Рішення Костянтина Грубича улітку 2007 року перейти на «Інтер» шокувало багатьох, адже Костя, працюючи на «1+1» 10 років, сприймався як невід’ємна складова бренду «Плюсів». Та за кілька місяців, протягом яких на «Інтері» виходить щоденна програма для споживачів «Знак якості», вічно усміхнений і молодий, хоч уже і з сивиною у волоссі, ведучий непогано вписався у нове амплуа. «Знак якості» - програма, яка не може не викликати підозр у джинсі та прихованому піарі, оскільки в ній оцінюються конкретні торгівельні марки. В цій ситуації саме Костя, якого колеги та глядачі знають як чесну й відповідальну людину, є головною гарантією «непродажності». Про це і про інші аспекти роботи у програмі «Знак якості» розпитала ведучого «ТК».
– Костю, кому належить ідея створення проекту «Знак якості»?
– Такі ідеї підказує саме життя. Адже кількість товарів навколо нас зростає щодня, звідси виникає гостра необхідність в інформації щодо їхнього вибору, якості, цін. Тому дуже вчасно на «Інтері» вирішили робити таку програму – і цікаву, і корисну, яка стала би джерелом інформації для багатьох мільйонів українських споживачів.
– Чим відрізняється ваш проект від аналогічної російської програми «Контрольна закупка»?
– Ідеологія та мета подачі матеріалів у нас однакова, відрізняється форма подачі інформації. Наприклад, у нашій програмі з’явилися такі рубрики, яких немає у москвичів – «Кошик із зіркою» та «Сенсорний аналіз». Потім, коли «Контрольна закупка» змінила формат, то і в них з’явилася рубрика «Кошик із зіркою». Виходить, що ми одне одного доповнюємо. Але, звичайно ж, вони з’явилися першими на екрані і стали, так би мовити, для нас за взірець. «Знак якості» – більш інформативно насичена програма, а московський проект більше схожий на шоу. Що стосується часових мірок, то «Контрольна закупка» коротка, натомість наша програма триваліша.
– Ви говорили, що «Знак якості» – передусім соціальний проект, покликання якого – розповісти, пояснити, де і в чому нас можуть надурити. Наскільки можна бути впевненим, що вибраний експертами продукт і справді корисний?
– Перш за все, потрібно з’ясувати, яких саме експертів беремо до уваги: хіміко-фізіологічної лабораторії чи смакових. Звичайно ж, певна доля суб’єктивізму присутня навіть у науковців, позаяк існують різні наукові течії, підходи й так далі. Головне для нас, журналістів, редакторів та авторів програми – не стати на одну точку зору. Ми всі розуміємо, що коли, наприклад, кишкову паличку знаходять у якомусь продукті, то це не обов’язково провина виробника. Це могло трапитися й під час транспортування, і в торгівельній мережі, і в інших випадках. Ми просто даємо інформацію, залишаючи за глядачем право обирати. І намагаємося запрошувати у програму найбільш компетентних фахівців.
– Наскільки дорогим є проект у виробництві? Можете назвати бюджет програми?
– Думаю, вона таки не з дешевих. Затрати в основному йдуть на відрядження. Також доводиться багато витрачати на професійні та народні експертизи, аналізи продуктів тощо. Варто зазначити, що це тільки продукти, а коли б це були непродовольчі товари, то затрати б відчутно зросли. Поки що ми не досягли такого рівня, щоби тестувати, приміром, холодильники або щось інше. Одна річ тестувати хліб, а інша – ікру. Це вже значна різниця у ціні. А стосовно точного бюджету, то, гадаю, варто запитувати у продюсера програми «Знак якості».
– Хто і як вирішує, яка тема йде у виробництво програми, а яка – ні? Яким чином ви відбираєте товари виробників для аналізу у програмі? Якими критеріями відбору керуєтеся?
– Це тривалий процес. Все починається, звичайно, з редакторської групи, де кожен має право голосу. Оскільки ми всі споживачі, то уявляємо, що може мати попит, а що ні. Потім визначаємо список продуктів, знову щось додаємо, щось збираємо. А вже рейтинги показують, що продовольча група сприймається краще, ніж непродовольча. Далі свої пропозиції вносять програмна служба і програмний директор Сергій Дем’янчук. Все завершується в кабінеті генерального продюсера, де ми всім колективом програми затверджуємо той список товарів, із якими можна працювати протягом наступного місяця.
– Чи задоволені ви показниками програми?
– Почнімо з того, що «Знак якості» – це програма не прайм-тайму. Боротися за цей слот недоречно. Моє завдання у програмі – робити якісний продукт і по можливості вкладати в нього душу. Чи задоволений я особисто? В принципі, у нашому слоті порівняно з іншими каналами маємо найкращі показники, і на цьому ми зупинятися не будемо. Моя мрія – щоб «Знак якості» виходив пізніше, бо ті люди, які працюють, не можуть з об’єктивних причин її дивитися. А тим часом у нас триває боротьба між бабусями та їхніми онуками.
– Сергій Дем’янчук в інтерв’ю «ТК» зазначав, що показники програми залежать від інтересу споживачів до конкретних продуктів. Чи можете ви погодитися з його думкою? – Так, погоджуюся. От, наприклад, був такий цікавий випуск програми про камамбер (різновид сиру). Вона мала найнижчу частку, хоча і зроблена досить непогано. А чому? Бо сир із пліснявою нашим людям, мабуть, не дуже цікавий. Принаймні тим, хто дивився в той час телевізор. Так само було із сиром моцарелла. А от вершковий сир мав найкращий рейтинг.
– З якими проблемами стикаєтеся під час зйомок? Що найскладніше у підготовці до ефіру?
– Найскладніше у підготовці до ефіру – це вибір і закупка товару, пошук п’ятьох виробників. Також потрібно уважно стежити, щоби не сплутати різні цінові категорії. Щоби потім, грубо кажучи, ковбасу з однаковою назвою не купували за 15 гривень і за 60 грн. Буває, що у нас деякі продукти «вилітають», бо не можемо назбирати п’ятьох виробників, або взагалі немає виробників певного продукту в Україні. Приміром, рибні палички в нашій країні не виробляються.
Також виникають проблеми із лабораторіями. Треба ж про все домовитися, про всі аналізи, а організаційно це зробити непросто. Крім цього, мусимо домовлятися з підприємствами/ заводами, щоби пускали на зйомки програми, зокрема її рубрики «Рейд на виробництво». Але, на жаль, часто похід на підприємство закінчується збоєм. Буває, що деякі, особливо київські підприємства, тупо не пускають, а інші тільки постійно дають обіцянки на зйомку, хоча виконувати їх не дуже поспішають.
Найлегшим є те, що залежить саме від мене, – моя журналістська робота у програмі. Хоча комусь, мабуть, було б і важко витримувати такий шквал інформації: я ж щодня дізнаюсь про інший товар, і все потрібно запам’ятати, а потім у зрозумілій формі розповісти.
Що цікаво - в наших сюжетах нема закадрового тексту. Ці стендапи – як важка атлетика, відчуваю, що на цьому кілограми втрачаю :). Але, як я вже казав, це є найлегшим, бо залежить від мене.
Зараз моя праця у «Знаку якості» схожа на марафон: ніколи озирнутися, подумати. Вихідний – рідкість. Та й у Києві я буваю мало. Не знаю, добре це чи погано, але такий період є і, можливо, я колись за ним сумуватиму.
– Що спонукало вас працювати у цьому проекті? Наскільки відрізняється ця робота від ваших інших проектів? Чи не плануєте розпочати ще якийсь новий проект?
– На цю роботу я погодився не з першого разу. Я людина дуже консервативна в плані колективу, з яким працюєш. Я майже десять років пропрацював на «1+1» і відірватися звідти було вкрай важко. Бо там залишилися приятелі, з якими мені комфортно працювалося, і я дуже вдячний цій організації. Але ж у кожного з нас є свої амбіції. У моєму переході в «Знак якості» зіграло свою роль бажання самореалізації. Все ж таки я тепер не ведучий програми, що виходить раз на тиждень, а маю щоденну програму. Думаю, інші на моєму місці вчинили б саме так. А нарікати на труднощі, які потім почалися, не маю права, бо сам обрав такий шлях.
Щодо майбутніх проектів, то у нас заплановане велике недільне або суботнє ток-шоу. Воно також пов’язане зі споживачами, сферою послуг.
– У програмі «Знак якості» хоч ви і не даєте оцінки товару, та все ж таки псуєте імідж виробника. Чи були вже прецеденти навколо цього питання? Як усе вирішувалося, як надалі збираєтеся боротися із невдоволеними товаровиробниками?
– Нарікання з боку невдоволених товаровиробників були, але жодне з них судом не закінчувалося. Якщо виробник зазначає на етикетці, що там, припустімо, є тваринні жири, і про це написано на упаковці, то немає питань, про це попередили і це, відповідно, відбивається на ціні товару. А коли це виявили не ми, а лабораторія, то які тоді до нас можуть бути питання? Крім того, у нас є всі акти.
І ці проблеми з виробниками вирішуються по-різному. Інколи напружується наша юридична служба. Буває й таке, що ми неправильно написали ціну товару. «Знак якості» – це дуже складна в організаційному плані програма, тут можуть бути навіть такі механічні помилки. Але зовсім не ті, від яких потім страждає імідж виробників. Тобто навмисно ми помилок не робимо. Інакше про це б уже знали всі, і нас би закрили. Також програма не може мати спонсорів, позаяк «Інтер» повністю несе витрати на її виробництво, а тому «Знак якості» не є і не буде заангажований ніким.
– Програма вже півроку в ефірі. Чи не плануєте якось змінити формат, урізноманітнити або ж доповнити її?
– Вона і зараз потихеньку змінюється. Кардинальних змін не буде, оскільки ми орієнтуємося на публіку, котра вже звикла до програми. У нас потроху з’являються нові рубрики, по-іншому тлумачаться ті, що вже були. Зараз ми почали показувати наших консультантів, запитання подаємо у студію на плазму. Та й картинка програми стала відчутно кращою. Словом, мають бути зміни не революційні, а еволюційні.
– Чи продовжить програма виходити у наступному сезоні?
– Все може бути, але поки що я не бачу передумов припинення її виходу в ефір. Ми, як телевізійні бійці, повинні бути готовими до всього. Я вже багато років працюю, і бачив всяке.
– Як гадаєте, чи довго житимуть на українському телебаченні споживчі програми?
– Вони в нас лише починаються. Не знаю, як саме збільшуватиметься кількість таких програм, але ж подивіться: що в Україні є найбільш розвиненим? Так, торговельна мережа. Магазини будуються із шаленими швидкостями, і все це для споживачів. Відповідно, ці програми будуть вічними, до того ж, плюсом такого формату є те, що вони відносно аполітичні. Тобто, не зважаючи на вибори-перевибори, таку програму можна пускати в ефір.
Не кажу, що я буду все життя цим займатися, але сам цей жанр буде вічним. От, до прикладу, кулінарні програми. Вони ж були, є і будуть! Споживчі програми зараз на підйомі, і я думаю, що безробіття поки що нам не світить :).
– Костянтине, чим є проект «Знак якості» саме для вас?
– Знаєте, в чому мій і мінус, і плюс? У тому, що я не вмію абстрагуватися і не можу сприймати те, що я роблю. Треба навчитися ставитися до роботи як до роботи, тоді менше нервів витрачатиметься. Все, що я роблю, стає частиною мене. Через те я маю якийсь успіх (якщо маю) і якесь своє обличчя. Це, безумовно, частина мого життя, інакше би я знайшов спосіб як мінімум не їздити на ті всі заводи. Радий, що ми дуже багато зняли програм, за 9 місяців аж 150 випусків (!). Ви спробуйте знайти аналог цьому. Програму дивляться, і глядачам вона приносить відчутну користь.
