Нацрада не змінить своєї позиції у мовному питанні», - заявив «МедіаБізнесу» голова Національної рази з питань телебаченні і радіомовлення Віталій Шевченко. Отже, Нацрада й надалі наполягатиме на підвищенні частки української мови в ефірі з 75% до 85%. Кілька місяців спротиву індустрії, яка не бажає втрачати російськомовного глядача (а з ним і рекламодавця), поки що не дали результату. «МедіаБізнес» спитав у телевізійників, незалежних експертів та депутатів, які наслідки матиме впровадження рекомендацій Нацради для українського телебачення.

 

Михаил Белецкий, эксперт Киевского центра политических исследований и конфликтологии:

 

- В целом для общества такое решение крайне нежелательно. Оно нарушает обязательства, взятые на себя Украиной перед Европой, в частности - ратифицированную ВР «Европейскую хартию региональных языков и языков меньшинств». Это решение ограничивает одно из фундаментальных прав человека - право на получение информации. Кроме того, оно вызывает противостояние между людьми, говорящими на двух основных языках Украины, и негативное отношение русскоязычных граждан к государству как таковому.

 

Максим Варламов, генеральный директор телеканала «1+1»:

 

- Те уверенные 75% украиноязычного вещания, которые сегодня прописаны в законе, у нас уже есть. Будем ли мы увеличивать квоту - зависит от того, что нам скажут законодатели. На сегодняшний день споры продолжаются. Что будет написано в законе, то и будем делать. Стремиться будем к тому, чтобы выйти на 100%, но когда это произойдёт, сказать не могу. Чтобы понять, как это отразится на нашей аудитории, сейчас специальная группа проводит исследования. Что-то конкретное сможем сказать после праздников.

 

Елена Бондаренко, народный депутат:

 

- Нацсовет, игнорируя интересы рынка и потребительские ожидания, ставит знак равности между формулировками «не меньше 75%» и «больше 75%». Они ведут непонятную мне борьбу только за форму, абсолютно не обращая внимания на содержание. Сейчас, при отсутствии достаточной производственной базы в Украине, Нацсовет требует от телеканалов невозможного: не просто украиноязычного продукта, а отечественного. По бюджетам, выделяемым странами на поддержку собственного кинематографа, мы несопоставимы не то что с Россией, а даже с Польшей или Румынией. Эти горе-чиновники за счёт русскоязычного зрителя пытаются решить проблему отсутствия масштабной государственной программы по стимулированию отечественного теле- и кинопроизводства. Они рассматривают медиа как инструмент агитации и пропаганды, а не как индустрию. Это не является признаком демократического государства.

 

Ольга Владимирова, главный редактор телекомпании «Приват ТВ Днепр» (9 канал) / «Приват ТБ Дніпро» (г. Днепропетровск):

 

- Законодательство, в части, которая касается регионального телевидения, мы начали выполнять сразу. Проблемы были только на первых порах: месяца два зрители звонили и высказывали своё негативное мнение. Но со временем все привыкли, наоборот – стали более внимательно слушать и делать замечания по поводу грамотности украинского языка. Думаю, что всё дело во времени. Первая реакция - как после прививки у ребёнка: возможно повышение температуры, аллергические явления, но всё это со временем проходит, если ребёнок не болен хроническими заболеваниями. Я не думаю, что наше общество настолько хронически настроено против украинского языка. Думаю, что тот продукт, который производится украинскими телекомпаниями, вполне может быть изначально украиноязычным. Другое дело, что многие каналы ретранслируют советские фильмы, которые изначально были сделаны на русском языке. И люди привыкли… Дубляж зачастую некачественный, он воспринимается неадекватно и даже смешно.

Но если продукт сделан профессионально, его будут смотреть на любом языке.

 

Вальдемар Дзики, генеральный директор ТРК «Украина»:

 

- Выполнить данное требование для многих каналов будет тяжело. Сейчас все программы собственного производства ТРК «Украина» сделаны на украинском. Безусловно, мы готовы соответствовать и новым стандартам, но переход к ним должен быть постепенным. Иначе есть риск того, что часть населения перейдёт на просмотр спутникового телевидения. В процессе перехода на новую квоту хочется увидеть реальную помощь государства, а не только невыполнимые постановления, решения и законопроекты.

 

 

Додамо, що протистояння Нацрада VS індустрія наразі зайшло в таку площину, у якій позиція жодної зі сторін не є переконливою. «Україномовних громадян більшість, і вони мають право отримувати інформацію своєю мовою», - закидає Нацрада телевізійникам. Справді, таких громадян більшість. За даними загальнодержавного перепису населення – близько 60%. Але не 75% і не 85%.

«Це насильницька українізація», - парують телевізійники. А пасивна русифікація краще? «Зменшення частки російської мови порушує право громадян на вибір», – уточнює індустрія. А носії інших мов можуть дивитися наше ТБ циганською, польською, грузинською тощо?

Дії Нацради щонайменше необачні, перш за все, з точки зору національної безпеки. Рекомендація Нацради може лише відштовхнути російськомовних глядачів від українських телеканалів. І підштовхнути до російських. Запізно говорити про мову українського ефіру, коли у цьому ефірі представлені майже всі найвпливовіші російські канали. Мешканці східних та південних областей реагують на україномовний продукт у кінотеатрі чи на телеекрані роздратовано. І як би не обурювавав цей факт, підвищення квоти української мови на ТБ його не змінить.

На «крайньому Сході» київські канали давно програли боротьбу за глядача. В пакетах багатьох місцевих кабельників немає навіть «Інтера» з «1+1». Там повне засилля «росіян». Невже Нацрада домагається, щоб і мешканці інших російськомовних регіонів дивилися на світ очима Путіна? Якою б мовою не мовили українські канали, але вони – українські. І подають інформацію з точки зору інтересів України (твердження суперечливе, та інакше чому в них досі є ліцензії?).

Не менш важливий наслідок нововведень – матеріальні втрати держави. Із підвищенням квоти україномовного продукту телеканали справді можуть втратити аудиторію, а з нею і рекламодавця. Проте це не лише вузькокорпоративна проблема телеканалів, як суб’єктів господарювання. Їхні недоотримані доходи – це ще й недоотримані податки. Фінансово постраждають не лише телеканали, а й державний бюджет.

Тож не дивно, що майже всі опитані «МедіаБізнесом» експерти оцінили можливі наслідки впровадження рекомендацій негативно. А більшість читачів «МедіаБізнесу» взагалі вважають, що телеканали мають власноруч визначати мову свого ефіру. Такий висновок можна зробити з результатів голосування на нашому порталі (станом на 21 квітня). Звісно, тут можна сперечатися. Телебачення – це не лише індустрія, а й найвпливовіший та найефективніший засіб пропаганди. Тому правило «попит створює пропозицію» тут треба застосовувти обережно. Держава повинна мати важелі впливу на телевізійну галузь, як і на всі стратегічні сфери – від природних монополій до цін на «соціальні» види хлібу. Однак регулювати ці стратегічні галузі вона має правильно. Нацрада може встановлювати певні вимоги до мовлення телеканалів. Та вона не має права робити це всупереч державним інтересам та національній інформаційній безпеці.