Артем Шевченко, ведучий: Ми приходимо тоді, коли решта всіх вже безсилі допомогти, коли у вас опускаються руки і немає сил боротися. Добрий вечір. На каналі «Інтер» програма «Агенти впливу»: розслідування, скандали, провокації. Знайдемо вихід разом. Я Артем Шевченко. Сьогодні агенти впливу покажуть вам такі історії: забійний клуб: ведучий змінює професію, агенти впливу у закритому бійцівському клубі – психологічний стрес заради внутрішнього комфорту чи школа агресії; і мертвим, і живим, і ненародженим: індульгенції для лікарів, ними виправдовують фатальні помилки; тваринний інстинкт: прибутковий бізнес – контрабанда хижих і небезпечних тварин, від скорпіона до крокодила – купуй, кого заманеться, ніхто і не спитає, поки не загризуть. В Україні справжня мода на екзотичних тварин. Майже всі ігуани, крокодили та інші хижаки, завезені контрабандно, відтак ніхто не перевіряє, чи здорові тварини. До того ж вони небезпечні для людей. Агенти впливу з’ясували, чиновники, які можуть покласти край такій контрабанді, не поспішають цього робити. Тваринні інстинкти вивчала Тетяна Шуліка.
Тваринний інстинкт
Тетяна Шуліка, журналіст: Перше, що вражає у цій квартирі, сморід.
Олена, продавщиця екзотичних тварин: Сейчас на данный момент я даже не знаю количество животных.
Тетяна Шуліка, журналіст: Із всім цим Олена – господарка і продавщиця тварин – живе в одній кімнаті. Ось її ліжко, а ось тераріум із павуками.
Олена, продавщиця екзотичних тварин: Показывать я их не буду. Каждый паук, он ядовитый, каждый кусается.
Тетяна Шуліка, журналіст: Олена каже, усі тварини в її квартирі, придбані легально і мають документи. Але підтвердити свої слова не може.
Олена, продавщиця екзотичних тварин: Я работаю с официальными питомниками, которые разводят животных.
Тетяна Шуліка, журналіст: А вы можете нам показать, вообще какие должны быть документы?
Олена, продавщиця екзотичних тварин: Нет, нет, я не могу показать эти документы.
Тетяна Шуліка, журналіст: Без документів екзотичних тварин в Україну завозять контрабандою. Це до семи років позбавлення волі. Агенти впливу вирішили спитати тих, хто живее поруч із жінкою. Як їм такі сусіди за стінкою? Виявилося, про зоопарк просто в будинку ніхто не здогадувався.
Сусідка Олени: Я вообще впервые об этом слышу, честно Вам скажу.
Тетяна Шуліка, журналіст: Ось екзотичні тварини, що стали улюбленцями українців, – ігуана.
Олена, продавщиця екзотичних тварин: Может и больно укусить, и больно ударить хвостом.
Тетяна Шуліка, журналіст: Удав райдужний може заковтнути дрібну худобу. І крокодил Нільській, дорослий сягає 10 метрів, вже з двометрового зросту господаря залишить без рук. Баба Настя свого Тотошку цілих два місяці ховала в саморобному вальєрі на Вінниччині. Крокодила старенькій на виховання привіз син. Все було добре, поки рептилія не втікла на сусідські городи. Саме там Тотошка ледь не довів до інфаркту ось цю жінку.
Сусідка баби Насті: Осьо тамого сидів крокодил. Он до. То він мене переполовинив, но вони доказують, що він не їсть, курчат він не їсть. Вони доказують, що він не їсть.
Тетяна Шуліка, журналіст: Тотошку забрали ветеринарні служби. Купити небезпечну тварину можна без зайвого клопоту. У цьому агенти впливу пересвідчилися, перебувавши на столичному пташиному ринку. Контрабандний товар продають майже відкрито. Це відео відзняли ми звичайною камерою. Ось, наприклад, папуга Жако коштує півтори тисячі доларів. Тварина без щеплень і аналізів може бути носієм смертельних для людини хвороб, наприклад, туберкульозу чи пташиного грипу.
