detector.media
Марина Баранівська
09.04.2008 14:48
Артем Шевченко: «Ми намагаємося стерти межу між телебаченням, глядачем та реальністю»
Артем Шевченко: «Ми намагаємося стерти межу між телебаченням, глядачем та реальністю»
Артем Шевченко їздить на власному автомобілі і доволі скептично ставиться до громадського транспорту як до джерел корисної для журналіста інформації. Каже, що, ставши автором та ведучим нового проекту журналістських розслідувань, ставить для себе надмету – створити нове телевізійне середовище серіального типу. Про те, що спільного між серіалом та журналістським розслідуванням, Артем розповів «Телекритиці».
 
– Артеме, 24 березня стартували «Агенти впливу». Чому це сталося на 15 хвилин раніше зазначеного у програмі часу і без попередження, адже це дало підставу всім охочим запідозрити канал «Інтер» у «цинічному контрпрограмуванні» щодо програми «За вікнами»?
– Розміщенням програм в ефірі займається програмна служба. Наскільки мені відомо, це було пов’язано із певними змінами у рекламних блоках, але повну інформацію знає програмна служба. Це її парафія. Ще на підготовчому етапі ми обговорювали, коли саме в ефірі варто розміщувати таку програму. Я як автор проекту отримав від програмної служби достатні аргументи на користь саме цього ефірного часу (понеділок о 22:25 із повтором у вівторок о 13:15. – «ТК»).
 
– Але як ти особисто ставишся до цього прецеденту, коли ви почали виходити в той самий час, що аналогічна програма на іншому телеканалі?
– Особисто я припускаю, що це може дратувати колег-конкурентів. Але з іншого боку, ні в кого немає монополії на формат чи ефірний час для нього. Телебачення – це живий організм. Ніхто ж не обурюється, що на різних телеканалах в той самий час ідуть художні фільми чи різні серіали. Канал «Інтер» формує свою сітку, виходячи насамперед із власних інтересів. Це логіка бізнесу.
 
– Підвищений інтерес української аудиторії до програм журналістських розслідувань, напевне, свідчить і про певні зміни самих вітчизняних медіа. Що це за зміни, на твою думку?
– Засоби масової інформації в Україні почали чітку ходу до правильного західного зразка медіа – ставати бізнесом, нарощувати капіталізацію, боротися більше не за політичний вплив, а за глядацький інтерес, відображений у цифрах панелі.
 
– Між іншим, як ти оцінюєш ваші перші показники рейтингу?
– Треба ще зібрати кілька пунктів. Було б дивно, якби ми одразу досягли свого максимуму.
 
– Тобі подобається, що на каналі ти позиціонуєшся як український Джеймс Бонд? Чи не псуватиме цей суто розважальний «шарм» серйозному сприйняттю твоєї програми?
– Коли я цей анонс побачив уперше, я був здивований. Ідея об’єднати старт «Агентів впливу» із початком чергового циклу з ретроспективи фільмів про Бонда, втілена промо-відділом, належить керівництву. Як на мене, це вдала маркетингова ідея, яка привернула увагу до проекту. Не більше.
 
– Де ви знімаєте такі високохудожні підводки до сюжетів?
– Шукаючи знімальний майданчик, ми хотіли знайти якусь оригінальну локацію, яка б передавала «агентурний» дух нашого проекту. Таку локацію ми знайшли у приміщенні колишнього металургійного цеху на одному з підприємств у межах міста. Колись у молодості наш продюсер працював на тому заводі. Від часів парламентських дебатів на одному з каналів ми першими наважилися зробити студію у справжній індустріальній зоні. Цей цікавий режисерський хід дозволяє не просто механічно об’єднувати сюжети підводками ведучого, а створювати внутрішню драматургію програми: використовувати простір із різним смисловим навантаженням, предмети будь-яких розмірів, що мають пряме відношення до об’єкту розслідування або яскраво його символізують.
 
