Гостро й відверто – про український дубляж, продаж Лаври, американського кіногангстера та фашистські гасла.
Облишивши маніфестантів, режисер Жора Фомін та журналістка Зіна Підалькіна попрямували до режисера Юрія Іллєнка. Ідуть темним Києвом, знічев’я усміхаються. В Підалькіної серце як ступа б’ється, а Жора ж хоч би що. «Ильенко искренний человек, – своєї веде, – что говорит, то и думает». Не встигли подзвонити до квартири Іллєнка, як почули захоплене і гучне: «Пушкін!» То Людмила Єфименко, дружина режисера, відчинила двері.
«Ну ты похож на Пушкина», – погодився з дружиною Іллєнко і привітався з Фоміним.
З.П. (перериваючи паузу і вказуючи на прапорець партії «Свобода» в Жориних руках): Зате він із прапорцем.
Ю.І. (не залишаючи, певно, наболілу тему): Что такое? Ты завивку сделал? (До всіх присутніх про маніфестацію) А вы заметили, что хода была?
Жора (впевнено): Была.
Л.Є. Ты сказал, что с Натали придешь.
Жора: (вказуючи на Зіну Підалькінку): Так это и есть Натали.
Ю.І.: Может, в черном варианте. Натали была светлоглазая.
Жора: Я бы предложил каждую субботу такую ходу делать.
Ю.І. (серйозно, як поліглот): На каком языке разговаривать будем? Можем и на иврите. Жора будет переводить. Колись спілка оголосила тиждень українського кіно. (Іронічно) Велике щастя, щоб в Україні був тиждень українського кіно? Дійде до того, що буде один сеанс українського кіно. (Сумно)Так воно, зрештою, і є. Я ж кінорежисер…
З.П. (відвалюючи жирний комплімент): Хто ж це не знає! Ранні фільми ваші по телебаченню побачила. Класні вони...
Ю.І.: Вони всі класні. Я некласних не знімаю. Нічого не можу з собою зробити. Інфікований.
З.П.: Та ви кокетуєте!
Ю.І.: Оце і є моя біда. Я кажу чисту правду, а усім здається, що я дурня клею або кокетую.
З.П.: Давайте про маніфестацію поговоримо.
Ю.І.: Акція ця виникла ще у 1992 році. Я став міністром кіно, умовно кажучи. Це був фонд українського кінематографу при міністерстві. Тоді впала біда на українське кіно. Ми всі були виховані в плановій совковій економіці. І ніхто не уявляв, що таке ринок. Ну там, деякі спекулянти може й знали, бо треба сорок років водити по ринку людей, щоб вимерли ті, хто не знає, що таке ринок.
З.П.: І ви також?
Ю.І.: Я перший стою на черзі. В Радянському Союзі була цілісна планова система. Кінематограф був двотактний. Один такт – це кіновиробництво, другий – кінофікація і кінопрокат. Всі фільми знімалися обов’язково в двох варіантах – національний (ніби для прокату на території республіки) і російський. Така ситуація існувала всюди, крім Москви Ленінграда і Свердловська. Практика була така, що ти знімаєш на рідній мові, а потім везеш у Москву, його приймають або ні на всесоюзний екран. І тоді вони ніби замовляють російський варіант. Але це була фікція, бо в Москві ніхто не розумів ані грузинської, ані молдаванської, і майже всі привозили російський варіант.
Перший скандальний прецедент стався з «Тінями забутих предків». Параджанов відмовився робити російськомовний варіант, за що зазнав слави українського націоналіста, і я разом із ним. І в 90-ті я погодився на посаду міністра, бо кінематограф рухнув, був порушений двотактний двигун. Усі кінотеатри перевели в комунальну власність. Перестала працювати кінематографічна помпа. У Союзі кінематограф приносив у бюджет країни другу статтю після горілки. На кіно утримувалися медицина, освіта… За статистикою, тільки в Україні було 200 кінотеатрів класу «А». Зараз є лише193 кінозали. За тих часів то були класні кінотеатри. (До Зіни) Тепер не падайте. 20 тисяч кіноустановок було в селах, санаторіях, деяких школах. Стільки немає зараз навіть у США. І уявіть, скільки було сеансів на день. Вісім. І можна також уявити, яка Ніагара грошей із кінематографу качалася щодня. Зараз є 193 зали, і вони належать не Україні. Це голлівудська та російська дистрибуція. Всі дистрибутори, які працюють в Україні, не звертаються безпосередньо до виробника.
З.П. (перебиваючи промовця): Ганна Чміль в інтерв’ю мені казала, що дехто в Україні вже працює саме з виробниками кіно.
Ю.І. (емоційно): Так воно й буде. Перейдемо до теми рідної мови. Хто не хоче, той буде… (На цих словах Іллєнко зробив руками жест, вказуючи, що ворога буде знищено.) Це я вам обіцяю. Інакше не буває в історії. Хмельниччина почалась, бо жиди орендували церкву, і якщо ти хотів хрестити дитину, ти мав платити жиду.
З.П.:Мене більше цікавить сьогоднішня акція.
Ю.І.: Я розумію вас.
З.П.: З міністерством культури ви зв’язувалися?
Ю.І. (щиро дивуючись): Нащо? Це акція проти влади. Хоча зараз міністерство культури займає позитивну позицію щодо цього питання.
З.П.: Ганна Чміль…
Ю.І.Про Ганну Чміль помовчіть. Знаєте, є два типи зброї. (Російською) Безоткатное орудие и откатное. Безоткатное – миномет, а откатное – откатывается после выстрела. Так что помолчите. Я – безоткатное оружие.
З.П. (згадуючи про продаж приміщення кінофаку у Лаврі): Коли йшла до вас, спілкувалася з режисерами, і вони сказали, що коли ви були деканом кінофаку…
Ю.І. (перебиваючи Зіну): Я був ситуативно. Два місяці.
З.П. Чомусь ті режисери мали претензії до вас щодо відкату.
Жора (пояснюючи): Да. Они говорят, что он был деканом, который продал Лавру.
Ю.І. (здивовано, розгублено): Як – продал Лавру? (Російською) Я был деканом действительно в этот момент. Там есть (українською) інститут підвищення кваліфікації, і дирекція Лаври вирішила забрати для них приміщення нашого інституту. Лабораторія, яка була в нас на першому поверсі, і справді не була придатна для цього приміщення, бо там немає порядного фундаменту, тому що приміщення стоїть на печерах. Там циркулювала вода і хімікалії, вони практично знищили цокольний поверх. Скориставшись цим…
Л.Є. (нагадуючи): Якась аварія була, прорвали труби…
Ю.І. (відмахуючись): Там постійно рвало труби і заливало печери. Тоді на нас наїхали. Директор заповідника Сергій Павлович Кролівець підвищив комунальну вартість оренди у 18 разів. (Звертаючи увагу на те, що Зіна фотографує Жору, весело.) Не розумію, у кого ви берете інтерв’ю – у Пушкіна, чи у Іллєнка? (Продовжуючи тему) Гроші нам держава взагалі не давала. (До Жори російською, вражено) Жора, ты у меня учился или нет? Расскажи мне честно, что я получил откат, от кого и за что, убедительно расскажите, и я соглашусь, что получил.
Жора (не відповідаючи прямо): Юрий Герасимович, но не я это утверждаю.
Ю.І.: Кому и как продал?
Жора (жартівливо): Я тоже спрашиваю – кому?
Ю.І.: Тогда наехали и подали в суд на руководство факультета за то, что мы погубили здание.
Жора (миролюбно): Ну, поставили фамилию Ильенко, а деньги получили другие.
Ю.І. (злісно): Ты гонишь пургу опять! Скажи механизм, не имена. Механизм – за что и кому можно что-то там продать было?
Л.Є. (розгублено): Я в первый раз слышу такое.
Ю.І.: И в это же время наехали на студию хроники на Щорса, 19 в связи с тем, что она практически перестала существовать, (українською) і директор кіностудії Саша Коваль каже: «Я можу взяти вас до себе, бо перші два поверхи порожні». І через те, що ми не могли виплачувати орендну плату і не мали грошей на капітальний ремонт, ми погодились. Отака історія. (Ображено) Ну ви мене здивували...
Студію Довженка, я дійсно хотів продати. Я підготував усі документи, щоб члени робочого колективу стали акціонерами.
З.П. (іронічно): І що ж, колектив не погодився?
Ю.І.: Бо всі хочуть отримувати державну пайку. Я казав, якщо ми всі володітимемо студією, будемо з цього жити і диктувати умови. «Ні, – сказали, – нам треба бюджет». І досі вони хочуть бюджет. Але сьогодні це вже дурість, коли нема дистрибуції, коли всі екрани належать Росії і Голлівуду. Знімай не знімай, все одне твій фільм не буде качати гроші.
Л.Є. (підтримуючи чоловіка): Фільм просто буде лежати. Телебачення не покаже, кінотеатри теж.
Ю.І.: Перше, що треба – це завоювати назад свій ринок кінопрокату.
З.П.: Так міністерство саме цим і займається!
Ю.І. (сплеснувши у долоні): Ви мені не даєте слово сказати! (Глузливо) Я таких ще не зустрічав! Коли мене призначили міністром, то я погодився, але з умовою, що буде створено пакет законів і передано у Верховну Раду. Законів, які б врятували український кінематограф. Що я зробив? Я зв’язався з Джеком Валенті, головним гангстером американського кінематографу. Він кришував усі найбільші кіностудії Голлівуда, які знамениті тим, що не починають знімати фільм, коли квитки на їхню продукцію ще не продані у Гонконзі чи Саратові.
Я його зустрів у Каннах. Він питає: «Ти хто?». «З України», – кажу. «Скільки вас там?» – запитує. «52 мільйони». Він: «Цікаво. Давай далі, що хочеш?». Я говорю: «Ви ж все одне захопите ринок». Він каже: «Звичайно. Ми перебудуємо ринок. Спочатку вашу систему зруйнуємо, а потім викинемо дуже дешеву відеоапаратуру і приготуємо продукцією, яку у вас ще ніхто не бачив – секс, насильство, порно, жах». Вони за кілька років повністю окупували ринок. Це був перший момент.