Зйомка прихованою камерою: Если, допустим, взять попугая и сделать ему все анализы, это будет стоить дороже, чем попугай.
Тетяна Шуліка, журналіст: А це відео ми відзняли прихованою камерою. За прилавком з хом’ячками нам беруться дістати крокодила.
Зйомка прихованою камерою: Их тут все время возят, их не трогают, они там заплатили и все. Декоративных крокодильчиков, которые маленькие, в аквариуме плавают – не бывает. Он относится к опасным животным, поэтому в Киеве его запрещено его содержать.
Тетяна Шуліка, журналіст: За тисячу доларів Оксана обіцяє доставити крокодила. Додаткові сто п’ятдесят – і рептилія матиме всі документи справжні.
Зйомка прихованою камерою: Это оформляется именно, это не то, чтоб оно было действительно настоящее, это оформляется в Министерстве природных ресурсов.
Тетяна Шуліка, журналіст: Ми прийшли в міністерство природних ресурсів. Відеодоказам там не зраділи. Чиновник не зміг відповісти, як нелегальний крокодил отримує в їхньому Міністерстві легальний статус.
Володимир Домашлінець, начальник відділу охорони та збереження тваринного світу Міністерства охорони навколишнього природного середовища: Завжди існує якась прихована діяльність, нелегальна, як в будь-якій сфері. І завдання і Міністерства, і держави, як із будь-яким негативним явищем, з цим треба якимось чином боротися.
Тетяна Шуліка, журналіст: Про клишоногого, якого покинув господар, узимку писала вся преса. Тварина жила у фермера у селі під Черніговом. Господар переїхав, тварина лишив у клітці. Добрі селяни хотіли погодувати ведмедика. Він відкусив руку. Здравствуйте. Це мама дівчини, яку скалічив ведмідь.
Катерина Сердюк, мама дівчинки - жертви ведмедя: Я его ни в чем не виню. В этом виноват во всем… Хозяин, козел он…
Тетяна Шуліка, журналіст: Односельці сказали, дівчина і раніше питуща, після зустрічі з ведмедем стала надто агресивною. Агенти впливу у цьому переконалися. Мешканці села під Черніговом зітхнули з полегшенням. Нарешті їхній сусід – бурий ведмідь – змінив місце прописки. Тепер селян хвилює одне питання – хто відповість за відкушені руки та ноги. Адже міліція колишнього власника тварини навіть не розшукує. Проти Олександра Гудименка вже порушили кримінальну справу. Агенти впливу його знайшли. У господаря ведмедя інша ферма та інші тварини. Екологи перевезли ведмедя у зоопарк у Харкові. Та Олександр вважає – в нього нахабно викрали друга.
Олександр Гудименко, колишній власник ведмедя: Они же, я же говорю, ни разу не жаловался я на свое здоровье, или еще на что-то. Это дикое животное пять лет ездило постоянно со мной в машине каждый день. В легковой машине, на заднем сиденье в «Жигулях» мишка ездил у меня.
Тетяна Шуліка, журналіст: Олександр збирається повернути собі ведмедя. Киянка Олена майже щотижня оновлює свій зоопарк. А за статистикою митників, торік затримали всього п’ятьох контрабандистів екзотичних тварин. Як так може бути? Агенти впливу вирішили запитати у того, хто відповідає за митну варту. Чоловік вперше спілкується з телебаченням.
Юрій Карман: Та що мені сказати?
Тетяна Шуліка, журналіст: Ми пропонуємо Юрію Карману подивитися відео, відзняте на пташиному ринку. Чиновник спочатку погоджується.
Юрій Карман: Добре, да.
Тетяна Шуліка, журналіст: Але у розмову втручається прес-секретар. Вона відмовляє митника відповідати на незручні питання. Агенти впливу фіксують розмову, що відбувається за зачиненими дверима.
Розмова за зачиненими дверима: «Я сейчас очень четко и очень жестко с ней поговорила. Продюсер не оговаривала этого». – «Ну, все, тоді ми не будемо, я не буду коментувати».
Тетяна Шуліка, журналіст: Не на камеру чиновник пояснив агентам впливу, у чому справа.