– До речі, хто розробив схему студійної зйомки для вашої програми? Хто відповідає за режисуру «Агентів впливу»?
– У нас дуже талановитий режисер, але хай її ім’я залишиться комерційною таємницею. Боюсь, аби не переманили :). Взагалі, наша команда ще поповнюється. Редактор програми – Наталя Івченко (досвідчений редактор, працювала на 5-му каналі, К1), кореспонденти Олена Солодовникова (перейшла до нас із СТБ), Тетяна Шуліка (робила соціальні репортажі на К1), Ольга Руденко (працювала в «Черговій камері» на «Інтері») та молодий, але перспективний журналіст із Кіровограда Олександр Акименко. Зараз ми пробуємо ще одного журналіста. Плюс я – як репортер.
 
– А свою сестру залучаєш до «Агентів»? Здається, вона також вчилася в Інституті журналістики.
– Вже залучив :). Вона нещодавно знялася в одному яскравому епізоді у студії. Взагалі сестрі поки що більше до душі адміністративна робота. Працює в журналі «Теле-city».
 
– Як народилась ідея «Агентів впливу»?
– Я прийшов на канал із пропозицією робити цікавий проект журналістських розслідувань, на «Інтері» вже була ідея «Агентів впливу» як особливого формату в цьому жанрі. Ми почали переговори, зняли пілот, разом вигадали назву і домовились, яким саме буде цей проект.
 
– Що таке «ідея «Агентів впливу»?
– Вплив – це головний месседж нашої програми, який ми намагаємося втілювати. Ми хочемо впливати на події. Але не хочемо заміняти собою прокурорів та суддів, ставати моральними авторитетами чи добрими самаритянами. Найголовніша наша мета все ж таки – робити цікавий телевізійний продукт. І спробувати допомогти реально. Щодо сприйняття програми, то ми намагаємося стерти межу між телебаченням, глядачем та реальністю і створити нове телевізійне середовище. Звісно, дотримуючись базових стандартів журналістики – об’єктивності та неупередженості. Ми прагнемо, щоб наш глядач співпереживав «агентам впливу» та героям наших сюжетів так само, як він емоційно прив’язаний до героїв улюблених серіалів. Я говорю не про серіал як такий, а про серіал як про особливу форму взаємин телебачення та глядача, як про найефективніший механізм підтримання глядацького інтересу.
 
– Оригінальна ідея – робити програму журналістських розслідувань як серіал... Припускаю, що ставлення до реальності як до серіалу у програмі, яка ґрунтується на документальному та фактологічному матеріалі, може дозволяти вам самим режисувати цю реальність. Чи коректно та етично це, на твою думку, коли автори не розважального проекту беруться, як ти кажеш, «стирати межу між телебаченням, глядачем та реальністю»?
– Ми говоримо про серіальність не як про підміну документальної точності фактів художнім вимислом, що, звісно, неприпустимо в жанрі розслідування, а як про створення особливого довірливого контексту взаємин глядачів, журналістів («агентів впливу») і героїв сюжетів. У кожній програмі ми намагаємося подавати ретроспективу історій попередніх програм: розвиток подій, реальні позитивні чи негативні зміни у житті наших героїв.
 

– А ти ніколи не замислювався, що серіал – це зазвичай хепі-енд. Тобто, глядач, який полюбляє дивитися серіали, підсвідомо налаштований на щасливу розв’язку. Чи не стануть у зв’язку з цим «агенти впливу» агентами хепі-енду в масовій свідомості вітчизняного глядача?
– Хепі-енди бувають рідко. Я вважаю, що найголовніше – розповідати цікаві історії. В них наші герої мають стати не випадковим набором голів, що говорять, а реальними персонажами зі своїми унікальними ролями в розслідуванні кореспондента. Глядачі вже не байдужі: ми отримуємо від них листи поштою, електронкою, дзвінки з проханням допомогти. Скажімо, вчора до нас дзвонили ув’язнені прямо з камери, просили у нас допомоги. В нас вже враження, що у нас всі невинно засуджені. Але ми намагаємося розібратися, що вимагає якнайшвидшого нашого втручання.
 
– Яким є алгоритм виготовлення програми? Зокрема, що для вас є джерелами нових тем? Хто і як вирішує, яка тема йде у виробництво, а яка ні? Хто контролює проект перед ефіром?
– Джерелами є все: від власних ідей, дзвінків, листів, історій із преси – до випадків із нашого життя або реальних історій у рідних і знайомих. Теми, що будуть цікавими для якомога ширшої аудиторії – це перший критерій відбору. Водночас треба робити нетривіальний продукт, вийти за межі буденного погляду на життя та проблеми. Намагаємося бути ексклюзивними – показувати таке і так, як не показують інші. Це дуже важко, але можливо. Бо життя все одно набагато більше, ніж телебачення.
 
Працюючи над «Агентами впливу», ми мусимо долати передусім особисту зашореність. Влаштовуємо мозкові штурми, накидуємо теми, ідеї, розписуємо можливі сценарії їхньої реалізації, пропонуємо на затвердження керівництву – передусім Ілларіону Павлюку, який очолює компанію «07 Продакшн», що виробляє наш проект. Ганна Безлюдна іноді бере участь в обговоренні тем майбутніх розслідувань. Остаточне рішення приймається, коли є журналіст, який відчуває ту чи іншу тему як «свою» і горить бажанням розказати про неї. Над кожним сюжетом працює не тільки журналіст, але й режисер. Контрольний перегляд програми перед ефіром завжди здійснює юридична служба, яка стоїть на сторожі інтересів каналу. З юристами ми консультуємося, наприклад, чи варто нам закривати обличчя деяких героїв наших розслідувань і в яких ситуаціях.
 
– Чи можлива поява у вашій програмі розслідувань на теми політичної корупції? Чи ставите ви перед собою мету, скажімо, зробити власне розслідування найгучніших, але так і не закінчених справ?
– Ми жодним чином тематично не обмежені, але поки що нема якихось радикально нових і вагомих документів та доказів, які стосуватимуться, наприклад, справи вбивства Ґонґадзе чи отруєння Ющенка. Мети розкрити справи подібного калібру як такої нема. Ми все ж таки не слідчі. Однозначно, «Агенти впливу» – це не «жовтий» проект, хоча історії із жовтеньким присмаком можуть привернути увагу програми. Загалом, ми намагаємося тримати планку серйозних і суспільно значущих тем.
 
– Уже доводилося платити комусь за потрібну інформацію?
– Доводилось, але небагато :). Це лише один із останніх механізмів подібної роботи. Колеги з російських та західних ЗМІ активно цим користуються. Але я не можу стверджувати, що цей механізм є морально бездоганним і що суми справді аж такі серйозні. До того ж не все можна купити. Головне – ми повинні чітко розуміти, за що саме платити гроші. Коли ж бачимо, що джерело інформації зацікавлено «злити» якийсь компромат, намагаємося не стати знаряддям для зведення чиїхось персональних рахунків.
 
– Уже всі твої колеги-журналісти навчилися користуватися прихованою камерою?
– Навчились, але ми намагаємося використовувати її тільки тоді, коли треба відзняти щось таке, що у будь-який інший спосіб неможливо зняти. Суспільна значущість цієї інформації має була суттєвою. Також інформація, зафіксована прихованою камерою, згодом може допомогти відстояти свою юридичну правоту. Важливо одне – щоб глядач, якому взагалі подобається підглядати, розумів, чому ми використали саме такий спосіб здобуття інформації.
 
– Останнім часом коли дивишся різні програми розслідувань, складається враження, що журналістам все більше подобається не просто розповідати, прискіпливо відтворювати події, а захоплено знімати мало не детективи і блокбастери, беручи за основу дражливі соціальні проблеми та й просто наше повсякденне життя. Видовищність, емоційна насиченість чи практична користь та інформативність – як ви вирішуєте цю дилему, на чому робите акцент?
– Це класична дилема між формою та змістом. Ми усвідомлюємо ризик захопитися формою. З іншого боку, ми все-таки робимо телебачення. Мислити саме картинками – професійна ознака телевізійника.
 

– Який вплив ти маєш на контент програми? У чому полягає твоє авторство у програмі на різних стадіях її підготовки?
– Я – автор і керівник проекту, про який я давно мріяв. Разом із журналістами, редакторами, режисерами й продюсерами ми намагаємося створити атмосферу колективного творчого пошуку, де кожен робить свій внесок у створення цікавої програми.
 
– Запуск «Агентів впливу» дорого обійшовся каналу «Інтер»?

– Цифри не можу сказати через комерційну таємницю, але наш проект – це суттєві інвестиції каналу.

 

Фото Яни Новоселової

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY