Тиждень тому одна з моїх улюблених організацій – Національна експертна комісія з питань захисту моралі – оголосила про відкриття власного «Медіа-клубу». На його засіданнях будуть говорити, як і де треба зводити блокпости, аби не пустити в вітчизняний інформаційний простір різну буржуазну неморальну гидоту. Так само українські моралісти презентували і свій офіційний сайт. Тепер всі користувачі Інтернету, які хочуть знати, чого великим хлопчикам та дівчаткам в Україні робити не можна, що заборонено показувати і на що не рекомендується дивитися, можуть не вештатися пошуковою системою, а вільно зайти на відповідний ресурс і дізнатися про рівень свого морального падіння та зубожіння.
Хто головний по моралі?
Зокрема, можна дізнатися про глибокі переконання віце-прем’єра Івана Васюника в тому, що, цитата, «головні причини моральної деградації криються в інформаційному просторі». Правильно: чим більше інформації – тим більше деградації. Тобто, той, хто примножує знання – примножує смуток, як доводить розділ 1 Книги Екклезіаста і Іван Васюник. Багато знати справді шкідливо, особливо якщо ці знання потім шкодять як особистості, так і суспільству. До того ж, як вважається, інформаційний простір, тобто – засоби масової інформації – дають безсистемні і часто непотрібні знання, засмічуючи мозок та свідомість пересічної людини. Отже, напрошується цілком логічний висновок – той інформаційний простір, який ми маємо, Нацкомісія з питань захисту моралі пропонує замінити академічними енциклопедичними довідниками. Які треба купувати за грубі гроші або брати в бібліотеках, як це було ще якихось 17 років тому в країні під назвою СРСР.
Також не зайвим буде дізнатися, що Національна експертна комісія з питань захисту моралі… не має постійного голови. Натомість є в.о., тобто – виконуючий обов’язки головного мораліста України доктор медичних наук Микола Бойко. До речі, заступник виконуючого обов’язки голови Юрій Салюк – теж виконуючий обов’язки. Я не дуже великий спеціаліст у різних бюрократичних тонкощах, проте здогадуюсь – розпорядження, які віддають «в.о.» не завжди легітимні. В усякому разі, саме так – «и.о. царя» - підписувався бувалий управдом Іван Васильович Бунша у комедії Гайдая «Іван Васильович змінює професію». А переліку самих «головних моралістів» на сайті нема. Принаймні, я не знайшов, хоча дуже старався.
Чому воюють тільки з еротикою?
Хоча компетентність самого в.о. голови Нацкомісії пана Бойка не повинна викликати сумнівів. Бо серед іншого він керує курсом сексології Національного медичного університету ім. А. Богомольця. Тому нічого дивного в тому, що на першому місці у боротьбі за чистоту нашої моралі – викорінення з інформаційного простору всього того, що бодай трошки стосується інформації про сексуальну сферу нашого життя. Тому коли одна з тем для найближчого обговорення в «Медіа-клубі» моралістів називається: «Відверті зображення в рекламі: ступінь дозволеного», можете не сумніватися – таврувати будуть надмірну сексуальність та еротичність деяких рекламних білбордів та роликів. Тут варто зайвий раз нагадати про успіхи Нацкомісії у боротьбі з рекламою жіночої білизни. Нагадаю, що наприкінці лютого минулого року з рекламних постерів у столичному метрополітені зідрали рекламні плакати, на яких зображені моделі у спідній білизні. Рекламу нищили через її нібито надмірну еротичність. На цю тему тоді навіть скликали прес-конференцію, під час якої рекламісти заявили: Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі насправді просто запроваджує цензуру.
Але, очевидно, через те, що головним моралістом України є фаховий сексолог, результати діяльності Нацкомісії зводяться передусім до звіту про те, скільки проведено рейдів та перевірок по виявленню місць, де можна побачити малюнки та фотографії голих красунь, а також скільки дано експертних висновків про шкідливість тієї чи іншої продукції з точки зору шкідливого впливу на нашу з вами моральність. Причому при бажанні можна витратити купу часу, але довести – вітчизняні експерти здебільшого позбавлені художнього та мистецького смаку і в більшості випадків не відрізнять м’яку еротику від хард-порно. Забороняючи як одне, так і інше.
