Не те, щоб я була геть задоволена роботою піар- та прес-служб і ніколи потерпала від некомпетентності їх працівників. Самій час від часу кортіло написати про непрофесійність їхньої роботи, адже часом після спілкування з представниками прес-служб (особливо державних установ!) просто хочеться матюкатись…. Я навіть гадки не мала, що колись захищатиму їх… але…. Стаття Отара Довженка викликає, м’яко кажучи, подив і розчарування. Обіймаючи посаду заступника головного редактора видання, що спеціалізується на медійній темі, треба бути обізнаним, ну хоч трохи, щодо обов’язків і компетенції цих, таких осоружних Отарові, структур.

 

Отже, спочатку…. В цитаті Бородянського, наведеній Отаром, по-моєму досить ясно сказано «есть канал СТБ – один большой бренд, у него есть бренды поменьше – отдельные программы, которые он производит, которые нужно промотировать и развивать. И все они должны работать на ценности канала.». Чуєте, Отаре, - «канала»!!!. А не сайту «Детектор медіа» і зокрема пана Довженка, як яскравого його представника. На жаль, можливо. Але нічого не поробиш. Нагадаю, що кожен канал, як бізнес, має стратегію розвитку, місію, згідно якої вибудовується PR-стратегія…

 

І найголовніше завдання PR – це все ж таки імідж та місія компанії, а в цьому випадку і імідж топ-менеджерів та облич, зокрема. А оскільки в разі медіабізнесу імідж є, користуючись професійним терміном, – «товаром», то завдання PR набагато серйозніше, ніж Ви уявляєте.

 

Так, дійсно – «зв'язки з пресою, громадськістю, та популяризація каналу…» також є важливими складовими роботи PR.

 

Але працівники PR відділу не сидять склавши руки в очікуванні, що ви нарешті надішлете їм свій, можливо, найкращий у світі матеріал, аби вони швиденько його прочитали і узгодили… можливо, Ви здивуєтесь, але у них теж є й інші заплановані на цей день заходи, зустрічі, наради, і т.і…. Окрім того, Ви не єдиний журналіст, що звернувся сьогодні до прес-служби, хоч, можливо найприємніший і найрозумніший. Скажу я вам, туди щодня звертаються десятки журналістів, можливо, трохи менш талановитих, ніж Ви, але їм теж потрібні і коментарі, і інтерв’ю, і інша інформація… і теж негайно! На вчора. Бо горить, чи вже згоріло. І нажаль, не всі журналісти компетентні, а деякі мають таку звичку трактувати сказане інтерв’юером, або ж виривати речення із контексту, на свій розсуд. Не кажучи вже про перекручення прізвищ, посад і фактів. Саме для того, щоб уникнути прикростей, пов’язаних із непрофесійною роботою журналіста, і щоб не доводити постфактум, що ти «не верблюд» і цього не казав, і просять тексти на узгодження. І нічого такого страшного в тім немає.  І не треба шукати цензуру скрізь. Не думаю, що Вам би сподобалось, коли б Вас виставили бовдуром чи перекрутили сказане Вами до навпаки, мотивуючи тим, що будь-яка інформація щодо Вас - Вам на користь. До речі, а скільки часу автор працював над тим інтерв’ю? Годину-дві, одразу відклавши усі інші справи? Чи кілька днів, коли черга дійшла?

 

Тепер щодо вільного «чихання телеособистостей»…. Отаре, котику мій, особистість телеособистістю робить саме ТЕЛЕ…. Отже ця особистість є «проектом каналу» а точніше частиною проекту «канал…», в імідж і розкрутку якої канал вкладає певні ресурси, знову таки згідно концепції розвитку, PR-стратегії, місії і, що важливо, з урахуванням цільової аудиторії… І власне, вкладає не просто так - з безкорисної любові до особистості, а щоб мати певні зиски у вигляді рейтингів, бо медіа - це бізнес. І будьте певні, «вони розуміють, що пабліситі ведучого, хоч що він каже і хоч які думки висловлює, стимулює інтерес аудиторії до каналу».  Саме тому для каналу важливо, щоб ця особистість з’являлась в певний час, в певних місцях і з певним меседжем, бо, оскільки вона є обличчям каналу, її з цим каналом і асоціюють.  Це ж елементарно і логічно. Я не буду наразі розповідати про ключові аспекти PR-майстерності, нагадаю лише, що найголовніше завдання PR – це все ж таки імідж та місія компанії. Тому, як це не прикро, задачі прес-служби полягають не лише в тому, щоб надати вам інформацію, яка цікавить вас, а скоріше в тому, щоб надати ту, що цікавить їх. Нічого не поробиш - це вулиця з двостороннім рухом. Отже, не ображайтеся, а шукайте компроміс, друже мій, і покиньте Ваші юнацькі мрії стосовно того, що всі люди існують і працюють задля Вашої зручності)). Просто у кожного своя робота.

 

Якось у редакції одного шановного видання мене попросили відкрити секрет, яким чином мені поталанило за два дні здобути інтерв’ю, про яке там не спромоглись домовитись протягом місяця. Знаєте, що я відповіла? Правду. Я просто не вважаю, що хтось мені щось винен. Вам ніхто нічого не винен, панове журналісти!

 

А знайти порозуміння не так уже й важко – це я вам з власного досвіду кажу і як журналіст, і як керівник прес-служби. Звертайтесь – розповім, як воно робиться;)

 

Р.S. Мало не забула. Стосовно дзвінків топ-менеджерові. Уявіть себе топ-менеджером. І свої враження від того, що журналісти надзвонюють вам щогодини напряму, з будь-якого приводу, заважаючи зосередитись на роботі. Що б ви зробили? Правильно – звільнили піар-директора, і секретарку разом із ним… А журналістові б сказали щось на кшталт: «Телефонуй, друже, за найменшої потреби - завжди радий допомогти». Ви ж бо людина ввічлива;)

 

Р.Р.S. І не наїжджайте на колег із приводу вибачень за затримку – це неввічливо :), а Ви ж бо вихований хлопець).

 

А щодо прес-релізів згодна майже на 100%. Не завжди люди, що їх пишуть, усвідомлюють навіщо і для кого це робиться. І не завжди у прес-службах працюють суперпрофесійні кадри, як і в журналістиці, до речі. На жаль.