вадим Костюченко, віце-президент ФК «Динамо» (Київ): Во всем мире различные группы радикальные, различные, всегда использовали и стараются использовать трибуны. Мой ответ на этот вопрос даст совместный законопроект, там, где административное наказание с плеч клубу переносится на, именно на нарушителя.

Артем Шевченко, ведучий: Столичне «Динамо» уперше провело відкрите тренування. Спеціально для того, аби показати єдність клубу із своїми вболівальниками. Бути фанатом стало просто модно, скаржаться ідейні активісти руху.

Богдан Бондар, лідер фан-угрупування U-27: Глибоко в суті цієї ігри є війна. Як би не хотілося там чиновникам УЄФА зробити вигляд, що це розвага, там, для дітей, які приходять з татом і мамою в суботу подивитися футбол. Футбол, от чому, це завжди була війна. І тому фанати, вони, фактично, уособленням, от, цієї, скажімо, воєнної сутності. Тобто, вони є, фактично, ворогуючими сторонами.

Артем Шевченко, ведучий: Саме після безладів УЄФА відібрало в Італії, відібрало Україні «Євро-2012». Якщо війни триватимуть – зроблять навпаки. Це всі історії від агентів впливу на сьогодні. Пропонуйте свої сюжети, найцікавіші із них побачите у нашій програмі на «Інтері».

 

Стенограма підготовлена компанією Sourcer.