Юрій Карман: Розумієте, я за кожного митника не можу нести відповідальність.
Олександр Гудименко, колишній власник ведмедя: У каждого человека есть право выбора, с кем общаться из животных под названием человек, кого себе в друзья брать – кошку, собаку, крокодила.
Артем Шевченко, ведучий: Після нашого сюжету про те, як у селі Яблунька на Львівщині люди щодня змушені ходити по залізничній колії, ризикуючи життям, агентам впливу подзвонили з «Укравтодору». Керівник відділу будівництва Валерій Гамалій прокоментував ситуацію. Чиновник розповів, після сюжету агентів впливу у Яблуньках побувала комісія. Результат роботи – ці папери. Валерій Гамалій роз’яснив – дорога у віданні керівництва Львівщини.
Валерій Гамалій, начальник Управління будівництва та інвестиційної політики «Укравтодору»: Це може районна рішити рада, обласна рада за рахунок коштів місцевого бюджету.
Артем Шевченко, ведучий: Раніше керівник регіону це заперечував.
Петро Олійник, колишній Голова Львівської облдержадміністрації: Це, безумовно, дорога місцевого значення, яка є у віданні служби автомобільних доріг України і «Облавтодору».
Артем Шевченко, ведучий: У січні Президент наказав уряду виділити гроші на будівництву дороги Турка-Яблуньки. Прем’єр передоручила це міністрам: транспорту, економіки та фінансів, а також керівникам «Укравтодору» та Львівської обладміністрації.
Валерій Гамалій, начальник Управління будівництва та інвестиційної політики «Укравтодору»: Вот оно, доручення, яке дали. От три чоловіки, які повинні вирішити питання.
Йосип Вінський, Міністр транспорту та зв’язку України: Я не знаю про такий наказ Президента. Я не можу пам’ятати, по кожному кусочку дороги давати вам інформацію.
Артем Шевченко, ведучий: В «Укравтодорі» готові збудувати дорогу, коли дадуть гроші.
Валерій Гамалій, начальник Управління будівництва та інвестиційної політики «Укравтодору»: Пишемо відповідні листи для вирішення питання. Вирішать і ми його зробимо. Я думаю, що в цьому році ми зробимо цю дорогу.
Артем Шевченко, ведучий: На запит агентів впливу – коли ж будуть гроші, від Мінфіну надійшло повідомлення електронною поштою – всі питання до Львівської облдержадміністрації та того ж таки «Укравтодору». Документів про фінансування будівництва у Мінфіні немає. Коли лікар закінчує навчання, то дає клятву Гіпократа, головне в ній – не нашкодь. Коли лікар не знає, що робити у критичному стані, то відкриває медичний протокол, в ньому описано всі ситуації і конкретні кроки. Подекуди вони стають кроками по сходах на небеса. Протоколами медики виправдовують свої дії перед пацієнтами. А от автори цих талмудів відповідальними за написане себе не вважають. В абсурдній ситуації розбиралася Олена Солодовникова.
Індульгенція для лікаря
Анна Агафонцева, пацієнтка Кременчуцького пологового будинку: Тут видно вот полностью головка ребеночка, глазки, ручки.
Олена Солодовникова, журналіст: Це останній знімок дитини Ганни Агафонцової. Дівчинка померла під час пологів. Дитина ішла не голівкою вперед, що є нормою, а сідничками. Немовля заплуталось у пуповині. Лікар, що приймав пологи, зізнався у помилці, вчасно не оцінив ситуацію і не зробив кесарів розтин.
Анна Агафонцева, пацієнтка Кременчуцького пологового будинку: Ребенок был абсолютно здоров. Он сказал: «Это моя вина. Вы можете на меня подавать в суд. Я готов отвечать».
Олена Солодовникова, журналіст: Ось лікар-акушер, з яким Агафонцеві приватно домовлялись про пологи, усно. Тепер він стверджує – пологи не приймав, а тільки наглядав.
Олександр Богомаз, лікар Кременчуцького пологового будинку: Да, родственники попросили меня присутствовать на родах. Я не был в это время на работе. Это было не мое рабочее время.
