Кілька тижнів тому моїй співробітниці зателефонувала керівник прес-служби одного з центральних телеканалів із вимогою (!), аби вона ніколи більше не сміла звертатися телефоном до одного з топ-менеджерів цього каналу. «В нас усе йде через прес-службу», – пояснила вона. Характерно, що кільканадцятьма хвилинами раніше у телефонній розмові з моєю колегою цей самий топ-менеджер запропонував «телефонувати у будь-який час, якщо щось цікавитиме». Після цього випадку мене охопило нестримне бажання освідчитись у своїй давній любові до прес- та піар-служб українських телеканалів, із якими я та мої колеги щодня ведемо близьке, майже інтимне спілкування.

 

Поясню заголовок. В інтерв’ю, опублікованому в журналі «Детектор медіа» №3/2008, голова правління СТБ Володимир Бородянський таким чином схарактеризував бурхливу маркетингову діяльність каналу:

 

 

Що ж, слід віддати прес-/піар-/маркетинговим структурам СТБ належне: у плані отримання необхідної інформації про життя каналу із ними справді зручно й комфортно співпрацювати; вони розсилають інформативні та адекватні прес-релізи; на критику та інші «незручні» публікації реагують спокійно, без образ та звинувачень у «заказусі», як це часто-густо буває з іншими. Виправлення помилок і неточностей, – без яких, самі розумієте, не буває, – відбувається в робочому порядку й у дружній атмосфері. Для порівняння:  якось маркетинг-директор одного з каналів двічі надсилав на адресу «ТК» факсом розгорнуті офіційні листи із вимогами невідкладно виправити в нашій публікації неправильну назву посади представника компанії-засновника. Хоча вистачило б двох слів телефоном чи і-мейлом…

 

Канали не називаю, бо, як казали таргани Міша і Геша, нам тут (з ними) ще жити. Але, думаю, себе впізнають ті прес-служби, які щодня розсилають свої повідомлення у форматі новин газети «Комсомольская правда в Новом Уренгое» (або навіть ще жовтіше і провінційніше). Проблема, звісно, не в російській мові, – хоча перекладом своїх прес-релізів українською обтяжують себе лише два-три телеканали не першого ешелону. І не в тому, що в цих повідомленнях вітчизняні артисти, ведучі та інші VIPи ніяк не відрізняються від російських (це називається «наше»). Але мене завжди мучить думка: кому адресовані ці прес-релізи, які не можуть бути використані редакціями в силу безнадійної неінформативності, отже, й до широких мас, які могли б бути споживачами новин у такому форматі, також не доходять?

 

Навіть усвідомлюючи, що «ТК» – одне з дуже небагатьох видань, де нові проекти каналів та інші позитивні інформприводи можуть бути «пропіарені» не на правах реклами (або джинси), а як важливі для ринку й цільової аудиторії новини, прес-служби все одно не намагаються надати нам саме ту інформацію, яка нас цікавить (а нас цікавлять радше виробничі аспекти, ніж художній переказ сценарію або з ким спить ведучий). Коли нещодавно піар-служба однієї з продакшн-компаній надіслала нам інформацію про свій новий фільм, яка складалась із трьох речень, але містила абсолютно всі дані, які нас зазвичай цікавлять, моє серце сповнилось глибокої вдячності.

 

Згадується й приклад прес-служби одного з центральних телеканалів, яка донедавна складала список «ворогів» – видань, які відзначилися «нелояльністю» (критикою) на адресу каналу і яким протягом певного часу взагалі не можна давати ніякої інформації. Навіть «жовтих» прес-релізів…

 

Але я про СТБ. Отже, історія була така: зважаючи на бум проектів журналістських розслідувань на українському телебаченні, «Детектор медіа» вирішила взяти інтерв’ю у ведучих двох схожих за форматом проектів. Один із них – побачите, хто :), а інший – Богдан Кутєпов, ведучий програми «За вікнами» СТБ. Слід зазначити, що обидва ведучих, до яких звернулася кореспондент «ТК», не мали нічого проти інтерв’ю, але одразу скерували нас до прес-служб, уповноважених вести такі переговори. У прес-службі СТБ, витримавши паузу у два дні, люб’язно дозволили корреспонденту «ТК» поспілкуватись із Богданом. Але поставили умову: по-перше, вони хочуть попередньо ознайомитись із запитаннями (зважте, що розмовляли ми з колегою – журналістом-ведучим, а не з топ-менеджером), по-друге, матеріал – «цитати і контекст, у яких вони використані» – має бути надіслано у прес-службу на узгодження.  

