Модератором дискусії була шеф-редакторка журналу «Политик HALL» Наталія Волкова. Вона надала перше слово гостю Сергію Дацюку (корпорація «Гардарика»), що емоційно прочитав маленьку лекцію про культуротворення: «Є так звана схема творення культури, де є дві дієві системи. Система трансляції (іншими словами – передавання здобутків із покоління в покоління) і система реалізації». Науковець не забув і про другий спосіб: «Створення смислообразів. Наприклад, Гамлет. Гамлет завоював світ, бо це – смислообраз, що охоплює універсальні цінності, тоді як, скажімо, гоголівська шинель в Африці не матиме важливого значення, бо там тепло».

 

 

 

За словами Дацюка, на політичній мапі вдосталь країн, де не вміють створювати смислообрази – і ці країни культурну війну програють: «Не вмієш, то поцікався, як це робили інші, якщо треба – організуємо семінар – із філософами, культурологами! Якби хтось виступив ініціатором схожого семінару, то я б обов’язково взяв участь у ньому».

 

Оплесків не було, позаяк руки більшості гостей тримали келихи або виделки. Атаку на вітчизняне письменство модератор запропонувала відбити присутньому тут-таки Любку Дерешу (письменник, редактор журналу «Кофе с молоком»). Той же у відповідь пообіцяв протягом двох місяців організувати семінар на тему смислообразів і культуротворення, де першим буде запрошений до виступу пан Дацюк.

 

Шеф-редактор журналу «Український тиждень» (проте, більш відомий як телеведучий) Юрій Макаров не погодився з вироком українській літературі з вуст філософа: «До Маркеса про Колумбію як культурну одиницю нічого у світі не знали. Починаючи від ХХ століття популярність є функцією від медіатехнологій. Транслябельність для мене теж не визначальний критерій оцінки культури».

 

Далі до розмови було запрошено політика Василя Волгу, який запропонував: «Давайте наштампуємо українських бетменів – і хай вони рятують світ!».

 

 

 

«Хай мені пробачать українські майстри слова, але мене від них на третій сторінці читання починає нудити», – зізнався пан Василь Волга. Не нудить політика від Вебера, Пєлєвіна і Муракамі.

 

 

 

 

Політолог Дмитро Видрін зауважив: «Найбільш влучне, лаконічне й просте визначення культури – обробіток (російською – “возделывание”). У цьому контексті про українську владу можна сказати, що вона знаходиться на передкультурному етапі розвитку». «Триває епоха збирачів, таких собі бомжів, які шукають готове й живуть із нього. Бо вони розуміють, що плоди з посіяного ними ж вони зібрати не встигнуть», – пояснив ситуацію з українськими культурними стратегіями політолог. Тут не витримав радикальний арт-критик Анатолій Ульянов: «Яка взагалі юрисдикція політичної влади щодо культури: де закінчується територія її впливу?»

 

 

 

У дискусію вступив Сергій Оксанич (засновник і президент компанії «Кінто»). Він сказав просто: на часі формування єдиного національного простору, якого поки що в Україні нема. «Бо нашій культурі досі нема де розвиватися. Картина така, як після кораблетрощі, тільки нещасних – кілька десятків мільйонів людей».

Микита Василенко (Інститут журналістики) зауважив, що «культура повинна дотуватися. І по тому, як дотується наша культура, чітко видно рівень розвитку людей, які нині знаходяться при владі». Вадим Карасьов (Інститут глобальних стратегій) наголосив на тому, що нинішній президент України проводить політику культуралізму. Це не зовсім вдале рішення, але в даній ситуації – як один із прийнятних варіантів вирішення проблеми: «Бо наш президент працює ще і як філософ». Політолог акцентував, що сучасна культура не має нічого спільного з духовним у його традиційному розумінні, і сьогодні маємо не «пір духу» (так висловлювався свого часу Михайло Горбачов), а «піар духу».

 

 

 

Андрій Куликов (тележурналіст, ICTV), повертаючись до самого початку дискусії, зауважив, що теплі речі цінуються і в Африці, але гоголівська шинель як смислообраз не прижилася там із політичних причин, передусім тому, що російський імперіалізм не знайшов змоги донести свої цінності у країни Африки. Зате британський імперіалізм, як і французький, знали, що і як донести в інші країни світу.

 

Єдиною жінкою серед промовців була Олександра Коваль (президент ГО «Форум видавців»): «Ми, звісно, мало в чому переконаємо своїх ровесників, але ми ще багато чого можемо донести до своїх дітей. Ми живемо у світі, де читання перестало бути пріоритетом в очах молодих людей. Усі зародки конкурентноздатності українського книговидання хочуть вбити. Певні люди при владі хотіли би повернути держзамовлення, але цей шлях веде в нікуди. Тому я прошу всіх присутніх допомогти мені у цих змаганнях із можновладцями».

 

 

 

Серед присутніх були, поміж інших, політологи Андрій Єрмолаєв (Центр «Софія»), Олесь Доній («Остання барикада»), Олексій Гашинський (БЮТ), Кость Матвієнко (корпорація «Гардаріка»). Станіслав Моїсеєв (режисер, художній керівник Молодого театру) промовчав увесь вечір, і лише наприкінці висловився, оцінивши як найпродуктивніший виступ Любка Дереша. Адже слова не бувають лише словами, коли вірити письменникам.