Олена Солодовникова, журналіст: Офіційно пологи приймала завідувачка відділення Ірина Усенко. В критичний момент вона все робила згідно з протоколом – спеціальним документом, який розроблений для лікарів, за ним не слід робити кесарів розтин.
Ірина Усенко, завідуюча відділенням Кременчуцького пологового будинку: Иногда мы можем выйти победителем из сложной ситуации, и тогда нам скажут: «Вы – молодцы». Но когда случай плачевный, а такие случаи бывают, это статистика, такие случаи бывают, тогда нас проверяют с учетом протоколов.
Олена Солодовникова, журналіст: Це той самий медичний протокол. Тут виписані схеми, згідно з якими слід діяти лікарю у різних ситуаціях. У тому числі у разі ускладнень у ході операції. Такі збірки медики пишуть на прохання Міністерства охорони здоров’я безкоштовно у вільний від роботи час, на громадських засадах.
Валентина Педан, заступник начальник управління охорони матерів і дітей Міністерства охорони здоров’я: Ви хочете, щоб вообще протоколів не було? Лягайте, хай вам хто хоче, хтось щось зробить, і відповідати не буде.
Олена Солодовникова, журналіст: Ця жінка обирає фахівців, які пишуть акушерські протоколи у Міністерстві охорони здоров’я. Призначення цих інструкцій – бути шпаргалкою для провінційних медиків, які не мають доступу до медичної літератури. Утім ці товстелезні книги, які укладають титуловані академіки, не завжди досконалі. Щороку їх доповнюють поправками лікарі-практики.
Валентина Педан, заступник начальник управління охорони матерів і дітей Міністерства охорони здоров’я: Так, так, ваш протокол такий-то, там, спричинив до того, що я робив так, але в мене жінка через це померла.
Олена Солодовникова, журналіст: Тим часом у палаті Кременчуцького пологового будинку, де народжувала Аня, зійшлися стінка на стінку лікарі та родичі. Останні поки з’ясовували стосунки із лікарем, самі вже вивчили медичні інструкції.
Родичка: Тазовое предлежание есть первым показанием для кесарева сечения.
Олександр Богомаз, лікар Кременчуцького пологового будинку: Там есть показания. У нас есть протоколы приказов.
Родичка: Это настолько удобно – прятаться за директивами. А где же была врачебная интуиция?
Олена Солодовникова, журналіст: Головний лікар Кременчуцького полового будинку відстоює честь своїх колег. Під час пологів молода мама теж була на межі життя і смерті. Її головний лікар врятував всупереч протоколам.
Ярослав Прокопчук, головний лікар Кременчуцького пологового будинку: Немного я, ну, как вам сказать, ну, поступил не по протоколам. Почему? Потому что с той кровопотерей она уже должна быть в операционной.
Олена Солодовникова, журналіст: Головний лікар стверджує – акушери діяли відповідно до приписів. Зміст цих інструкцій на совісті авторів документу.
Ярослав Прокопчук, головний лікар Кременчуцького пологового будинку: Професор Камінський В’ячеслав Володимирович – це, от, автори.
Олена Солодовникова, журналіст: Головного акушера країни В’ячеслава Камінського агенти впливу чекали понад годину. Увесь цей час він оглядав пацієнток. Протоколи пише вночі, більше ніколи. Ці брошури для Камінського – спосіб поділитися досвідом з іншими колегами.
В’ячеслав Камінський, головний акушер Міністерства охорони здоров’я: Я не одну сотню родів прийняв в тазовому передлежанні. Нормальні дітки ходять.
Олена Солодовникова, журналіст: Професор не визнає себе відповідальним за смерть дитини у Кременчуцького пологовому будинку, де діяли за протоколом його авторства.
В’ячеслав Камінський, головний акушер Міністерства охорони здоров’я: Да, є прописаний, є наказ. Але для того у лікаря голова є на плечах, руки і десять чи п’ятнадцять років навчання, щоб прийняти правильне рішення. Не можна вкласти мистецтво лікування в прокрустову ложу наказів.