Хоча загалом прогулятися по сайту Національної експертної комісії з питань захисту моралі корисно. Бо несподівано і з великою приємністю для себе я дізнався: виявляється, моралісти теоретично повинні боротися з поширенням наркоманії та ігорним бізнесом! І якби діяльність комісії була наразі спрямована лише на цій ділянці фронту, я б, можливо, зголосився стати активним борцем за суспільну мораль. Причому – без зарплати, на громадських засадах. Адже біля шкіл торгують пивом, у самих школах – наркотиками, а гральних автоматів у Києві та будь-якому українському райцентрі більше, ніж книгарень, кінотеатрів та спортивних майданчиків. Проте Нацкомісія звітує лише про боротьбу з фотографіями голих жінок та фільмами, де чоловіки та жінки добровільно, не з примусу, займаються сексом або – що частіше – імітують це зайняття. Невже українці і далі будуть пропагувати брунькування, коли в країні від наркотиків скоро можуть гинути цілі покоління?
З 1932 року нічого не змінилося
Давайте ближче глянемо на ворога, з яким моралістам легше боротися – на еротику. Класичний тлумачний словник Брокгауза і Ефрона подає слово «еротика» як «вчення про любов», а «еротичний» - такий, який «має своїм предметом кохання». Значить, українські моралісти ідуть хрестовим походом на будь-які здорові прояви людської натури? Бо їм, очевидно, ближче Велика Радянська Енциклопедія, за читаємо: «Еротика – статева чуттєвість, підвищений, часто – нездоровий інтерес до сексуальних проблем». А тепер скажіть, чи можна назвати здоровим інтерес до сексуальних проблем у тих, хто гасає від кіоску до кіоску, вишукуючи там газети з еротичними фотками? Чи здорово це, коли дорослі люди замість того, аби спати чи мучитися безсонням від думок про подолання тотальної підліткової наркоманії, переглядають телеканали, фіксуючи кульковою ручкою кількість жіночої голизни та несправжніх статевих актів у телевізорі?
Однак пора пояснити, чому я взявся товкти воду в ступі. Саме на минулому тижні я читав репортаж про те, як один художник приніс редакторові на узгодження рекламний плакат, на якому зображена офіціантка з підносом. Тут треба цитувати оригінал: «Вы мне скажите, что под кофточкой?» - «Грудь». – «Вот видите. Хорошо, что я сразу заметил. Эту грудь надо свести на нет. Велика. Я бы даже сказал, громадна, товарищ. Не забывайте, что плакат будут смотреть женщины и дети. Даже взрослые мужчины. Ведь это, как-никак, согласитесь, двусмысленно. Простите, вы женаты?» - «Да». – «Нехорошо. Стыдно».
Думаю, зі слова «товариш» ви вже зрозуміли – йдеться про старі радянські репортажі. Уточню – фейлетони. Ще більше уточню – фейлетон, написаний Ільфом і Петровим у жовтні 1932 року. Надрукований він був у радянській «Литературной газете». І не втратив актуальність настільки, що в 1939 році цей гострий випад проти кондових моралістів було надруковано в першому зібранні творів культових уже сатириків. Це означає, що навіть у сталінській СРСР, країні наскрізь просякнутій ханжеством, подібна сатира не просто дозволялася, а була дієвою.
«Поцелуйный звук для них страшнее разрыва снаряда. Как им тяжело и страшно жить на свете! Они – просто старые гувернантки, которые никогда не выходили на улицу, потому что там можно встретить мужчину. А мужчина – это неприлично. Под одеждой они все-таки голые!» - ось ще одна адресована членам Нацкомісії з питань захисту моралі, взята з фейлетону Ільфа і Петрова «Саванорило», який написаний сімдесят шість років тому.
Здоровий секс та відверті розмови «про це», відверта реклама та інші «нездорові прояви» насправді на кілька порядків здоровіші тотальної наркоманії та ігроманії. Але на ці проблеми моралісти чомусь закривають очі. Для них ханжество – чеснота. Вони не розуміють чи не хочуть розуміти: в містечках та глухих селах, де панує інформаційний вакуум, групові зґвалтування та криваві підліткові бійки – звичне явище. Там, де нема де купити еротичний журнал чи немає рекламних білбордів сороміцького змісту, рівень суспільної моралі все одно нижчий, аніж у великих містах. Тому, до речі, глибинка і вірить політичним гаслам та обіцянкам, тоді як у інформаційно розвиненому середовищі поняття «політика» і «порнографія» давно стали тотожними.
Андрій Кокотюха, «proUA»
Фото: www.tlb2.net (ГомельФото)
