detector.media
Сергій Грабовський
, для «Детектор медіа»
04.04.2008 12:33
«Геть НАТО!», або Ще один парад політичних клоунів
«Геть НАТО!», або Ще один парад політичних клоунів
Напередодні саміту Північноатлантичного альянсу Перспективи вступу України до НАТО стали центральною темою як для суспільної дискусії, так і для медіа. Прихильники вступу до НАТО раз у раз повторюють, що українцям бракує обізнаності щодо діяльності цієї організації та її цілей, звинувачуючи медіа у дезінформації або замовчуванні цієї інформації. Сьогодні «ТК» публікує тексти Антона Розенвайна, який пише про суперечливі питання «натовської» теми, та Сергія Грабовського, який аналізує висвітлення українськими каналами мітингів протесту. Також темі інформування суспільства про НАТО буде присвячена низка матеріалів у журналі «Детектор медіа» №4/2008.
 
Кожен громадянин України має право не любити НАТО. Так само, як і любити. Бо ж ми маємо купу свобод – слова, думки, переконань, якими гарантується це право. Ба більше: враховуючи специфіку української ситуації, варто було б окремим пунктом оновленого варіанту Конституції винести саме право на любов/нелюбов до НАТО. (А сусіднім рядочком, імовірно, – про те ж саме стосовно Кремля, щоб усі були щасливі...).
 
Але право на вільне висловлення своєї позиції навряд чи тотожне праву на некомпетентність чи на відверту неправду. Особливо тоді, коли йдеться про фахових політиків чи аналітиків. Тим часом у нас під щойно минуле 1 квітня з компетентністю і правдивістю в певних колах стало сутужно. Адже Буш! У нас! Сам! НАТО! ПДЧ! Бухарест! Усі на маніфестації протесту! Всі до телекамер! Хай побачать світ та Україна! Яка неймовірна нагода пропіаритися і показати своє осяяне мудрими думками обличчя на тлі американського президента та телекартинки саміту Альянсу!
 
І пропіарилися. Хотіли як краще, а вийшло ще гірше, ніж завжди. Тож вийшов справжній парад (очний і заочний) вітчизняних політичних пустомель, невігласів та клоунів.
 
Найбільше вражає ціла колона його учасників із числа різномастих політиків та їхніх симпатиків під гаслами: «Чобіт НАТО не топтатиме українську землю!», «Україна не ляже під чобіт НАТО!», «С нами Бог, а не натовський сапог!» тощо. Все це не раз демонстрували різні телеканали. Невже ж рідна комуністична партія за 42 роки не навчила цю публіку, що військові стандарти Альянсу не передбачають носіння чобіт? Але звучить на мітингах і тиражується в газетах і листівках відповідного спрямування цей сакраментальний «чобіт/ сапог»... Панове-товариші, а що ви взагалі знаєте про НАТО, якщо вам невідома навіть така банальна річ?
 
Не менш цікавим (у сенсі клінічного невігластва) є приписування НАТО всіх гріхів світу. Скажімо, пише перший секретар Кам‘янець-Подільського міському Компартії України товариш Приступа на партійному сайті про те, як «три дні натовські коршуни глумилися над українцями в цьому історичному містечку» (тобто розповідали місцевому політичному активу про Альянс). І от, гордо пише секретар, «другого дня цього навчання натовці влаштували для кам'янчан прямий телеміст зі штаб-квартирою у Брюсселі. На телеекрані з`явилась самовпевнена і вдоволена пика, яка жувала гумку з іронічною усмішкою на обличчі. “Прошу задавати питання”, – сказав натовський “бос”. Однак пана з Брюсселю очікувала несподіванка, оскільки замість запевнень “маленьких українців” у їх якнайшвидшому бажанні приєднатися до євроатлантичного альянсу, він отримав нагоду торкнутися тих сторінок історії блоку, про які там воліють не згадувати... Так у нього нічого і не вийшло зі своїми поясненнями, як нам, українцям, жити. Пригадали йому Хіросіму і Нагасакі, В'єтнам, Югославію, Ірак, Афганістан і багато чого іншого, на що з Брюсселя відповіді не було отримано...»
 
Звичайно, що відповіді не було. Бо що відповіси людям, котрі не мають ані найменшого уявлення про історію ХХ століття, але попри це гордо демонструють свою хамовиту самовпевненість на весь світ? Цікаво, як це Альянс за чотири роки до свого створення зумів скинути атомні бомби на Японію? І до чого тут В’єтнам? Там не було НАТО. Там, крім американців, вели бойові дії кілька тихоокеанських держав, прагнучи стримати комунізм і ствердити демократію. Чому це не вдалося – інша тема, але Австралія не те що не була, а й бути не могла членом НАТО...
 
Власне, що там провінційні комуністи – он торік доктор історичних наук, віце-прем’єр уряду Януковича Дмитро Табачник щось там із екрану телевізора розповідав про агресивні дії НАТО в Афганістані, замовчуючи той факт, що на цю «агресію» Альянс має мандат Ради Безпеки ООН і закликати до боротьби з «агресивними діями НАТО в Афганістані» – це, власне, намагатися разом із талібами оголосити війну ООН... та Україні як її члену-засновнику.
 