 

Знаю, знаю, що світова практика, і що Бі-бі-сі, і що Reuters… Хоча однаково не розумію, чому телевізійники, надто ж телевізійні особистості (до яких, на мою думку, належить і Богдан Кутєпов), терплять такі обмеження і підписують контракти, за умовами яких їм чхнути не можна без дозволу прес-служби. Якщо завдання прес/піар-служб – зв'язки з пресою, громадськістю та, зрештою, популяризація компанії (у цьому випадку – телеканалу СТБ), вони мають розуміти, що пабліситі ведучого, хоч що він каже і хоч які думки висловлює, стимулює інтерес аудиторії до каналу. Останнім часом я був на декількох круглих столах, присвячених проблемам у відносинах між бізнесом, піар-галуззю та медіа, і щоразу як журналісти, так і фахові піарники повторювали: прес- чи піар-служба не повинна бути службою замовчування, обмеження доступу до інформації. Виграє той, хто дасть більше інформації, навіть якщо вона видається невигідною для компанії. За цією логікою керівництво мало б стимулювати творчих працівників телеканалів роздавати коментарі, інтерв’ю, з’являтися на вечірках та в інших публічних місцях і позувати перед об’єктивами папарацці. Це, власне, відповідало б і тим завданням, які сформулював голова правління СТБ – робило би бренд упізнаванішим.

 

Окей, подумали ми, якщо хвалена паном Бородянським потужна прес/піар/маркетингова структура так наполягає, то інтерв’ю ми на узгодження надішлемо. Тим більше, що, з огляду на її потужність, вона мала б ознайомитись із текстом досить швидко… Проте надісланий о 12.40 7-го квітня текст пообіцяли обробити «до кінця дня».

 

Увечері «до кінця дня» перетворилося на «завтра»…

 

Усі наші намагання допитатися у співробітниці СТБ, що саме прес/піар-служба збирається робити з нашим текстом так довго, були марні. Вона лише повторювала, що надіслати узгоджений текст раніше не може. Врешті-решт нам удалося вибити уточнення: інтерв’ю перевіряє юридична служба… «Не смикайте мене щохвилини, від цього швидше не буде», – по-дружньому порадила моїй колезі співробітниця СТБ. Власне, моя колега «смикала» її через те, що інтерв'ю ми наївно сподівались опублікувати того самого дня, 7 квітня.

Минуло більше доби. Близько 15-ої години 8 квітня ми нарешті отримали текст. Що приємно здивувало – із припискою «вибачте за затримку». Залишаємо аналіз праці, яка забрала у каналу СТБ 27 годин, нашим читачам: тут текст, який був надісланий, а тут – той, який нам повернули після обробки (забув сказати: текст інтерв'ю висилався на узгодження ДО літературного редагування). Тим, кому ліньки читати два великих тексти і порівнювати, підкажу: внаслідок змін і доповнень, вочевидь, поспіхом внесених у текст, деякі запитання «ТК» і відповіді Богдана взагалі втратили сенс. Думаю, і сам Богдан, і керівництво каналу вжахнулися б, якби текст, наданий прес-службою, опинився на сайті. І «Детектор медіа», як завжди, звинуватили б у непрофесійності :)

 

Що ж відбувається? В мене є дві версії.

 

Перша: саме керівництво телевізійних каналів та телехолдингів ставить перед прес/піар-службами завдання ускладнювати комунікацію зі ЗМІ, замикаючи на собі всі потоки інформації, а відтак дозуючи, фільтруючи та затримуючи її. Тоді це керівництво робить дурню і саме собі шкодить.

 

Друга: прес/піар-служби самі визначають собі такі функції, абсолютно не властиві ні прес-, ні піар-службі, а радше службі внутрішньої безпеки. Подібне часто трапляється із системними адміністраторами чи технічними директорами, які п’яніють від відчуття влади і, замість забезпечувати справну роботу комп’ютерів та оргтехніки, займаються блокуванням доступу до інтернет-ресурсів та засобів комунікації або в якийсь інший спосіб обмежують свободу розумової діяльності співробітників. Таким людям варто періодично нагадувати про їхні справжні функції та посадові обов’язки, а якщо не доходить – міняти їх на більш адекватних.

 

Ось я й запитую пана Бородянського: навіщо СТБ тримати таку велику службу цензури? Щоб журналіст будь-якого видання щоразу двічі подумав, перш ніж звернутися по коментар чи інтерв'ю до співробітників СТБ – а чи варто зв’язуватись із прес-службовою тяганиною? Щоб єдиним джерелом інформації про канал були прес-релізи? А незадоволеним журналістам відповідали, як це зробила співробітниця СТБ у розмові з моєю колегою Мариною Баранівською, «не подобаються наші правила – можете з нами не співпрацювати»? Тоді можна, як свого часу зробила головна реформаторка сучасного українського телебачення, звести прес-службу до однієї людини, яка писатиме анонси і даватиме ввічливі відмови у відповідь на прохання про коментар. Не знаю, чи зростуть рейтинги, але грошенят заощадити можна.