Політик Микола Томенко міг би заслуговувати на повагу через те, що в своїй щирій затятості він послідовний. І проект «Почни нове життя з Миколою Томенком», який стартував на каналі ICTV на Великдень, 27 квітня, о 13.00, міг би продовжити добру традицію, яку започаткував у своєму проекті «Надзвичайні новини» Костянтин Стогній. Розпочавши свій новий проект на ICTV, Костянтин Петрович одночасно оголосив про припинення служби в міліції. Тепер він – незалежний журналіст, державна служба ні до чого не зобов’язує. Ризикну припустити: ця обставина позитивно вплинула на рейтинг програми Стогнія.

 

На Великдень, у день Христового Воскресіння, я, наївний, чекав дива – Томенко, ставши ведучим телепрограми про здоровий спосіб життя, оголосить у першому випуску про свій відхід від української політики і здасть депутатський мандат. Дива не сталося. З політиками взагалі не трапляється див. У них імунітет на все хороше. Через те я не вірю в меседжі, які вже другу неділю посилає мене Микола Володимирович із телеекрану.

 

Але спочатку – про формат самої програми. Є спортивні зали, є відомі люди, які освоюють той чи інший вид спорту, є майстри цього самого виду спорту, які дають корисні поради новачкам, і є магазин спорттоварів (він же партнер проекту), де можна купити необхідне спорядження. Як водиться, родзинкою стають зірки української естради, спосіб життя яких із певною натяжкою можна вважати здоровим. У перших випусках це були вегетаріанець Сашко Положинський і непитущий дайвер (пірнальник по-нашому) Віктор Павлік. Вважається, що глядача приваблять насамперед зірки у спортивних трусах. Але для мене приємним відкриттям стали спортсмени, котрі брали на себе функцію тренерів. У першій програмі в баскетбол із зірками грав Олександр Волков (не плутати з однойменним політиком), у другій вигравала в зірок у пінг-понг Маргарита Песоцька. Про обох я чую вперше. Очевидно, це не робить мені честі – спортивним життям земної кулі я взагалі не цікавлюся і крім Кличків та Блохіна з Дерюгіною в телевізорі та на фотографіях нікого не впізнаю. Спортсмени ж Волков і Песоцька виявилися несподівано цікавими та зовсім не ходульними персонажами. Вони не говорять зайвого, зате навіть лежачи на дивані відчуваєш – якщо ти ще не зайнявся спортом, то лише тому, що у тебе не було таких цікавих та оригінальних тренерів. Поєднання зірки естради та зірки спорту в даному форматі цілком гармонійне.

 

Тому в цих тандемах зірка української політики виглядає відверто зайвою. Як і всюди, куди український політик виходить за межі сесійної зали Верховної Ради.

 

Далі – про «формат» Миколи Томенка. Я не стояв на помаранчевому Майдані 2004 року. Але ті, хто там був постійно, у своїх оцінках були однозначні: «Томенко – ді-джей». Влітку 2005-го таку ж саму характеристику дали йому, на той час – віце-прем’єру з гуманітарних питань, ведучі ранкової програми з музичного каналу М1: «З усіх наших ранкових гостей Томенко – найкращий. Справжній диск-жокей!». Причому «польовим командиром» колишнього комсомольського активіста навіть помаранчева преса не називала. Напрошується висновок: Миколі Володимировичу справді личить образ шоумена. З урахуванням активного комсомольського минулого – правильного шоумена. До «комсомольського» образу дуже добре підходить і затята боротьба Томенка з еротикою по телевізору, яка широко висвітлювалася, зокрема і «Детектор медіаю». Про те, як Микола Володимирович завзято шукає шкідливий секс у газетних кіосках по регіонах України, аби боротися з цим соціальним злом, можна дізнатися з матеріалів офіційного сайту Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

 

Спорт як більш здорова альтернатива сексу – ось що пропагували комсомольці ще з 20-х років минулого століття. Потім масовий спорт у СРСР поволі починав ставати одним із символів консервативної, якщо не сказати тоталітарної держави. І в цьому нинішній політик та вчорашній комсомольський ватажок Микола Томенко помітно послідовний. А оскільки він до всього ще й сповідує та декларує консервативні погляди, які називає традиційними українськими цінностями, підтверджується ще одна істина: у консервативних людей проблеми з почуттям гумору. Все це, взяте разом, помітно в перших випусках програми «Почни нове життя».

 

Навіть якщо фраза Томенка: «Баскетбол, на відміну від шахів – гра для розумних», і претендує на те, аби стати дотепом, у його вустах вона звучить абсолютно серйозно. Очевидно, Томенко справді так думає. Мої переконання в тому, що Томенко неприпустимо для осудної людини серйозний, підтверджує ще один епізод. Розповідаючи, як під час гри у баскетбол ректор Львівської богословської академії з команди суперників штовхнув його, Микола Володимирович абсолютно щиро обурюється: «Як можна поєднати християнську ідеологію з тим, що мене чуть не збили?». Чи ось Віктор Павлік згадує, як у шкільні роки грав у пінг-понг підручниками (я теж через це пройшов. – А.К.), а Томенко негайно наголошує менторським тоном: «Не рекомендую теперішнім школярам робити цього!». Як ще про способи покарання не нагадав (у нашій школі за пінг-понг на перервах вчителі забирали та нищили дефіцитні пінг-понгові кульки)… Ну а за цю фразу я готовий Томенкові пробачити навіть хрестові походи на секс: «В мене була мрія довести, що українець зросту метр сімдесят, біла людина, може бути визначним баскетболістом!».

 

Та головне в усьому цьому – на граючого тренера всієї неспортивної України Томенко так і не тягне. Нехай диктор за кадром гордо повідомляє про його подвиг – змусив помаранчевих міністрів у 2005 році стати на ковзани. Піар – не подвиг, а стимул. Про акцію згадують досі, але не в спортивному контексті. З таким же успіхом Віктор Янукович між заохотити біло-блакитний уряд влаштувати автомобільні перегони – він сам був автогонщиком. Займався Янукович і боксом, але битися політики і без нього вміють. Ще вони вміють нічого не робити між виборами, під час яких теж мало що роблять, окрім як замовляють політичну джинсу. Ось політики максимально затягують формування парламентської більшості, потрібної для роботи. Потім блокують трибуну, на тижні паралізуючи власну роботу. Далі – не висувають єдиного кандидата проти Черновецького і, як я підозрюю, готуються звинуватити один одного в його перемозі на виборах столичного мера. Нарешті політики визнають галопуючу інфляцію і при цьому дають країні ненормальну в такій ситуації кількість вихідних днів, зникаючи з країни на відпочинок. За всі ці заслуги українські політики регулярно отримують свої зарплати і доплати. Від цього життя вони не відмовляються. Воно їх влаштовує. Нове починати не хочуть.

 

Микола Томенко – не виняток. Пропагувати здоровий спосіб життя, лишаючись при цьому діючим українським політиком, що само по собі нездорово, – нонсенс. Гаразд, нехай Микола Володимирович не здає депутатський мандат, аби поринути з головою в спортивно-телевізійне життя. Нехай сексу багато і його не подолати навіть віце-спікеру. Нехай із кар’єрою музичного продюсера не склалося – опікування «Ґринджолами» на високому рівні зашкодило репутації групи. Зате можна продовжити кар’єру телеведучого спортивних програм. Виправдати, зрештою, репутацію ді-джея. Стати визначним білим баскетболістом при зрості 170 см. Але якщо при всьому цьому хочеться лишатися політиком і отримувати стабільну зарплату – то чому б самому не почати нове життя і не перерахувати хоча б одну місячну депутатську платню чи хоча б один гонорар від однієї програми на спортивні потреби якогось дитячого будинку? Чи не змусити колег по парламентській сесійній залі зробити те ж саме – на ковзани ж політики колись стали…

 

Словом, спроба зробити розважально-пізнавальну спортивну програму на ICTV виявилася, як на мене, досить успішною. А спроба олюднити і «приземлити» політика, як завжди, провалюється. Телебачення у цьому не винне. Для позитивного результату треба, аби політик пішов із політики, як Стогній – із міліції.