Олена Солодовникова, журналіст: Лікар доводить до відома – діяти за його порадами лікарі не зобов’язані, але затинається на півслові.
В’ячеслав Камінський, головний акушер Міністерства охорони здоров’я: Ну, що Ви маєте на увазі? Юридичну відповідальність лікаря, якщо він не зробив згідно цього, цієї настанови. Так? Ну, юридичної відповідальності, Слава Богу… Так, не знімайте це, будь ласка.
Олена Солодовникова, журналіст: Виявляється, що медичний протокол не має юридичної сили. Це лише збірник порад, по сути, методичка. Експертні комісії перевіряють дії медиків, не заглядаючі в такі книжки. Але для лікарів наявність таких інструкцій – це захист у разі смерті пацієнта.
Ярослав Прокопчук, головний лікар Кременчуцього пологового будинку: Заец, ты через полгода приходишь к нам, да, лично ко мне, мы идем в Центр планирования семьи, проводим там подготовку. Я беру кураторство лично над тобой, и потом ты подаришь своему мужу, бабушке одной и второй, дедушкам подаришь внука или внучку.
Олена Солодовникова, журналіст: Головний лікар Кременчуцького пологового будинку мириться із батьками, що втратили дитину, без протоколів.
Артем Шевченко, ведучий: Залишайтесь на «Інтері» із агентами впливу. Після реклами буде ще цікавіше. ведучий змінює професію, агенти впливу у закритому бійцівському клубі – психологічний стрес заради внутрішнього комфорту чи школа агресії. Ти був у Керчі: чому досі не ліквідовано наслідки найбільшої екологічної катастрофи в українській акваторії? Хто відповість за зрив курортного сезону? (реклама). Курортний сезон у Керчі на межі зриву через безпрецедентну екологічну катастрофу, що сталася півроку тому. Тоді з затонулих суден у море вилився мазут. Елементарний хімічний досвід доводить – влітку, коли вода потеплішає, мазут підніметься на поверхню. Ось у що перетвориться акваторія Чорного моря у районі Керченської протоки. Звідти Олександр Акименко.
Ти був у Керчі?
Олександр Акименко, журналіст: Це карти Керченської протоки. Тут вказані місця, де затонули судна, де площа забруднення мазутом. Їх агенти впливу зняли у кабінеті заступника міністра охорони навколишнього середовища.
Дмитро Гурський, заступник міністра охорони навколишнього середовища: Мужики, ну, ви чого…
Олександр Акименко, журналіст: Після катастрофи у Керченській протоці минуло півроку. Але масштаби забруднення – і досі таємниця.
Дмитро Гурський, заступник міністра охорони навколишнього середовища: Ви б ще такі подивилися карти. Нафтогазові, да. Ще б отакі подивилися карти – корисні копалини України всіх видів, да. Шустрі.
Олександр Акименко, журналіст: Дмитро Гурський, заступник міністра, займається ліквідацією наслідків екологічної катастрофи у Керченській протоці. У листопаді 2007-го тут був сильний шторм. У Керченській протоці перебували кілька десять суден. Під час негоди 15 з них пошкодило, ще 4 затонули. А у море, за даними екологів, потрапила понад тисяча тон мазуту. Це приблизно потяг з 25-ти цистернами. Частину мазуту викинуло на острів Тузла, Східне узбережжя Криму та Таманії. Частина опустилася на дно протоки.
Віктор Тарасенко, професор, президент Кримської академії наук: В Керчь я уже не поеду. Потому что я знаю, что лежит на дне пролива.
Олександр Акименко, журналіст: Академік-еколог попереджає – тільки-но вода прогріється, мазут підніметься з дна.
Віктор Тарасенко, професор, президент Кримської академії наук: Первое же потепление показало, что вот эти тревожные предположения экологов и ученых о том, что с потеплением легкие фракции мазута начнут всплывать, это сбылось.
Олександр Акименко, журналіст: Це тільки одне з суден, яке постраждало у шторм. Воно, як і інші, досі лежить на березі. Паливо с сухогрузом Віра Волошина було відкачено відразу після тієї жахливої катастрофи. Зараз морю поблизу Судака нічого не загрожує. Вилов риби – це його сімейний бізнес. Але цього року сіті все частіше порожні.
Микола Муравленко, приватний підприємець: Рыбы нет. Такого у нас еще не было.
Олександр Акименко, журналіст: Чоловік підозрює: відсутність риби – наслідок шторму і виливу мазуту.
Микола Муравленко, приватний підприємець: Дело в том, что рыба питается планктоном и зоопланктоном. Я думаю, что тот мазут, который попал в воду, он как-то взаимодействует с водой. И, возможно, что он даже влияет на этот планктон.
Олександр Акименко, журналіст: Її бізнес – відпочинок туристів. Та цьогорічний сезон на межі зриву.
Оксана, адміністратор туристичного комплексу: Естественно, мы обеспокоены. Потому что наш бизнес рассчитан на массовость отдыхающих. И в случае чего, не дай Бог, даже не знаю, кто нам будет возмещать эти убытки.
Катерина Мініна, директор туристичного агентства: То, что произошло, повлияло и повлияет на курортный сезон именно нашего города.
Віктор Попов, еколог: Море выбрасывает и выбрасывает нефтепродукты. Они опустились на дно, они смешались с морской травой, а теперь в штормовую погоду, после каждого шторма мы имеем возможность видеть это.
Олександр Акименко, журналіст: Керченський еколог привів нас на місце викиду нафтопродуктів. Це морська трава у мазуті, вода вкрита тонкою плівкою, скрізь мертві птахи. А це зібрали відразу після катастрофи. Суміш з піску, мертвих птахів та нафтопродуктів агентам впливу показує її тимчасовий господар – директор Керченського порту.
Олександр Косовський, директор Керченського порту: В данный момент каких-либо действий со стороны Российской Федерации по утилизации этих нефтепродуктов не происходит.
Олександр Акименко, журналіст: Гроші на утилізацію купи сміття візьмуть з українського бюджету. А потім їх повернення вимагатимуть від російської сторони через суд.
Дмитро Гурський, заступник міністра охорони навколишнього природного середовища України: Все це буде в позовах відображено - суб’єкти господарювання Російської Федерації, які утворили…
Олександр Акименко, журналіст: Розібратися, хто винний у катастрофі, взялися правоохоронні органи. Справу розслідує ця жінка. Зізнається, з такого роду злочинами досі не зустрічалася.
Ірина Халюкова, слідчий МВС в АР Крим: Вот я даже учебник «Морское право» купила, чтобы почитать и изучить хоть предмет.
Олександр Акименко, журналіст: Основні фігуранти справи – капітани російських кораблів та судновласники. На допити в Україну вони не приїздять. Утім і протоколів від російських міліціонерів досі немає.
Ірина Халюкова, слідчий МВС в АР Крим: Мы подготовили поручение, международное поручение в Россию, где поставили ряд вопросов, которые нам необходимо выяснить по владельцам судов, по капитанам судово вот этих затонувших, потерпевших аварии.
Олександр Акименко, журналіст: Купу мазуту з Керченського порту чиновники обіцяють прибрати до кінця весни.
Дмитро Гурський, заступник міністра охорони навколишнього природного середовища України: Є чіткий, конкретний, погодинний розписаний план. Вона повинна бути повністю утилізована та, що знову ж таки знаходиться на березі, скажімо так, 20 травня цього року.
Олександр Акименко, журналіст: У Міністерстві охорони навколишнього середовища підрахували – екологічна катастрофа завдала збитків Україні на суму 1,5 мільярди доларів. Це річний бюджет будівництва доріг по всій країні.
Артем Шевченко, ведучий: Напівпідпільний бійцівський клуб – це закрите місце, де б’ються чоловіки. Без жодних рукавичок, раундів чи суддівства. Для чого збираються ці люди і хто вони такі? Для того, щоб з’ясувати це, ведучий «Агентів впливу вирішив стати членом справжнього бійцівського клубу. Дивіться, що з цього вийшло.
