Поява Юлії Бориско та Іванни Найди в ролі ведучих новин на Першому національному не тільки справила (і продовжує справляти) приємне естетичне враження, але позначила формування принципово нового для українського державного телебачення типажу новинного ведучого. Ставши у 2005 році новим обличчям «головних новин країни», Юлія Бориско своєю роботою в кадрі остаточно закріпила попередню відмову Першого національного від дикторства на користь більш «просунутого» ведучого новин західного зразка. Так само, як Іванна Найда, котра, набувши свій фундаментальний телевізійний досвід під керівництвом Олександра Ткаченка, показує західні стандарти роботи новинного ведучого із властивим їм високим рівнем власної відповідальності.
Львів’янка Юлія Бориско в Києві з 2000-го, на Першому – з 2005-го. У жовтні 2004-го Юлія в числі інших журналістів звільнилась із телеканалу «1+1», де вела програму «Сніданок з «1+1», на знак протесту проти цензури. На НТКУ прийшла у команду віце-президента Андрія Шевченка, який разом із президентом Тарасом Стецьківим працював над підготовкою до перетворення телекомпанії на суспільне мовлення. Після призначення президентом НТКУ Віталія Докаленка Юлія залишилась на телекомпанії й дотепер залишається обличчям «Новин», зробивши лише нетривалу перерву, пов’язану з народженням сина Марка.
Іванна Найда розпочала журналістську кар’єру у програмі «Післямова» Олександра Ткаченка. Працювала у «ТСН» («1+1»), відтак у проекті «Обличчя світу» («Інтер»), вела новини «Репортер» та «Шоу Іванни Найди» на Новому каналі, цикл програм «Обличчя країни» на СТБ, з 2006-го – новини телеканалу «Сіті». У 2007-му прийшла у ТВО «Новини» Першого каналу, аби стати ведучого головного випуску «Новин».
Сьогодні новини Першого національного – продукт, до якого найменше претензій навіть у найзапекліших критиків Національної телекомпанії України. Під час виборчих кампаній та політичних криз вони тримають планку балансу та незаангажованості, уникають і комерційної джинси. Хоча, звичайно, у ТВО «Новини» є чимало проблем, про які також розповіли співрозмовниці «ТК».
– Іванко, Юліє, ваша поява в кадрі – ваш основний службовий обов’язок, але що передує цій появі? В чому саме полягає співавторствоу новинних випусках? Як побудовані ваші робочі відносини з іншими підрозділами новинної служби – журналістами, режисерами, операторами?
Юлія Бориско: Створення геніальних підводок (це я з самоіронією). Тексти я пишу собі сама, попередньо прошерстивши інтернет і поспілкувавшись із журналістами. Бо так уже склалось – і це природно, – що журналіст старається тільки для себе, а ведучим зазвичай кидає кілька кострубатих речень. Ці речення – своєрідний індикатор роботи ведучого. Якщо хтось починає міжнародний блок зі слів «щонайменше стільки-то людей загинуло» – я одразу розумію, що мізки й руки ведучого тексту не торкалися. Перше речення завжди має бути ЦІКАВИМ і змістовним – а в випадку з міжнародкою треба починати не зі слова «щонайменше» і цифри жертв, а з назви країни, щоб глядач швидше перенісся туди подумки.
Зараз я менше впливаю на верстку, ніж роки два тому… Якби моя воля, я б завжди починала з чогось людського, зрозумілого і резонансного – з церемонії вручення «Оскара», приїзду Монсерат Кабальє… Але на Першому національному зі своїм новинним гуманізмом я в меншості, навіть за підтримки випускового редактора. Широка редакторська колегія – здебільшого за політику, це у нас у першій частині програми і пояснюється специфікою каналу. Двоє проти багатьох програють. Тому зараз я концентруюся на відшліфуванні своїх літературних талантів. Дибки стаю лише якщо вже зовсім щось не до шмиги.
З операторами я перетинаюся в студії. На виїздах буваю дуже рідко – востаннє минулого літа, робила міні-докфільм до Дня Незалежності. Дрібні діти сплакались без мами, тому поки що намагаюся не випадати із сім’ї надовго :).
