Почали навіть по-зрадницькому пригадуватися відомі спогади Валерія Леонтьєва про те, як колись у давні часи радянські чиновники змушували його виходити на сцену в костюмі з краваткою та виконувати пісні, стоячи на одному місці й не надто жестикулюючи. Теж „допомагали” та „формували”.

То що ж з усього того може вийти? Після проведеної роботи учасники групи заспівають академічними голосами, мов Паваротті, Домінго та Каррерас, а читатимуть реп просто-таки мов Емінем?

Перш ніж здійснювати керівну й спрямовуючу роль у підготуванні українських представників на Євробаченні, чиновникам варто було б усвідомити один очевидний факт: як суто мистецький твір, як суто концертний витвір вокального мистецтва пісня „Гринджолів” – прямо скажемо, не шедевр. І, хоч як її підправляй, навряд чи ним стане. Чого нема, того нема. Не кажучи вже про те, що реп – то суто американський музичний стиль, і в Європі його прихильників на порядок менше, ніж у Північній Америці. Що в цій пісні справді є, й що є її ексклюзивною якістю – це дух революційного Майдану. Його атмосфера, його позитивна енергетика, енергетика єднання, впевненості у перемозі добра, надій на краще, гідності й свободи. Це – пісня людей, що нарешті відчули себе вільними й щасливі від того. І з огляду на це – але саме на це – пісня є дуже вдалою. Її мелодія, її тональність якнайкраще передають стан ейфорії, стан щастя від отриманої свободи. „Коли душа співає” – так називається цей стан, у якому людина справді здатна проспівати будь-який текст, хай навіть телефонний довідник, і проспівати так, щоб настрій цієї людини передався всім, хто її бачить та чує. І саме від цього залежить успіх чи неуспіх „Гринджолів” на конкурсі – від того, чи зможуть вони донести цей дух та цю енергетику до глядачів усієї Європи, чи зможуть змусити глядачів і слухачів забути про те, що перед ними – сцена концертної зали з вишуканою публікою. Чи зможуть змусити глядачів і слухачів відчути й повірити, що перед ними – Майдан, де робиться історія.

І тому досить дивно читати повідомлення, де йдеться про наміри створити для виконання на конкурсі англомовний текст пісні „Разом нас багато”. Гімн української революції англійською мовою – це саме те, що зветься „розвісистою клюквою”. Як казав Станіславський: не ві-рю! Непереконливо! Губиться, й губиться незворотньо, відчуття часу та місця, відчуття причетності до історичної події. Хоча й меншою мірою, те саме стосується будь-якого істотного перероблювання тексту українською мовою. Бо хай зберуться хоч усі найкращі поети та хай вони хоч як наполегливо працюватимуть над поставленим завданням – а перевершити, саме емоційно перевершити те, що було створене дилетантом у стані крайнього емоційного піднесення, вони не зможуть. Виконавці пісні теж навряд чи зможуть виконати будь-який „не той”, новий, імплантований текст так само емоційно, як і автентичний. Те саме стосується й професійного аранжування чи якихось мелодичних нововведень. Слова „Ющенко – так!”, звісно, краще з тексту прибрати – замінивши їх, скажімо, на „Чесні вибори – так!” (адже реповий текст не має класичної ритмічної структури, тож зайвих два склади є цілком припустимими). Але чи не варто цим обмежитися?

Чого не бракує пісні „Гринджолів” – то це напіваматорської щирості та безпосередності. Як би не трапилося, що колективне причісування та прилизування цієї пісні, підганяння її „під стандарт” позбавить її саме того, що приваблює в ній.