До виборчої кампанії 2006 року, яка має остаточно визначити переможців у змаганні за владу в Україні на найближчі роки, залишається дедалі менше часу. Політики, партії, блоки повним ходом ведуть підготовку до цієї кампанії, їх заяви, ініціативи і рішення все більше диктуються логікою прагнення перемоги.

Змагатися за владу – право і навіть обов’язок політиків. Однак суспільство може і повинне вимагати, аби прагнення перемоги не перетворювалося у війну без правил, мета якої – перемога за будь-яку ціну і будь-якими методами. Зрештою, проти таких дій попередньої влади, яка чіплялася за крісла усіма можливими кінцівками, мільйони громадян протестували на майданах.

Тоді, у листопаді-грудні, машину зловживань владою (а саме це ховається за сором’язливим "адмінресурс") було зламано. Однак чи не захочуть окремі її коліщатка повторити звичні рухи вже на нових виборах? Адже на виборах до парламенту, і особливо до місцевих рад і на посади мерів, може не бути атмосфери "стінка на стінку" і підвищеної уваги суспільства до перегонів. Згадаймо, як у 2002 році до місцевих рад проходили ті, хто по тих самих округах з тріском програвав вибори парламентські. На місцевих виборах, як виявилося, ефективність тиску і підкупу збільшується. Не факт, що запровадження пропорційної системи на місцевих виборах абсолютно убезпечить від цієї проблеми: адже ті ж чиновники зможуть приєднатися до певного списку і вичавлювати/купувати голоси за нього.

Єдина надійна пересторога проти цього – суспільний контроль, помножений на страх чиновників займатися зловживаннями. Помаранчева революція наче перелякала багатьох; однак чиновництво – народ гнучкий, вміє пристосовуватися. Переляк швидко проходить і змінюється почуттям безкарності, а то і прагненням реваншу. Справді, за підрахунками Комітету виборців України, у порушенні законів під час президентських виборів були задіяні без малого 85000 чиновників – ледь не третина усіх державних службовців. Кругова порука цілком виправдовує їх теперішню психологію: "разом нас багато, усіх не посаджати".

Однак чиновники також – обережні люди. Якщо суспільство і нова влада демонструватимуть рішучість у боротьбі з корупцією, порушеннями законів, і зокрема виборчих – чиновник тричі подумає, перш ніж знахабніти. Але найменше послаблення – і звичка використовувати посаду для власного інтересу перемагає.

Аби такого не сталося, потрібні конкретні і свіжі приклади. Адже чим далі від грудня-2004, тим більше забувається відповідний досвід. У цьому зв’язку принципове значення мають вибори і довибори, що відбуваються між Помаранчевою революцією і офіційним стартом кампанії-2006. І громадяни, і чиновники перевіряють сили один одного: перші показують (чи не показують) свою силу, а другі – визначають для себе межі допустимої поведінки. І якщо ці межі жорстко не встановити, чиновник швидко забуде уроки 2004-го.

Якраз у цьому контексті надзвичайно цікавий і повчальний досвід довиборів у Києві – в окрузі №60 обирають депутата Київради. І, на жаль, видається, що чиновники нічому у Майдану не навчились.

До дня голосування в окрузі залишається місяць, а питання про те, якими методами будуть пробивати собі дорогу у представницький орган влади нинішні високопосадовці, викликає все більше занепокоєння. Виборча кампанія в окремо взятому окрузі поки що переважно демонструє старі підходи. Звичну „адміністративну” стратегію обрав один із заступників міського голови Анатолій Муховиков (який набув малоприємної „популярності” в ході недавніх „земельних” скандалів). Він демонструє несподівану для мешканців мікрорайону „турботу” шляхом термінового облаштування „громадських приймалень”, де, мовляв, будуть зафіксовані всі біди і негаразди жителів. Питання про те, коли вони будуть вирішуватися традиційно відкладається на невизначене майбутнє – мабуть, як завжди „зразу після виборів”. Важко також сказати наскільки ефективною буде стратегія, яка передбачає акції з роздачею „халявного” алкоголю – начебто приуроченої до Дня захисника Вітчизни, але за активної участі „штатних” місцевих алкоголіків та бомжів.

Ще один кандидат – представник групи компаній „Фокстрот”, за відгуками мешканців явно робить ставку на неабиякий власний фінансовий ресурс. Серед обіцянок, які щедро роздають його агітатори – пропозиція зробити ремонт житла мало не всім бажаючим. Реально оцінюючи „ніякий” стан місцевого житлового фонду, на такий ремонт бізнесмену доведеться витратити чи не всі фінансові активи своїх компаній. Тому реально розраховувати на це, мабуть, не доводиться.

Іншу стратегію обрав лідер партії „Молода Україна” Анатолій Коноваленко. Він покладається, передусім, на прямий контакт з виборцями і створення ініціативних груп мешканців, які самі формулюють свої реальні потреби. Такий підхід, судячи з усього, знайшов розуміння у виборців. Разом з достатньо грамотно побудованою агітаційною кампанією, це дозволяє, за оцінками соціологів, саме Коноваленку очолювати кандидатський рейтинг в окрузі.

Нині виборчі перегони в окрузі № 60 переходять у вирішальну стадію. Думається, що їх підсумки стануть своєрідним „лакмусовим папірцем”, які дозволять оцінити наскільки радикально змінилися методи політичної боротьби і чи змінилися вони взагалі - що важливо в контексті підготовки до виборів-2006. Але і виборці мають скласти відповідальний тест: чи насправді відбулися зміни в їх свідомості, про які говорять численні експерти, а чи для перемоги на виборах достатньо провести кілька бучних акцій, "нагнути" соціальних службовців і, можливо, підкинути трохи бюджетних (або „позабюджетних”) коштів. Або просто обмежитися старими перевіреними способами фальсифікацій...