Іванна Найда: Новини на Першому національному не намагаються винайти велосипед. Ми працюємо за тією схемою, за якою працюють більшість новинних служб. О другій годині дня на нараду збираються директор новин, головний редактор, випусковий редактор, ведучий, аналітик та керівник міжнародного відділу. Ми дивимося попередній план вечірнього випуску, бо на цей момент уже більш-менш ясно, яким має бути цей випуск. Обговорюємо наповнення у режимі мозкового штурму: дискутуємо, якими мають бути сюжети, що треба дозняти, в кого взяти коментар, яку тему розширити. Я беру участь у цьому обговоренні нарівні з усіма. Після закінчення наради всі розходяться на свої робочі місця. Мій випусковий – Ірина Канаєва, дуже комфортна професійна людина. Раніше ми разом працювали на Новому каналі, були просто знайомі, тепер у нас дружні стосунки, що й не дивно, адже ми проводимо разом півжиття.
Головний редактор Віктор Харламов працює на каналі давно, він пережив кілька змін керівництва. Ігор Федорів – директор новин, він має досвід роботи у новинах «Плюсів». Із режисером особисто я найчастіше спілкуюся через «підслушку». Напевне, це тому, що на відміну від Нового каналу, тут режисери та оператори територіально розташовані далеко від ньюзруму. Десь о пів на п’яту – друга летючка, вносимо останні корективи до вечірнього випуску і починаємо планувати випуск наступного дня. Тексти підводок, принаймні базу для них, пишуть журналісти, бо людина, що була свідком події, на моє переконання, зробить це краще, вона розуміє, що там було найяскравішого та найголовнішого. Звісно, написані журналістами підводки я адаптую під себе сама.
– Серед працівників НТКУ існує думка, що новинарі – еліта Першого національного. В чому ваша елітарність?
Ю.Б.: Елітарність у цьому контексті звучить, ніби тебе завуальовано копнули під зад. Ми – не еліта; просто люди, що люблять свою роботу – люблять більше, ніж гроші.
І.Н.: Я працюю на Першому національному тільки 5 місяців, а це ж великий колектив. Зараз відбуваються зміни, багато хто активно виступає з цього приводу, а я тим часом не завжди знаю, хто ці люди. Моє коло спілкування – ті, з ким я безпосередньо працюю. Думку про елітарність мені поки ніхто не озвучував.
– Хтось із телекритиків зауважив: аби стати телеведучим, потрібні не стільки якісь особливі риси, скільки відсутність деяких рис, які може оголити екран. Що вам довелось у собі приборкати, а що – набувати задля роботи в кадрі у новинах?
Ю.Б.: По-перше, треба, щоб телекамера любила. Далі у рейтингу необхідних якостей – природні таланти, помножені на велику працю. Можна замість цього використовувати зв’язки і піонерську старанність. Сучасний стан українського телебачення засвідчує, що «невпихуємих» (копірайт Івана Плюща) людей нема. Топ-менеджери часто роблять ставку на людей команди, з якими завжди можна домовитися. Талановиті, працьовиті, але з власною думкою – часто незатребувані. Але це не вирок, і махати шашкою вже не час. Треба просто ще більше працювати. Як каже мій однокласник, лінійне місіонерство нічого не дасть – інший час, інші підходи, тобто успішно виконувати якусь місію, не роблячи кар’єри, нереально. Я роблю саме так. Загалом у новинах на Першому зібралися класні люди – сміливі і незатиснуті. Цей колектив будь-яким рекомендаціям згори дасть відсіч, хто б їх не приніс.
І.Н.: Ведучий – це об’єкт, який усі обов’язково оцінюють. І я не думаю, що дійсно можна щось приховати. Про себе зі впевненістю можу сказати, що заради роботи в кадрі я в собі нічого не приборкувала і тим більше не набувала.
– Багато хто, оцінюючи роботу в кадрі того чи іншого ведучого, послуговується такими розмитими критеріями, як «енергетика», «харизма». Наскільки реально впливовими у вашій роботі є такі, здавалося б, сумнівно реальні речі, як енергетика?
Ю.Б.: Харизма або є, або її немає. Без неї ведучий зіркою не стане. Чи є ця Божа іскра у мене – не мені судити. Але досі в мені не сумнівався жоден керівник, де б я не працювала. Ведуча має випромінювати світло і викликати емоції. Мені здається, якщо у жінку часто закохуються в реалі – не сподобатися глядачам вона не може. Це природна магія яскравої особистості.
І.Н.: Я вважаю навпаки, що це дуже певні критерії і вони важливі. Енергетика, харизма – це даність, на відміну від професіоналізму. Це або є в тебе, або нема. Я визнаю в собі ці речі і намагаюся з ними працювати – але не заради кадру, а взагалі в житті.
– Ви працювали і в інформаційному мовленні за часів Кучми, й після нього. Чи є принципова різниця – у побудові стосунків із політиками, владою та опозицією, з керівництвом новин та каналу?
Ю.Б.: Це підпункт ширшого питання – чи змінилась Україна від часів Помаранчевої революції. Як на мене, не дуже. Хоча свобода слова є. Політики ще не зовсім знахабніли. Низький їм за це уклін.
І.Н.: Можу сказати, що за останні майже півроку роботи на Першому національному я бачу мало відмінностей. Не відчуваю, що тиск став менший чи більший, але це, напевне, тому, що я не працювала в новинах тоді, коли лютували темники. Втім, мені зараз абсолютно комфортно працювати.
– За якою логікою сьогодні побудована новинна картина дня в ефірі НТКУ? Чи потребує ця логіка вдосконалення?
Ю.Б.: Багато політики, кілька соціальних досліджень, міжнародка, трохи соціалки з розряду «як погано українським селам» і пара бантиків насамкінець. Це не влаштовує ні моє керівництво, ні мене. Мені особливо не подобається перебір із краватками і портфелями. Моїх редакторів більше турбує нестача кваліфікованих кадрів – у столиці і в регіонах, нестача машин.
І.Н.: Зараз є два випуски ранкових новин, потім – три денних і наш вечірній підсумковий випуск. Безумовно, можна все це вдосконалювати й за формою, й за змістом, але тут, по-моєму, не треба ускладнювати: новини йдуть паралельно з тим, як проходить день, і це має бути найголовнішою логікою.
– В ефірі Першого каналу виходять ділові та інші програми, які значною мірою складаються з прихованої реклами. Вам це не муляє?
Ю.Б.: Буддистам ніщо не муляє – навіть те, що іноді муляє поганим танцівникам :). Моя топ-мета – сягнути внутрішньої гармонії, хоч я і не буддистка, просто люблю філософію. А щоб сягнути гармонії – намагаюсь не відволікатися на незалежні від мене зовнішні подразники.
І.Н.: У новинах, де я працюю, джинси нема, а що відбувається навколо – це вже не є сферою мого впливу.
– Що вам відомо про умови співпраці каналу зі структурою Юрія Каплуненка ESGroup?
Ю.Б.: Нічого не відомо. Я навіть не знала, що Каплуненко – Юрій :).
І.Н.: Нічого про це не знаю.
– За штатним розкладом, над новинами разом із вами працюють ще 294 особи. А скільки живих людей, а не «мертвих душ» реально роблять новини на Першому національному? Що являє собою ця команда?
Ю.Б.: Реальних працівників уполовину менше. Журналістів приблизно двадцять, плюс власкори. Команда хороша, але неміцна. Більшість сприймають Перший національний як трамплін на престижніші канали. Деякі журналісти геніальні. Я вже пишаюся, що знаю їх особисто.
І.Н.: Приблизно 20 журналістів у Києві, кілька кореспондентів у регіонах та редакторська група – той творчий колектив, який безпосередньо робить новини. Це команда високопрофесійних людей, котрі мають серйозний досвід і добре знають, як і що треба робити.
– Ексклюзив у новинах Першого національного – це виняток зі звичайного життя вашої команди чи та мета, яку щодня ставить перед собою ваш колектив? Чи працюєте ви з ВЛАСНИМИ джерелами інформації?