заБІЙНИЙ клуб
Артем Шевченко, ведучий: 12 років тому у США син українського емігранта Паланюка Чак написав роман «Бійцівський клуб». За його мотивами, 9 років тому у Голівуді кінорежисер Девін Фінчер зняв одноіменний фільм із зіркою Бредом Пітом у головній ролі. Успіх був шалений. А сам бійцівський клуб – єдина вигадка автобіографічної книги – наперекір волі автора став реальністю. Тепер навіть і на прабатьківщині американського письменника – в Україні. Знайти бійцівський клуб можна в Інтернеті. На зазначену тут електронну пошту відсилаємо листа із зазначенням свого номера мобільного і прізвиська. За кілька днів отримуємо sms: «У неділю о сьомій вечора на платформі станції метро у спальному районі столиці». Агенти впливу ідуть на зустріч із хлопцями з бійцівського клубу. Трошки моторошно. Адже там б’ються голіруч, іноді до крові. Збоку це скидається на зустріч компанії приятелів. Але новачки нервують. Агент впливу – один із них. На вулиці до нас приєднується ще пара доросліших чоловіків. Хвилин п’ятнадцять пішки темною вулицею, і ми на місці. Темні підлога і стіни, висока стеля, приміщення нагадує фотостудію, як з’ясувалося потім, так і є, тут навіть моделей для «Плейбою» знімають.
Член бійцівського клубу: Тут часть времени – голые телки, да, а часть времени – мужики дерутся. То есть, в этом плане…
Артем Шевченко, ведучий: Учасники б’ються без верхнього одягу і босі. Із засобів захисту – бинти, щоб не розбити кулаками, і боксерську капи, щоб не повилітали зуби. Вибирають суперника довільно, хто з ким домовиться. Жодних вагових чи вікових категорій. Ідейний лідер клубу на прізвисько STEP зачитує нехитрі правила.
STEP, організатор Київського бійцівського клубу: Любой из вас может отказаться от боя, но потеряет при этом лицо.
Карди з х/ф «Бійцівський клуб», реж. Д.Фінчер (1999р.): Если это ваш первый вечер в «Бойцовском клубе», вы должны драться.
STEP, організатор Київського бійцівського клубу: Надо драться.
Карди з х/ф «Бійцівський клуб», реж. Д.Фінчер (1999р.): Ты, иди сюда.
Артем Шевченко, ведучий: Найважче для новачка – пересилити страх і вийти у коло. Тут стискається час і звужується світ. Бої тривають безперервно. Іноді все закінчується блискавично. А часом б'ються до виснаження. Адреналіну та емоцій – через край. Болю від ударів спочатку не відчуваєш, відкривається друге дихання. Рани та синці обробляють за допомогою нехитрої медицини – тільки лід та бідненька аптечка. Цей довговолосий хлопчина – постійний член київського бійцівського клубу. Він працює менеджером у видавництві. Колеги та начальство не зрозуміють його захоплення. Відтак Михайло ховає обличчя.
Михайло, член Київського бійцівського клубу: Только так ты можешь увидеть себя таким, какой ты есть на самом деле. Когда ты дерешься, у тебя нету никаких понтов, никаких вот этих, знаешь, ну, наслоек, наслоев – вот я такой, такой, такой, я знаю это, это, это. Здесь не важно, что ты знаешь, чего ты не знаешь. Важно только то, какой ты есть на самом деле. Вот процесс драки, в драке ты ничего не чувствуешь ничего абсолютно, то есть, драка – это такой вакуум.
Андрій Старовойт, президент Всеукраїнської федерації фрі-файту: За теорією сера Чарльза Дарвіна, людина стала на дві лапи, з тих пір почалися мистецтва бою. І як це відбувається. Ну, це вже вирішує тільки сам бій. Необов’язково там знати якісь, масу якихось там прийомів.
Артем Шевченко, ведучий: Він точно знає, як і куди бити. Як зле буває після пропущеного удару. Андрій Старовойт починав із жорстоких підпільних боїв за гроші ще наприкінці 80-х. потім заснував власну бійцівську школу. Проглянувши відео бійцівського клубу від агентів впливу Андрій попереджає: до біди один крок, бо жодної медичної допомоги там немає.