Другий, вони кажуть: «Хлопці, ви показуєте наше кіно, платіть. А для цього ми зацікавлені, щоб у вас був закон про авторські суміжні права, адекватний Бернській конвенції».
Джек Валенті передав мені через два тижні після зустрічі закони про авторські права з усіх країн світу. Ми взяли двох юристів, і вдвох з Ганною Чміль розробили для України закон. Верховна Рада цей закон в 93-му здуру прийняла, бо перед Європою треба було тоді зробити пару реверансів. Це був базовий закон.
Ще я звернувся до міністра культури Франції. І він передав мені п’ять законів щодо боротьби з голлівудською експансією у кінематографі. Коли я прийшов до Жулинського із пакетом документів, які на сто відсотків рятують український кінематограф, він розцілував мене і сказав, що завтра ми починаємо відродження українськорго кіно. Наступного ранку мене звільнили і фонд ліквідували. Мені подзвонив Нікіта Міхалков, і я йому передав цей пакет документів.
Л.Є. (нагадуючи): Они находились в таком же положении, как и мы.
Ю.І.: Михалков подписал его у Ельцина и провел его через Госдуму. Что сегодня с русским кино? Процветает. Нашей сраной Верховной Радой этот закон до сих пор не принят. По причинам, что владельцы рынка сидят в Верховной Раде. Экранов меньше, но зато дисков, кассет, телевидения несоизмеримо много. Количество бабла, которое качают с нашего рынка – неизмеримо. Они подняли гвалт – дублировать или нет по-украински. Просто несколько барыг, которые покупают готовый продукт за бесценок в России, диск с русским дубляжем передают в кинотеатр и берут себе со сделки 40%. И после этого они поднимают гвалт, что если они будут дублировать фильм, то, видите ли, это им будет накладно. Засранцы! Вот сегодня мы им (знов українською) продемонстрували: люди хочуть дивитися українське кіно…
З.П. (зацікавлено): Що ж це за закони?
Ю.І.: Закон номер один – 90% реклами мусить бути представлено на кіноносіях. Сьогодні фільм переривається чотири рази довгою рекламою. Вона фантастичні гроші коштує! Французький пакет передбачає від 5 до10% «откатывать» на розвиток національного кіно. Для цього в міністерстві вже створено фонд, але цей закон у нас поки що не прийнято. Далі. Кожен шостий франк, який пройшов через каси кінотеатрів, направляється на розвиток національного кіно Франції.
З.П.: А в нас?
Л.Є.: У нас – дупа.
Ю.І.: Наступний пункт. Преференція для того, щоб на територію країни ввозився лише оригінальний продукт. А це додаткові робочі місця – дубляж, режисура і т. д. Росія, до речі, зняла ПДВ зі всього ланцюжка кіновиробництва. І останнє – це квота на те, що 30% на усіх сеансах без винятку мусить показуватися вітчизняний продукт.
З.П.(повертаючись до маніфестації): Яка політична партія брала участь у акції?
Ю.І.: Це був марш глядачів, а організацію його взяла на себе українська партія «Свобода».
З.П.: Але мене як людину з вулиці налякали її фашистські гасла.
Ю.І. (до Жори з претензією): Для чого приводиш до нас в дім людей із вулиці?
(Регіт.)
З.П. (не вгамовуючись із маніфестацією): Я не розумію цього масового ідіотизму.
Ю.І.: Це ваше право. А я вважаю, що ви – масовий ідіотизм.
Жора (усміхаючись задоволено): Сейчас они тебя убьют.
Ю.І. (лютуючи): Чому ви вважаєте, що я ідіот масовий, а ви – ні? Ви теж ідіотка! Чому для Черчілля Британія – понад усе, для Гітлера – Німеччина, для Ганді – Індія…
З.П.: Ви згадали Гітлера. Чому на маніфестації щодо української мови звучало німецьке слово «шнеллер»…
Ю.І. (збуджено):А чому не сказати «шнеллер»?
Л.Є.: То не «шнеллер», певно, то Шрек…
З.П. (закінчуючи довгу розмову): До чого ця акція призведе?
Ю.І.: Не думаю, що до культурної революції, але те, що почався другий етап революції національної – це я ще написав у 2004 році після закінчення помаранчевого путчу.
Л.Є. (безрадісно): При Кучмі українське кіно показували хоча б уночі. Зараз абсолютно ніколи.
Ю.І. (показуючи касету з записом «Тіні забутих предків»): Я вже не кажу про оплату. Якби мені платили відсоток за кожний піратський диск, то мені не треба було б продавати ніяких Лавр. Але те, чим я з вами зараз займаюся – дурниці. Я передав у видавництво три томи книги «Доповідна апостолу Петру». (російською, мрійливо) Это вещь… Это книжка…
Л.Є. (жартома): Нобелевская премия.
Ю.І. Нет. Всем мало не покажется.