Утім, торішнього Табачника у нашому параді успішно замінив цьогорічний Василь Волга. Він примудрився заявити перед телекамерами, що «вступивши до НАТО, ми потрапимо в жорстоку ізоляцію і від Росії, і від Європи». Цікаво, в який спосіб? Чи дивився товариш Волга на глобус? Адже із західного і південного боку всі наші європейські сусіди (крім маленької Молдови, яка хоче туди ж) – члени НАТО. А Росія, між іншим, з 1997 року має угоду про партнерство з Альянсом, так що спершу вона муситиме денонсувати її, а потім уже сваритися з Україною – членом НАТО. Тобто, попри всю риторику Кремля і його блазнів з гордими іменами «політологів», Росія офіційно є партнером, а не ворогом НАТО, й обсяг її практичної співпраці з Альянсом більший за обсяг аналогічної української співпраці. Але хіба це товариш Волга, лідер Союзу лівих сил, бере хоч якось до уваги? Він без найменшого вагання наголошує на своєму сайті: «Страны, вновь ставшие членами НАТО, оказались сплошь напичканы американскими базами и в несколько раз превысили допустимые нормы обычного вооружения в Европе (предусмотренные соответствующим соглашением)».
 
Що ж, для людини, котра веде кампанію «против фашизма, против НАТО», у такому твердженні немає нічого дивного. Справді, Польща й Естонія, Болгарія й Угорщина, Словаччина й Литва просто-таки нашпиговані американськими базами, там удень і вночі над містами літають сотні важких бомбардувальників із ядерними бомбами на борту, а в портах зачаїлися лінкори типу «Міссурі». Одне лихо: цей Альянс, про який веде мову товариш Волга, розташований десь у віртуальному світі, а не у Європі й Північній Америці. Ну, переплутав лівий партійний лідер стрілялку-літалку з реальним життям, з ким не буває, особливо під 1 квітня...
 
А от із газет несподівано на перший план вийшла наближена до БЮТ «Свобода». Такий собі Сергій Климовський, між іншим, кандидат історичних наук, вражає своїми всесвітньо-історичними відкриттями. Омину традиційний «натовський чобіт», гіпотезу про створення СНІДу як біологічної зброї на замовлення американських спецслужб чи «четверту світову війну», що, мовляв, уже точиться у світі і яку спонукало «повторное вторжение США в Ирак» (а коли було перше? 1991 року? так то була військова операція ООН, а не США зі звільнення Кувейту, проведена практично без перенесення сухопутних воєнних дій на іракську територію), – є у статті «Кому это НАТО?» речі з огляду фактів серйозніші. «Ирландия, Швеция и Финлядния входят в ЕС, но членами НАТО не являются, следовательно, и нам необязательно», – пише Климовський; тому, мовляв, не мають рацію ті, хто говорить, що шлях України до ЄС веде через Альянс. Але ж перерахована трійка членів Євросоюзу не належить до посткомуністичних держав, із яких всі до одної спершу ставали членами Альянсу (тест на демократію), а потім уже – ЄС. Тому брати й порівнювати шлях України до ЄС із шляхом Ірландії щонайменше некоректно.
 
Та ще крутішими є три наступних твердження. Перше: «Россия уже выстроила вокруг себя мегаблок из Китая, Индии и Ирана, заведя его хвост на американский континент». Цікаво, а хіба індійські ракети з ядерними боєголовками не націлені на Китай, і навпаки? Я вже не кажу про те, що «виструнчити» Китай за останні сто років не вдавалося ще нікому, тим більше це неможливо тепер, коли ця країна має понад 1 мільярд 300 мільйонів населення... Друге твердження – про «официальный статус Украины как нейтрального государства, признанный за ней в обмен на отказ от атомного оружия». Ким, цікаво, цей статус визнаний? І коли? Бо ж декларації – це ще не система угод, потрібна для реального закріплення такого статусу. І як навіть теоретично може бути нейтральною держава, на території якої розташовані військові бази іншої держави, яка про свій нейтралітет ніколи не говорила? І третє – про те, що «вариант НАТО без США не столь уж нереален», оскільки ЄС та Росія «дружить будут против Соединенных Штатов». Очевидно, тривала відсутність угоди між Росією та ЄС, заблокованої деякими членами Союзу, – це ознака зміцнення такої дружби, чи не так?
 
Та повернімося до телебачення. 2-го і 3 квітня воно потішило глядачів картинками хресних ходів та мітингів під гаслами анти-НАТО (шкода тільки, що на жодному телеканалі не запросили експерта-релігієзнавця, щоб пояснив, наскільки політичні пристрасті сполучаються з Великим постом...). Майнули у кадрах і біло-блакитні плакати з гаслами про слов’янську єдність у боротьбі з Альянсом (хоча насправді більшість слов’янських народів уже у сфері НАТО – живе або в країнах-членах або в тих, що стоять у черзі на вступ; чи, може, поляки, чехи, словаки, болгари та інші відтепер уже не справжні слов’яни?). Але жоден телеканал, здається, не показав (от де вона, «професійність» наших журналістів!) колони мітингувальників до початку дійств. От де було найцікавіше!
 

Я бачив масові акції у Брюсселі та Кракові; я був у Празі, коли туди зібралися антиглобалісти всієї Європи і «в ім’я демократії» громили крамниці, палили авта і билися з поліцією. Та й справжні акції протесту в рідній країні довелося не раз бачити – як збоку, так і зсередини. Різниця з «переконаними борцями проти НАТО» – разюча. 99% останніх просто відпрацьовували час – як колись, у студентські роки, ми відпрацьовували на овочевих базах, куди нас посилали за командами райкому партії. Що ж, це все виглядало як колосальна нісенітниця, як спроба зануритися в минуле на велетенській машині часу, чому сприяли і пісні з репертуару радянських «борців за мир».
 
Отож і лишається тільки гукнути: «Хай живе боротьба проти НАТО, завдяки якій всі політичні пустомелі, клоуни і невігласи України вийшли на свій грандіозний парад!». Бо коли б ще дурість кожного була самоочевидною, якби не перші дні квітня 2008 року і не телебачення, газети й інтернет...
 
Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
 
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY