З 11 березня по буднях о 19.45 на ICTV виходить програма «Максимум щодня». Щотижнева «старша сестра» цієї програми «Максимум в Україні» свій формат не змінюватиме: «Максимум щодня» – це повтори двох найкращих сюжетів, які вже були в ефірі тижневика.

 

За словами продюсера відділу тижневих програм ICTV Оксани Соколової, глядачі часто просять повторити окремі матеріали. Історії, розказані в сюжетах, не прив’язані до конкретної дати і часу, до того ж мають великий суспільний резонанс. Тому по суті щоденний «Максимум» – це дайджест типу the best із вкрапленням реакції на сюжети.

 

«Частина сюжетів програми має суспільний резонанс тільки після їх повторної трансляції, – пояснила Оксана Соколова «Детектор медіа» в перші дні після старту щоденного «Максимуму». – Приміром, нещодавно ми повторювали один із наших останніх матеріалів про фільм “В бой идут одни старики”. Ми розповідали про долю актора Сергія Подгорного, який грав Смуглянку: він спився і фактично живе у бідноті. Наш сюжет побачила Оксана Байрак, знайшла нашого репортера, дізналася телефон цього актора і запропонувала йому роботу. І тепер він на роботі, грає роль другого плану у новому фільмі».

 

Справді, в суботу, 22 березня, Сергій Подгорний уже в якості актора з’явився в телевізійному сюжеті. Правда, не програми «Факти» (ICTV), а програми «Подробности» («Інтер»). Утім, насправді це не так важливо – на якому каналі нам скажуть про результат, отриманий після озвучення наявної реальної проблеми.

 

Показово інше: «Максимум в Україні» – українська версія популярного скандального російського проекту «Максимум» (канал НТВ). Тому крім «резонансних матеріалів» у щоденних випусках «Максимуму в Україні» транслюються і сюжети з російського «Максимуму». «Таким чином ми розбавимо програму, – переконана Оксана Соколова, – зробивши її не лише проблемною, а й яскравою». За її словами, з часом планується транслювати виключно українські сюжети, але для цього необхідно вирішити кадрову проблему. Але поки що «Максимум щодня» – це один сюжет про Україну, один – про Росію. І навіть пам’ятаючи про формат програми, принципово орієнтований на смажені факти та потенційні скандали, треба наголосити на тенденції, про яку вже йшлося в одній із публікацій «ТК», і яка збереглася дотепер: сюжети з українського життя вирізняються «чорнотою», тоді як російські сюжети – виключно «жовта» інформація. Порівнюйте самі.

 

Наприклад, 11 березня – український сюжет про дніпропетровського маніяка, російський – про забутих «зірок» російської естради. 13 березня – український сюжет про підліткову жорстокість у школах, зафіксовану на відео та запущену в інтернет, російський – про останнє кохання та смерть актора Михайла Кононова. 14 березня – український сюжет про те, що в облраді Житомира два голови, російський – про артистів російського цирку, які калічаться на манежі. 18 березня – український сюжет про торгівлю людськими органами в Україні, російський – про «зірок» тамтешнього шоу-бізнесу, які приїхали в Москву і підкорили її. 19 березня – український сюжет про криваві аварії, спричинені водіями маршруток, російський – про Олімпійського ведмедика.

 

Таким чином, все, що відбувається в Україні – це кримінальна історія чи соціальна проблема чорного кольору. Тоді як із Росії до нас іде виключно світська хроніка з жовтим відтінком. У нас – скінхеди, маніяки, п’яні водії маршруток, підлітки-садисти. В них – митці, творчі люди, забуті або не дуже. Проблемність – родом із України, яскравість – із Росії. Своєї яскравості в нас за визначенням не вистачає.

 

Якщо щоденний «Максимум» формується по заявках глядачів, то виглядає так: українського глядача непокоять українські маніяки, садисти та священики-гомосексуалісти і дуже цікавить російський шоу-бізнес та російські культурні процеси взагалі.

 

Звичайно, ведучий Олександр Ільїних намагається максимально актуалізувати «жовту» частину. Скажімо, у підводці до сюжету про «зірок» російського шоу-бізнесу, які приїхали підкорювати Москву і не є москвичами, він чесно говорить відомі нам речі: «Російський шоу-бізнес родом із України». Після чого логічним було б розказати про Наталю Корольову чи Тетяну Овсієнко, а також згадати про активну налаштованість на взяття Москви наших Таїсії Повалій, Ані Лорак чи батьків Аліни Гросу. Натомість у сюжеті спочатку згадується про одесита Вітаса, після чого пішли розповіді про Амалію Мордвинову, призабуту Наталю Гулькіну, Йосипа Пригожина та інших. Можна згадати ще кілька прикладів, але висновок буде один: чесне та щире бажання ведучого і, очевидно, всієї команди «Максимуму» прив’язатися до виключно українських «жовтих сторінок» не відповідають міжнародному формату проекту.

 

Виникла безумна ідея: а чому б не зробити навпаки? «Чорнуху» постачати з Росії (розповіли ж нам про бітцевського маніяка), а «жовтуху» шукати вдома? Теж не вихід: український шоу-бізнес не такий «жовтий», як того хочуть глядачі. Принаймні, на регулярне постачання «жовтої» інформації про наших співаків не налаштовані ані виробники, ані самі селебритіз. Говорити про наших акторів теж важко – головних ролей у вітчизняних митців дуже мало, а в особистому житті вони, на жаль, декларують моральну стійкість. Хоча тема забутих українських артистів благодатна, і Сергієм Подгорним, на жаль, не вичерпується. Просто в українському характері поки що не викорінилася звичка вести закритий спосіб життя, навіть якщо в тебе є труднощі.

 

Та й крім того, постачати «чорнуху» лише з Росії не годиться – нашого глядача вже не цікавить, де в сусідній державі погано зберігають шкідливі відходи. Натомість для України подібні розслідування все ж таки актуальні і мають резонанс. Значить, із «чорною» складовою все ніби гаразд. Лишається актуалізувати і по можливості українізувати «жовту». Бо, скажімо, програмам «Ексклюзив» та «Аналіз крові» на Новому каналі це якимось чином удається.