Ю.Б.: Це виняток і це мета.
І.Н.: Пошук ексклюзиву – це щоденна робота, нею займаються всі, і нам це нерідко вдається. Може з’явитися така тема (особливо якщо йдеться про регіональні сюжети), яка виходить спочатку в нас, а наступного дня – на інших каналах. Просто Перший національний не такий помітний, тому не всі про це знають.
– Як відомо, місія Першого національного – виконувати держзамовленння, що передбачає, зокрема, зобов’язання подавати в новинах офіціоз у тих обсягах і з такими нюансами, що їх не побачиш на приватних каналах. Які принципи інформаційного «обслуговування держави», на вашу думку, є застарілими, некоректними?
Ю.Б.: А як мені відомо, держзамовлення означає перелік програм, а не офіціозне навантаження на новини і вимоги до їх висвітлення.
І.Н.: Я б не хотіла говорити про місію каналу в цілому. Але якщо йдеться про новини, тут я не бачу жодних зобов’язань. На своєму робочому тижні я відслідковую випуски новин на всіх вітчизняних каналах і бачу, що цей «офіціоз» є на всіх каналах, і в досить великих обсягах. Проблеми новин Першого національного пов’язані зовсім не з держзамовленням, а з тим, що працює величезний штат людей, бракує фінансування…
– Регіональні теми – слабка ланка всього нашого телебачення. Які кроки роблять новини Першого національного для вирішення проблеми якості та кількості регіональних сюжетів у новинах? Корпункти за кордоном – ставиться ця проблема?
Ю.Б.: Власкори – це проблема. Але в нас дуже хороший редактор регіонів. Він може дістати відео навіть з-під землі. Але іноді цього замало… Корпункти за кордоном? Спочатку треба налагодити роботу корпунктів в Україні.
І.Н.: Щодня ми перебираємо теми, хочемо дати глядачеві якнайповнішу картину дня з усіх регіонів України, але неминуче стикаємося з одним – чи є в нас там, де треба, журналіст-машина-камера, чи нема. Зрозуміло, що цих корпунктів у нас недостатньо. За зв’язки з нашими регіональними журналістами відповідає Олександр Боль, який свого часу працював із регіонами на Новому та 5-му.
– Природно, що з приходом нового в.о. президента НТКУ Василя Ілащука на Перший національний чекають трансформації. Яких саме змін, з вашої точки зору, потребує сьогодні телекомпанія взагалі і зокрема ваше рідне ТВО «Новини»?
Ю.Б.: Василь Ілащук під час знайомства з колективом новин сказав, що працюватиме в межах закону і боротиметься з тінню. Щиро бажаю йому успіху. Кажуть, тіні зникають опівдні. Коли ця пора доби настане в Україні – питання не до мене. Наша країна прогресує дуже еволюційним шляхом – не завдяки політиці, а часто всупереч їй. Навколо Нео-Візантія – досить подивитися, за якими принципами працює політична еліта, що змінилося, точніше – не змінилося з часів Кучми тощо. За час, що я на НТКУ – в напрямку громадського телебачення не зроблено ні кроку. Передвиборні обіцянки завжди ходять у парі з післявиборною амнезією. Перший національний – це бюджетна установа, яка не може на власний розсуд витрачати.
І.Н.: Я особисто ніколи не працювала з Василем Ілащуком. Тому не можу прогнозувати, якими будуть його кроки як керівника НТКУ. Моїм другом був і залишається Віталій Докаленко. Повірте, я прийшла на цей канал, тому що бачила, які зміни тут відбуваються. Я прийшла в цю команду, тому що в мене була довіра до цих людей і в нас було спільне бачення того, як треба робити новини. Мені здається, керівникам такої непідйомної махини, як Перший національний, бракувало можливості робити все так, як вони вважали за потрібне. Я – людина малих форм, не люблю говорити взагалі і ні про що, тим більше про речі, до яких я не маю безпосереднього стосунку. Я хочу концентруватися на тому, що роблю зараз.