Андрій Старовойт, президент Всеукраїнської федерації фрі-файту: Я не бачу тут нічого такого надзвичайно поганого. Але таке явище, воно потрібно, щоб воно, як-то кажуть, виходило з підвалів і не знаходило реалізації в такий спосіб. Інакше ми просто будемо втрачати людей.
Артем Шевченко, ведучий: Тут б’ються студенти, офісні клерки, бізнесмени, є навіть міліціонери. Вони і роз’яснили, якщо все добровільно, без неповнолітніх, не публічно і без грошей – проблем із законом нема. Якби все відбувалося перед очима перехожих – це було би хуліганство. Сергій, власник студії кінодубляжу, надав бійцям закрите приміщення. На стінах – фото зірок шоу-бізнесу.
Сергій Озерянський, член Київського бійцівського клубу, власник студії кінодубляжу: Это вот фильм, который он снимал. Серега снимался в павильйоне.
Артем Шевченко, ведучий: Вони всі працювали тут. Але жоден про справжній, а не телевізійний бійцівський клуб навіть і не здогадався. Синці на обличчі – такі ж атрибути цього успішного чоловіка, як і ноутбук або «Джип».
Сергій Озерянський, член Київського бійцівського клубу, власник студії кінодубляжу: Из новичков мало кто остается. То есть, если, там, условно там десять человек постоянных, да, там, приходит еще пятнадцать новичков. Ну, действительно, один, два, три будут ходить часто, да.
Артем Шевченко, ведучий: Сергію і самому до душі час від часу відчути міцний кулак товариша.
Сергій Озерянський, член Київського бійцівського клубу, власник студії кінодубляжу: Бой с человеком по абсолютно справедливым правилам, по правилам, то есть, без грязной борьбы, один на один, когда равные шансы. Но шансы – это все успокаивает внутренне. То есть, вне зависимости от той боли, которую ты получаешь, ты получаешь умиротворение внутри. Что я смог, я сделал, я добился, я пересилил свою боязнь.
Артем Шевченко, ведучий: Людина, яка і створила клуб у столиці, переконує – його членів не треба боятися, бо всю внутрішню агресію і жорстокість хлопці залишають в бою.
STEP, організатор Київського бійцівського клубу: У нас в клубе очень мало спортсменов действительных, их можно пересчитать на пальцах. Остальные просто приходят ради наслаждения, об этом я не спорю. В бойцовском клубе нет проигравших. Я считаю, что все выиграли, если они прошли уже пришли в бойцовский клуб, если они побороли свой страх, значит, он уже победили самого себя. Ну, по сути, мы деремся с самим собой, мы деремся со своими страхами, предрассудками.
Артем Шевченко, ведучий: У романі Паланюка і фільмі Фінчера хепі-енду немає. Чоловічий бійцівський клуб перетворюється на секту, яка висаджує у повітря ледь не півміста. Цей хлопець запевняє – жодної, тим паче насильницької ідеології в українському клубі не сповідують. По суті, це є стресовою терапією. Так психологи називають подібну втечу від сірої буденності. Але водночас попереджають – психологічний проблем мордобоєм не вирішити.
Михайло Грінченко, психолог: Придя и набив кому-то морду, ты во всяком случай не ищешь и не понимаешь причины, которые тебя привели к этому. А причины могут быть совершенно различные. И агрессивность – это форма проявления, но это не значит это проблема, которая существует внутри тебя.
Артем Шевченко, ведучий: Десять років тому у Києві від травм помер американський учасник турніру боїв без правил. Після цього їх заборонили. І ось дозволили знову. Це відео з цьогорічного турніру у Львові. На відміну від таких комерційних шоу підпільні бійцівські клуби поки ховаються на задвірках Києва та обласних центрів. А травми бійців обмежуються синцями і зламаними щелепами. Зустрінемось за тиждень. Комусь дуже не пощастить, коли його виведуть на чисту воду. Це були «Агенти впливу»: знайдемо вихід разом.
Стенограма підготовлена компанією Sourcer.
