detector.media
09.03.2005 12:15
Журналістка місяць жила на мінімальну зарплатню в 205 гривень
Журналістка місяць жила на мінімальну зарплатню в 205 гривень
...i перемогла на конкурсі „Краще журналістське розслідування 2004 року” …i перемогла на конкурсі „Краще журналістське розслідування 2004 року”
Голодна львівська журналістка Світлана Мартинець не розуміє ситих депутатів Верховної Ради. Чому депутати ситі – це зрозуміло. А ось чому журналістка голодна? Усе дуже просто: вона сама себе прирекла на місячне голодування. Відправила чоловіка на місяць у відрядження, сина поселила десь у знайомих. А сама залишилася удвох із кішкою Пумбою, аби провести експеримент – прожити місяць на ту мінімальну зарплатню, яку встановила нам Верховна Рада, – 205 гривень на місяць. Свої враження вона описала у циклі публікацій під промовистою назвою „На дні”, що вийшла у львівській газеті „Експрес” (2003 рік, №№179, 180, 181). Цей цикл переміг на конкурсі „Краще журналістське розслідування 2004 року”, який провів Інститут масової інформації за підтримки Посольства Франції в Україні та за участі Могилянської школи журналістики.

У мене вже давно викликає роздратування, коли головною новиною у теленовинах стає перехід двох-трьох депутатів із однієї фракції до іншої. На жаль, великою мірою, для журналістів чих когось із 450 „захисників народу” або чиновників з Банкової важливіший від того, що коїться „на дні” суспільства. Хоча я і усвідомлюю при цьому, що демонстрація старих і бомжів, які нишпорять по смітниках, уже давно не шокує і не вражає уяву.

Світлана Мартинець знайшла спосіб показати наші реалії так, що вони стукають читачеві по мізках, змушують хвилюватися і відчувати сором. Світ, який зобразила Світлана, - просто страшний. У ньому не до творчих фантазій, не до розумових пошуків. У ньому люди зайняті одним – виживанням. Їхній інтелект спрямований лише на те, де б знайти іще трохи гривень, аби купити хліба чи найдешевшої ковбаси, від запаху якої журналістку вивертає. „Ловлю себе на думці, - пише авторка після перших семи днів проживання на мінімальну зарплатню, - що за цей тиждень експерименту я змінилася. Бачу те, на що раніше ніколи не звертала уваги. Бачу, що люди такі, як і я, знервовані і роздратовані. Бачу, що багато хто купує продукти не на кілограми, а на грами. Як я тюльку. Але з голоду я не помру, не дочекаються. Ми, українці, народ живучий...”

Світлана Мартинець, хвалити Господа, не померла, хоча і вельми схудла. Вижила тому, що таким життям їй довелося пожити тільки місяць. Ніби як із комфортної квартири піти кудись і побути трохи бомжем. Зрештою, місяць можна перетерпіти. А що робити тим нашим співвітчизникам, для яких це не експеримент, а доля? Авторка згадала у своїх статтях про смерть старенької вчительки. Вона жила упроголодь, але в неї не було боргів за комунальні послуги. Либонь, гордість не дозволяла цій людині ходити в боржниках. І вона за свою гордість заплатила життям.

Коли ми розслідуємо, наприклад, вбивство або якусь аферу можновладців, то там логічно ставити запитання: хто є конкретним винуватцем? Хто вбив? Хто вкрав? У соціальному розслідуванні „На дні” авторка, хоча й згадує із роздратуванням депутатів, але нікого не ловить за руку. Мабуть, і неможливо назвати конкретного винуватця того, що в нас мінімальна зарплата 205 гривень. Але можливо вголос сказати: так жити не можна! Коли ВСІ громадяни це усвідомлять, то навіть якщо у парламенті засідатимуть 450 монстрів, вони все одно не зможуть нав`язувати нам такий спосіб життя.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY